Від шпальти до книги, або Журналісти, які стали відомими письменниками

До дня журналіста в Україні портал Creativity.ua вирішив нагадати декілька імен славетних письменників, які починали (а часом і не завершували) свій творчий шлях як журналісти. Газетні шпальти стали для них школою відточення майстерності, аналогів якій навряд чи можна знайти.

Чарльз Діккенс

Чарльз Діккенс

Журналістський досвід великого англійського письменника заслуговує на окрему монографію (і таких було написано декілька). Діккенс прийшов у журналістику в 12 років, коли йому треба було самому заробляти на життя.

Спочатку він писав те, що називалося «матеріал-по-пенні-за-рядок» для часописів компанії «Британський Друк». Це були повідомлення про нещасні випадки та нові подробиці кримінальної хроніки, які пропускали штатні репортери. Згодом він спеціально вивчає стенографію. Діккенс був упевнений, що без володіння скорописом робота журналіста просто неможлива (перші магнітофони з’явилися лише через 100 років).

В 16-річному віці Діккенс одночасно наполегливо вчиться і працює позаштатним судовим репортером. У 20 років він стає штатним кореспондентом газети «Дзеркало Парламенту». Сучасник Діккенса Джеймс Грант, редактор газети Morning Advertiser, пізніше стверджував, що Діккенс дуже скоро став «найдорожчим репортером Лондона». За його репортажі газети платили найвищі тоді гонорари, перш за все цінуючи точність викладення дебатів у парламенті та особистих думок парламентарів (дякуючи стенографії). Але оскільки в газеті «Дзеркало Парламенту» журналісти отримували гонорари лише під час парламентських сесій, Діккенс був змушений підробляти в декількох інших виданнях.

При цьому Діккенс уже намагався реалізувати себе як письменник. Під псевдонімом Боз від друкував в деяких виданнях ліричні оповідання та нариси, а згодом видав їх окремою книжкою «Нариси Боза». Але ці нариси виявилися в тіні його журналістської слави. І лише з виходом у 1836-37 роках гумористичного роману «Посмертні нотатки Піквікського клубу» у вигляді щомісячних брошур з ілюстраціями-карикатурами Діккенса знайшло справжнє письменницьке визнання, яке вже не полишало його до кінця життя і залишається дотепер.


Марк Твен

Марк Твен

Журналістська кар’єра Марка Твена (справжнє ім’я Семюел Клеменс) дещо схожа зі шляхом Діккенса. Юний Семюел рано залишився без батька і був також вимушений заробляти на життя. Починав він робітником у друкарні в рідному містечку Ганнібал. Його дядько був редактором і головним автором місцевого тижневика. Коли дядькові потрібно було терміново поїхати в справах, він на власний ризик попрохав Семюела написати матеріали для чергового номера тижневика.

Коли Семюелю виповнилося 18, він залишив Ганнібал і декілька років мандрував країною, працюючи репортером у часописах та газетах різних штатів. Так під час Громадянської війни 1863-65 років він працював військовим репортером для газети Territorial Enterprise в штаті Невада. Тоді й з’явилися перші нариси під псевдонімом Марк Твен (лоцманський термін, що означає глибину русла річки, достатню для проходу судна). І звідси почався його одночасний шлях журналіста та письменника. Тому що журналістику Твен не полишав майже до кінця життя, постійно публікуючи свої нариси, фейлетони та замітки мандрівника.

Важке ремесло американського журналіста Твен відобразив у таких відомих сатиричних оповіданнях, як «Журналістика в Теннессі» та «Як я редагував сільськогосподарську газету». Вони й сьогодні викликають посмішку й навіть регіт, особливо в тих, хто розуміє.


Ернест Гемінґвей

Ернест Гемінґвей

Якщо вірити чисельним біографам Гемінґвея, письменництво як професію він обрав ще в шкільні роки. Незважаючи на спротив батьків, одразу після школи він влаштувався репортером до газети The Kansas City Star, де завжди був у вирі місцевих кримінальних подій.

Після Першої світової війни (на яку він пішов добровольцем і був тяжко поранений) Гемінґвей повертається до журналістики. Спочатку він працює в кількох часописах у Чікаго, а згодом переїжджає до Парижу, де працює власним кореспондентом канадської газети Toronto Star. У Парижі він живе багато років, живе бурхливо та насичено. Там  у 1926 році він створює свій перший роман: «І сонце сходить» (в нас відомий як «Фієста»), який відразу зробив його знаменитим. За порадою Гертруди Стайн та інших французьких друзів, Гемінґвей полишає журналістику, до якої повернеться в часи Другої світової війни, поєднуючи журналістику в Лондоні з відстеженням німецьких підводних човнів у Карибському морі.

