Папір як матеріал для пакування зараз переживає злет популярності. Оскільки кліматична криза починає дедалі більше непокоїти споживачів, бренди різних категорій зараз шукають способи зменшити свій екологічний слід, змінивши пакування своїх товарів.
Як правило, вони обирають один з двох типових підходів для вирішення цієї проблеми. Перший – створення такої упаковки, яку споживач може використовувати повторно. Другий – одноразова упаковка з матеріалів, які легко можна пустити в переробку. Наприклад папір.
Але чи дійсно можна стверджувати, що папір – ідеальна альтернатива пластику? Чи, може, його популярність – то просто черговий минущий тренд?
Експерти стверджують, що однозначної відповіді тут немає, оскільки брати до уваги слід весь життєвий цикл упаковки, від початку до кінця.
З одного боку, папір розкладається швидше за інші матеріали, а виробляти його можна з дотриманням принципів сталого розвитку. З іншого боку, для виготовлення паперу потрібен скінченний природний ресурс – дерева. А виробництво такого паперу, у який можна було б пакувати мило, молоко, дезодорант чи навіть віскі, є дуже трудомісткою справою. До того ж, щоб паперова упаковка прослужила стільки, скільки треба, на неї наносять захисне покриття, яке часто містить той самий пластик.
То чому саме папір?
Впродовж останніх кількох місяців багато брендів споживчих товарів – від дрібних компаній до міжнародних конгломератів – почали надавати перевагу паперу перед пластиком, який забруднює океани та становить загрозу для диких тварин, або склом, яке є не дуже практичним і доволі важким (що, в свою чергу, вимагає більше пального для його транспортування).
Пластик потрапив у немилість, зокрема, через те що люди зараз краще обізнані щодо екологічних проблем. Він розкладається дуже довго і вимагає видобутку нафти. З іншого боку, він є дешевим, легким, добре захищає від вологи і повторно переробляти його можна багато разів.
І ось тут перед нами постає питання повторної переробки. У 2019 році опитування Harvard Business Review виявило так званих «оманливо зелених споживачів». Тобто тих, хто, може, й не проти здавати відходи на повторну переробку, але насправді майже ніколи цього не робить. Зокрема, 65% споживачів хотіли б підтримувати екологічні бренди, але лише 26% дійсно змінили свої звички заради цього. Ця впущена можливість стає очевидною, якщо поглянути, як мало пластику потрапляє у повторну переробку.
Тобто або бренди використовують пластик, який неможливо переробити, або споживачі просто не доносять його до відповідного контейнера.
Як результат, деякі бренди починають взагалі відмовлятися від пластику, використовуючи папір як матеріал для пакування. В якості прикладу можна навести бренд косметики Native, який цього року почав випускати дезодорант в паперовій упаковці, а до 2023 року обіцяє замінити весь свій пластик папером – пляшечки для шампуню та мила, тюбики для зубної пасти тощо. Споживачі впродовж кількох років вимагали від цього бренда екологічну упаковку, і в 2018 році їх кількість досягла критичної маси.
Великі бренди обирають папір
Native – відносно невеликий бренд, але ця тенденція спостерігається й серед найбільших компаній на ринку споживчих товарів.
Так виробник алкогольних напоїв Diageo у липні заснував компанію Pulpex Limited, завданням якої є розробка паперових упаковок для його продукції, починаючи з паперової пляшки для віскі. А партнерство Pulpex Limited з такими гігантами як PepsiCo та Unilever передбачає випуск паперових ємностей ще й для цих брендів.
Речники Unilever зазначають, що паперова упаковка потребує захисного покриття, щоб рідина не розмочила пористий матеріал. Pulpex з цією метою використовує технологію аналогічну виготовленню лотків для яєць: паперові волокна змішують з водою та іншими речовинами і пресують з них потрібні форми. Щоправда, це обмежує вибір форми різноманітними горщиками чи ванночками.
Для Unilever це є частиною розпочатої в 2017 році програми Less Plastic, Better Plastic, No Plastic. Вона спрямована на уникнення небажаних наслідків в процесі експериментів з різними матеріалами, доки ідеальна альтернатива пластику ще не знайдена.
Компанія PepsiCo, зі свого боку, оцінює насамперед вуглецевий слід альтернативних матеріалів і можливість адаптувати їх до циркулярної економіки.
Повторне використання
Проблема повторної переробки спонукала ряд екологічних стартапів звернутися до матеріалів, придатних для повторного використання. Наприклад, виробник побутової хімії ThreeMain намагається зменшити кількість пластику, повторно використовуючи свої алюмінієві пляшки. То, може, ідеальна альтернатива пластику – це алюміній?
Як розповіла Лорен Сімонеллі (Lauren Simonelli), співзасновниця компанії, їх пляшки призначені для багаторазового використання. Але навіть якщо хтось таку пляшку просто викине, її можна відправити в переробку, оскільки навіть кілька разів перероблений алюміній, на відміну від пластику, не втрачає своїх властивостей.
Компанія ThreeMain ставить собі за мету створення безвідходної системи замкненого циклу, де кожна упаковка буде перероблятися або використовуватися повторно. Але для цього потрібно, щоб споживачі теж доклали до цього зусиль і пішли на певні поступки.
Наразі ThreeMain пропонує споживачам альтернативу, яка не вимагає від них додаткових зусиль. Адже якщо замінити пластик на алюміній, продукт і так стане придатнішим для переробки, а отже й екологічнішим.
Але навіть алюміній як матеріал для пакування має свої недоліки – його видобування є токсичним та трудомістким процесом. А чим більше ми його використовуємо, тим більше його треба видобувати.
Проблема екологічної упаковки доволі складна, і брендам варто звертати увагу на повний життєвий цикл таких продуктів, щоб новаторство в цій галузі не призвело до нових екологічних проблем, замість того, щоб позбутися вже наявних.
Повна відмова від пластику – хороша ідея в теорії, але на практиці не для кожного бренда і не для кожного продукту вона буде найефективнішим з можливих рішень.
Впроваджуючи будь-яку нову упаковку, важливо чітко усвідомлювати, що з нею стане потім: переробка, повторне використання, компостування тощо, щоб нічого не відправлялося на сміттєзвалище навмисно.
Авторки статті – Еммі Лідерман та Катрін Лундстром
