Біолог за освітою, маркетолог за посадою, читач за покликанням… Алла Комарова, в блогерському світі відома як Дафа. Відома, можна сказати у двох іпостасях — як активний політичний блогер і як автор каналу на Youtube з епатажною назвою «Читай, kurwo, книжки!». Канал можна сказати знаходиться в стадії спокійного зростання — і числа підписників, і сум також донатів, і списку спонсорів на Патреоні. Раптом виявилося, що тема читання не вмерла, що вона потрібна багатьом — від скажених читайликів до солідних видавництв. Чи можна досягти такого успіху без креативного підходу?
Почнемо з історії. Як виникла ідея створення блогу про враження від прочитаних книжок?
Бажанням ділитися думками про прочитані книги я була опанована давно. Бо я багато читаю з самого дитинства, але ось поділитися прочитаним із друзями не завжди виходило, з різних причин, не остання з яких це та, що якось мене оточували люди, які не сильно читають.
Тому доносити свою думку у світ — тобто, не тим, кого я знаю особисто, а просто всім, кому цікаво слухати — це моя потаємна давня мрія. Сьогодні, дякувати інтернету, — вона здійснилася.
Спочатку це були просто відгуки у Живому журналі, потім дописи на фейсбук, потім ціла окрема сторінка і навіть певний час блог на платформі blogger. А потім я побачила, що у світі давно існує ціла популяція блогерів, які роблять те саме — розповідають про книги — на Ютуб, і я така: «Хм, а це насправді навіть цікавіше, бо можна додати емоцій!». У той час я, щоправда, орієнтувалась на російськомовних букблогерів, яких дивилась просто якусь непристойну кількість, серед яких дуже рідко виникали україномовні. Тому і мій канал спочатку був двомовним, а якщо відверто, то більше російськомовним. Згодом я «переросла» цю хворобу — двомовність каналу, і залишила виключно україномовний контент. І навіть якщо прочитана книга була російською, розповідаю про неї все одно українською.
Якою ви бачили мету створення цього блогу? Просвітницька, популяризаторська, чи просто самовираження?
Жодних цілей не ставила собі. От взагалі. Це було (і залишається) виключно власним бажанням поговорити про книги, нехай навіть і розмова ця виходить нежива, а тільки із камерою, а потім у коментарях. Тобто так, мабуть, самовираження. Ну і певний відсоток задоволення я отримую від коментарів типу «прочитала після вашого відгуку книгу, надзвичайно сподобалась, дякую вам». От просто як медом по серцю в такі моменти.
Чи вважаєте ви ведення свого блогу креативним процесом? Яка взагалі роль креативу у створенні такого блогу?
Чесно? Ні, жодного креативу я своїй цій фан-діяльності не бачу. Я навіть сценарій не складаю перед записом, хоча регулярно собі наказую робити хоча б якійсь опорний список того, що хочу сказати, аби не забути. От якщо я колись таки зберусь робити сценарій, продумувати наперед якісь вставки, які б ілюстрували те, що я хочу сказати, аби ще щось таке, дійсно креативне, тоді можна буде казати про креативний процес створення блогу. А поки що це чиста кустарщина))
Зараз Ви вже на стадії активної монетизації свого блогу. З вашого досвіду, завдяки чому вам вдалося досягти великої кількості підписників та монетизації як наслідку цього?
Монетизацію мені Ютуб давно пропонував ввімкнути, але я активно була проти цього. Аж поки десь з місяць-два тому не змінилася сама політика платформи і Ютуб заявив, що попри вашу зняту «галочку» з колонки «монетизація», він все одно буде демонструвати користувачам рекламу. Ось тоді я замислилась, що, мабуть, дарма втрачаю шанс і стала зрідка, десь на 50% усіх своїх відео ставити галочку «монетизація». До речі, заробіток з блогу (якщо збережеться сьогоднішня активність по монетизації) буде просто шалений! Десь до 100 доларів за рік максимум. Просто неймовірно божевільно-величезні гроші))))
Щодо кількості підписників, не вважаю її великою. Навіть серед наших, україномовних букблогерів є канали зі значно більшим числом підписників, а про російськомовні взагалі й казати нічого. Але мені подобається те, як канал потроху приростає аудиторією. Повільно, але просувається — і це прекрасно. Головну роль у цьому, я вважаю, грає контент і тільки контент.
На Ваш погляд, чи є Ваші огляди книжок професійними? Чим вони відрізняються від професійної літературної критики?
Ой, ні! Звісно, я далека від думки, що роблю професійну літературну критику. Це чиста «смаківщина», до того ж від людини, яка навіть не вчилася на критику чи бодай на чомусь гуманітарному, філологічному. В мене біологічна освіта — раз, а працюю я маркетологом — два. Єдине, чим я можу «похвалитися» — це курси HardSkill-читання, які восени 2020 року проводив Євген Стасіневич. Оце й все, що пов’язує мене із професійною літературною критикою. Нахабства робити відгуки (а це саме відгуки, а не рецензії), мені надає хіба що щира впевненість у тому, що я можу щось сказати іншим. Ну і багаж прочитаних книг, тобто, такий собі певний досвід.