Журналістика серйозно вплинула і на стиль письменства, і на стиль життя Гемінґвея. Письменник постійно подорожував, намагався бути на вістрі серйозних подій, відрізнявся активною життєвою позицією. Нарис про нові країни та людей до кінця (на жаль, трагічного) залишався одним з його улюблених жанрів.


Ярослав Гашек

Ярослав Гашек

За своє недовге життя автор «Пригод славного вояка Швейка» пережив масу власних пригод. Авантюрист за натурою, володар найгострішого язика, людина, яка не боялася нікого і нічого, Гашек все своє життя навмисно наривався на конфлікти та неприємності. Це була його натура: створити проблему, щоб висміяти її.

Для Гашека в сатиричному висміюванні не існувало табу або кордонів. Від нього дісталося й найкращим друзям, які часто на нього ображалися. Тому саме фейлетон був його органічним жанром в журналістиці.

Розпочав свій творчий шлях Гашек не як сатирик, а як поет, видавши невеличку збірку ліричних віршів «Травневі вигуки». Але потім вирішив присвятити себе гумористичній прозі, причому відразу поставив творчу справу на практичні бізнес-рейки. З 1903 року він активно працює в різних газетах та часописах, друкуючи досить гострі фейлетони та замітки під 100 різними псевдонімами. Фейлетони користуються деякою популярністю, але ніхто з колег та критиків серйозною талановитою літературою їх не визнає.

Згодом, у 1909 році, трапилася легендарна історія з часописом «Світ тварин», куди видавці запросили Гашека редактором за рекомендацією його друзів. За лічені місяці Гашек перетворив науково-популярне за жанром видання на збірку жартів і розіграшів. Так, він випускає на сторінки часопису невідомих раніше дивних тварин на кшталт «строкатого табурана», «шістнадцятикрилого гедзярика», або «благуна дмухливого». Проте він не врахував цільової аудиторії часопису (а може, якраз і врахував), і багато його жартів було сприйнято всерйоз. Наприклад, публікації про виритий кістяк древнього ідіотозавра і відкриття нового виду кажанів — «сірих летючих вурдалаків» — викликали жваві дискусії серед науковців та любителів природи. Останньою краплею для видавців стала публікація про винайдення доісторичної блохи, яку передрукував ряд солідних наукових закордонних видань. Вибухнув неабиякий скандал, репутація «Світу тварин» була похована остаточно, а Гашека просто вигнали. Пізніше він описав цю історію в «Швейку».

Журналістський шлях Гашека було продовжено в ряді політичних часописів. Під час Першої світової війни письменник потрапив на Галичину, де здався в полон російським військам і жив у Києві. В 1917 році підтримав більшовиків, під час громадянської війни навіть деякий час був комендантом міста Бугульма. В цей час активно публікувався в червоноармійських газетах. Після повернення до Чехословаччини багато друкувався в часописах лівого спрямування, а в останні роки повністю присвятив себе написанню всесвітньовідомого «Швейка», якого, на жаль, завершити не встиг.


Остап Вишня

Остап Вишня

Майже все життя і творчість видатного українського гумориста і  сатирика Остапа Вишні (справжнє ім’я Павло Губенко) були пов’язані з пресою. І тоді, коли він в 20-ті роки, в період  Українського Відродження, працював штатним фейлетоністом газет «Вісті ВУЦВК» і «Селянська Правда» (саме в останній з’явився перший фейлетон за підписом «Остап Вишня»). Згодом він став постійним співробітником сатиричного журналу «Червоний Перець», в якому одночасно був дописувачем та редактором. Фактично всі його усмішки, нариси та фейлетони, перш ніж з’явитися під палітурками книжок, пройшли апробацію в пресі. Авторитет та популярність Вишні в 20-ті роки була такою, що читач ставив його «одразу після Шевченка поруч з Леніним».

А потім був арешт, засудження і, напевно, справжнє диво, яке дозволило сатирику уникнути сумнозвісного розстрілу в урочищі Сандармох, хоча вирок був складений. В 1944 році за особистим клопотанням Олександра Довженка Остап Вишня був звільнений. І відразу включився до роботи в той же «Перець» (вже не червоний), членом редколегії якого він залишився до кінця життя.

В останні роки життя Вишня старався уникати політичних тем у своїй творчості, про що свідчить цикл його «мисливсько-рибальских усмішок», в яких багато хто помічає, крім сміху, лірично-тужливу ноту.


Класики та сучасники

І сьогодні талановиті журналісти з часом виходять за рамки лише інформаційної творчості, короткої статті чи репортажу. Такі межі на дають їм можливості в повній мірі проявити свій креативний потенціал. І вони переходять до повноцінної літературної творчості.

Проте, на відміну від радянських часів, коли членська книжка Спілки письменників гарантувала отримання різних пільг та благ, сьогодні література повноцінно годує небагатьох. Сьогодні жити лише за рахунок письменства можуть хіба що титани бестселерів на кшталт Стівена Кінга або Джоан Роулінг. Інші ж вимушені поєднувати письменство для душі і інше ремесло для хліба щоденного.

Сьогодні ми хотіли би згадати два імені наших сучасників — це відомі у нас журналісти, які розкрили себе як талановиті і перспективні письменники.

Дорж Бату

Перший — це Дорж Бату (Андрій Васильєв), який раніше був кореспондентом ТСН, а нині – співробітник NASA (і до речі, теж брав участь у технічній підтримці успішного запуску  пілотованого космічного корабля Ілона Маска Crew Dragon). А ще Дорж — автор дилогії про Франческу, яка вже набула популярності, і нової книги «Моцарт 2.0.». До речі, інтерв’ю з письменником ви можете прочитати на нашому порталі.

Ілларіон Павлюк

Другий — теж колишній журналіст 1+1 — Ілларіон Павлюк. Спочатку репортер-міжнародник, згодом — продюсер департаменту документально-художніх проектів на каналі. Сьогодні Ілліаріон — співвласник продакшн-компанії та відомий письменник. Його містично-фантастичні романи «Білий попіл» і «Танець недоумка» вже визнані широким загалом читачів. Так, книга «Танець недоумка» була номінована на звання «Книга року BBC — 2019».

«…цей підхід, мабуть, я виніс із телебачення. Рейтинги важливі, але значно важливіше доносити глибокі думки до людей, які про це не просять, і з самого початку не є аудиторією, що таких думок потребує. Важливо, коли людина хоче розважитися, почитати якийсь зомбі-горор — і раптом знаходить там щось цінне», — каже Ілларіон Павлюк в одному зі своїх інтерв’ю. Чим підтверджує очевидне: переходячи до «серйозної літератури», журналісти беруть з колишнього ремесла свій досвід, свій талант оповідача, свою здатність працювати в найрізноманітніших жанрах. І креативність, яку журналістська оперативність тільки загартовує.

Тому кожен наш кореспондент — потенційний класик. Тому журналістика і література — два потоки з одного джерела.

Творчої наснаги нашим колегам. Вам є на кого рівнятися.


Ілюстрація в заголовку — Кристина Тамаускайте / unsplash.com

Матеріал підготував Олексій Фурман


Коли і як креатору варто звертатись до медіа? Журналісти діляться інсайдерськими порадами.

А ще ви можете згадати про перезапуск медіа «Заборона» та про потужну роль креативу в цьому процесі — в інтерв’ю з маркетинг-директором проєкту Дмитром Пелимським.

Теги:

ТОБІ СПОДОБАЄТЬСЯ

Олесь Манюк та Дем’ян Ом про філософію бізнесу та культуру

Існує таке поняття, як світ VUCA. Ця абревіатура англійською розшифровується як: «volatility», «uncertainty», «complexity» та «ambiguity», а перекладається, як «мінливість», ...

Філософський Сад

Проєкт «Філософський Сад» відкриває доступ до серії подкастів та лонгрідів про культуру

Кожен подкаст і лонгрід проєкту «Філософський Сад» — це бесіда і пошук відповіді на запитання: «Якою мовою люди мистецтва говорять ...

Паперові мотоцикли та пластилінові зайці: шість кампаній, що вражають майстерністю анімації

Серед кампаній, що відзначилися майстерністю анімації, можна побачити теплі різдвяні історії, метаморфози мотоциклу та різнокольорових пластилінових зайців.

Як змінювалися тренди хелловінських костюмів впродовж останніх 150-ти років

Американці почали вбиратися в маскарадні костюми на Хелловін наприкінці 19-го століття. Але з того часу тренди хелловінських костюмів дуже змінилися.

Kyiv Art Fair онлайн відкрився для відвідувачів

Цього року фестиваль сучасного мистецтва Kyiv Art Week проходить онлайн. Традиційний ярмарок трансформувався в єдину діджитал-платформу для експонування та продажу ...

Опубліковано перше ґрунтовне дослідження українського музичного ринку

Перше ґрунтовне дослідження українського музичного ринку провела агенція музичного консалтингу Soundbuzz за грантової підтримки Українського культурного фонду. Повна версія доступна ...