Від професійної критики мої відгуки відрізняються емоційністю, звісно, що помилковістю (бо у в критиків є всі ці лекала, за якими взагалі можна міряти тексти, канони й решта усталених засобів), і суб’єктивністю. Критик не може бути суб’єктивним, він оцінює не з позиції «сподобалось — не сподобалось», а з позицій актуальності, доцільності, відповідності правилам і тому подібне. Я всім чим з чистою душею нехтую, адже я не професіонал.
Як ми зрозуміли, читаєте ви досить швидко. Чи використовуєте ви якусь методику швидкого читання, яка дозволяє ще й засвоїти зміст книги (якщо він того вартий)?
Жодних методик, само по собі виходить, що читається швидко. Вже скільки разів було — читаємо із кимось сторінку одночасно, я встигаю прочитати 2 рази й заходжу на третій, коли сусід поруч тільки подолав перший. Не знаю, чому так виходить.
Взагалі, вважаю, що всі ці методи швидкого читання мають значення виключно для нон-фікшн літератури. Коли треба за обмежений час прочитати кілька сотень сторінок. Художні тексти, а особливо якщо це й ще тексти з експериментами, як у постмодерністів, або із підсиленою поетичністю, хочеться читати повільно, аби відчути кожен рядок.
В одному з блогів ви наголошували, що є книги, які не обов’язково відразу читати, але які мають обов’язково стояти на полицях. Чи можна конкретніше: які книги ви мали на увазі (окрім, можливо, довідників та енциклопедій)?
Так, звісно, що у першу чергу мова йде про енциклопедії, про мистецькі видання — альбоми, наприклад. Також не знаю, як можна взяти й от прям читати які-небудь антології, де зібрані цілі колекції авторів. Зазвичай вони ще й видані так поважно: грубезні томики, гарний папір. Серед тих книг, які не для читання, а для полиці, і ті, що спадають мені на думку у першу чергу, це тритомник «Антологія українського міфу». Важкезне, величезне, неймовірно ґрунтовне видання, яке читати — от саме читати, а не передивитися кілька сторінок інколи — вважаю, неможливо.
На Ваш погляд, чи можна розрізняти літературу за гендерними ознаками? Чи існує суто «жіноча» література (не створена жінками, а скоріше, розрахована суто на жінок) і як ви до неї ставитеся?
Нормально ставлюсь, і так, існує не тільки суто жіноча література, а й суто чоловіча. Це зовсім не означає, що її не можна (заборонено, чи не рекомендується, чи ще щось таке) читати іншим, але більше сенсів, більше емоцій, більше відчуттів і посмаку вона принесе саме жінкам (або саме чоловікам). І тут немає різниці, хто її створив, має значення виключно, що вона несе (дає).
Гадаю, що тут варто навести приклад того, яку я літературу вважаю, умовно кажучи, «гендерно окресленою». З класичних суто чоловічих романів, на мою думку, це «Бійцівський клуб». А з суто жіночих — «Принцип втручання» Тамари Горіха Зерня. Але ж ще раз — я не кажу про заборону читати «Принцип втручання» чоловікам, навпаки! Просто там більше читацької магії для жінок.
Традиційне наше питання: у зв’язку з проникненням сучасних технологій в усі сфери нашого життя і зростанням ролі штучного інтелекту, чи може, на ваш погляд, цей самий штучний інтелект створити хорошу книгу?
Ні, хорошу — точно ні. Таку, що приверне увагу, так. Можливо, навіть кращу за окремі «книги» від сьогоднішніх живих авторів. А от хорошу — ні. Принаймні, не на сьогоднішньому рівні розвитку. ШІ, наскільки я знаю, сьогодні все ще робить тільки компіляції вже чогось, що існує. Так, неймовірні інколи приклади, дивовижні й місцями лячні. Але от щодо створення — з нуля, з голови — в нього поки що швах.
Трошки вангування: якою ви бачите літературу майбутнього? А яким ви бачите майбутнє Вашого блогу?
Я трішки олдскул, тому вже навіть сьогоднішні літературні засоби — оці всі насичення текстів кодами, що ведуть на якісь додаткові сторінки в інтернет, мене відверто лякають. Тому я з острахом чекаю, коли у книги почнуть вкладати ще щось і намагаюсь про це навіть не думати. Я навіть електронні книги не можу сприймати серйозно, на жаль. Тому мрію, аби література майбутнього залишалась таки літературою: паперовим томиком, який дарує насолоду сам по собі, без додаткових стимуляцій кодами.
А щодо блогу, то тут все просто: хочу аби він розростався підписниками, став найпопулярнішим блогом про книжки в Україні й захопив світ))))
Питання ставив Олексій Фурман
Читайте також:
Від шпальти до книги, або Журналісти, які стали відомими письменниками
CEO Happy Monday Анна Мазур про «команди мрії», HR-культуру в Україні та книги для розвитку
Аудиокниги для вдохновения и развития креативности
