Зараз здається, що так було завжди. Але якісь 100 років тому волонтерство обмежувалося діяльністю Червоного Хреста, представники якого допомагали постраждалим від наслідків Першої світової війни. Сьогодні понад 100 мільйонів людей у світі називають себе волонтерами, а напрямки, де вони себе реалізовують, годі полічити. Я обрала навчання дітей з інвалідністю основам програмування. Це не легко, але я лишаюся. Розповім чому.
Відверто кажучи, я не шукала цієї можливості. Працювала дизайнером у затишному офісі, щодня вирішувала професійні завдання. Але в ЕРАМ, компанії, з якою я співпрацюю, вже сім років існував проєкт eKids, спрямований на знайомство дітей з основами програмування. Тобто, будь-який спеціаліст, пройшовши невеличкий тренінг щодо методики викладання, міг стати тренером і навчити дітей робити нескладні проєкти. Чи хотіла я коли-небудь бути вчителем? Ні, не мала в той момент якихось надто високих цілей, просто закортіло спробувати щось нове. Подумала: у мене є син, що може бути страшного чи непередбачуваного? Й переконала себе, що все вийде.
Мій перший «навчальний» досвід був з дітьми 10-12 років. Курс мав назву Unity3D і стосувався розробки ігор та інтерактивних додатків для комп’ютера та гаджетів. Програма була непростою, не всі діти — достатньо посидючими, бо хто ж любить слухати теорію? Проте це стало початком для мене як волонтера. На жаль, курс ми не завершили через пандемічні обмеження. Та я відчула, як це — працювати в колі маленьких людей, які на твоїх очах починають програмувати і святкувати перші перемоги. Це затягує.
Невдовзі після першої спроби в компанії запитали: хто піде навчати дітей, підопічних Вінницького центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Гармонія»? Зголосилася я і ще четверо епамерів. Хоча жоден з нас не мав досвіду спілкування із дітками з особливими освітніми потребами, ми вірили в успіх. Моїми учнями стали діти з проблемами опорно-рухового апарату, переважно всі були на візочках, часто їм допомагали батьки. Разом ми провели 11 занять. Цей досвід дозволив мені зробити кілька уроків, які, сподіваюсь, будуть корисним майбутнім волонтерам в освітніх ініціативах для дітей з інвалідністю.
Готуйтеся заздалегідь
Перед стартом проєкту з нами, потенційними волонтерами, провели установчу зустріч, попередили, що буде непросто. Крім методичної інформації щодо самого програмування, нам також розповіли про особливості навчання в інклюзивних групах, можливі ускладнення. Я також окремо шукала інформацію, як зробити це навчання корисним. Допоміг курс «Початковий рівень програмування у Scratch», розроблений як методичний посібник для тренерів-початківців. Фактично кожен бажаючий може пройти його і стати викладачем Scratch. Також я пройшла курс для дітей «Твої перші кроки в Scratch», який розробили волонтери ЕРАМ для самостійного опанування мови Scratch дітьми. Проходила уроки, розв’язувала завдання курсу, бо хотіла сама зрозуміти, що чекає дітей.
Витримайте адаптаційну паузу
Перші два уроки діти були дещо скуті через особливості розвитку дітей. У моїй групі була дуже розумна дівчинка, але говорила нерозбірливо. Мені потрібен був час, щоб налагодити комунікацію. На цьому адаптаційному етапі важливо триматися позитивно, спонукати до контакту, багато посміхатися й щиро говорити слова підтримки. Ці діти відкриваються важче, ніж інші. Та коли вже контакт встановлено, з ними легко й класно працювати.
Зважайте на батьків (чи опікунів)
Це ще одна аудиторія, з якою вам доведеться взаємодіяти, від кого ви почуєте багато цікавих, часом хвилюючих запитань. Батьки моїх учнів часто програмували разом із дітьми, й така командність створювала особливу атмосферу під час навчання. Моє особливе шанування батькам, які на початку самі ночами опановували програмування, щоб зранку допомогти із завданнями своїм юним розробникам. Часто вони починали з нульового рівня: розбиралися з функціями зуму, далі перші спроби програмувати. Ця включеність батьків дуже мотивувала волонтерів.
Майте союзників
Всі залучені волонтери працювали в парах. Це допомагало і в підготовці до заняття, і в його проведенні. Напередодні ми зідзвонювалися на кілька годин і радилися щодо структури чи наповнення. Навіть якщо ви знаєте свій матеріал ідеально, краще підстрахуватися, бо викладання, особливо онлайн, потребує дуже багато зусиль і уваги. Усвідомлення того, що я маю такий «бекап», надійну підтримку дуже допомагало. Мене також підтримувала моя родина. Син валідував програми, креативно додавав зміни чи забирав зайве. Коли бачив дітей протягом заняття, просив познайомитися з ними. Чоловік не тільки підтримав мою ініціативу, але й консультував у питаннях програмування, оскільки є розробником.
Розумійте свою ціль
Для когось з дітей — це розвага, комусь — спроба нового, комусь — потреба в соціалізації. Але в результаті нашого навчання кожна дитина зробила свій проєкт, презентувала його демо перед своїми «одногрупниками». Я розуміла, що основне завдання нашого курсу — познайомити дітей з технологіями і показати, що всі можуть програмувати. Я впевнена, що окрім розваги, хтось із моїх учнів захоче піти далі: навчатися самостійно чи зареєструватися на поглиблений курс. Світ швидко стає цифровим, і ми маємо допомагати дітям орієнтуватися в ньому.
Бережіть себе
Не приховую, часом було важко, особливо на початку. Перші тижні я витрачала на навчання дітей до восьми годин за тиждень, згодом, коли все відлагодилося, десь до трьох годин. Але якраз під кінець зрозуміла, що виснажилася. Якби в той момент, мене спитали, чи готова я продовжувати освітнє волонтерство, я б відмовилася. Втім за якийсь час, відновивши ресурс, я знову готова взятися до справи. Це і через мій позитивний підхід до життя, і підтримку колег і родини, і усвідомлення, що ти робиш вартісні, потрібні речі. Втім, я розумію, коли хтось іде після першої ж спроби.
Не бійтеся братися за складні завдання
Цей проєкт показав, що можливо все. Ну або майже все. Він був не стільки про програмування, як про те, що комп’ютер вміє створювати різні речі і вам варто про це знати. Світ стає цифровим і ті, хто не володіють технологіями, втрачають шанс бути сучасним. Враховуючи фізичні обмеження дітей, сфера ІТ якраз знімає бар’єри і може в перспективі стати улюбленою професією. До речі, в ЕРАМ також є люди з інвалідністю, чудові професіонали, які реалізовуються в різних напрямках. Більш того, нещодавно компанія спільно з ЮНІСЕФ стартувала програму DevOps для молоді з інвалідністю, після успішного завершення якої випускники можуть отримати пропозицію до співпраці.
Не проґавте нагоду взяти щось для своєї професії
Я дизайнер, і це вчить навичкам спілкування з різними людьми. Цей проєкт дав мені можливість краще зрозуміти ще одну цільову аудиторію — діти. Як розробник інтерфейсів, я зрозуміла, що до продуктів для дітей треба підходити по-іншому: перевага картинкам, а не текстам; чим більші деталі, тим краще; чим яскравіше, тим більше сприймається візуал.
Не скажу, що цей досвід змінив мене чи мій світогляд. Певно, дякуючи своїм життєвим принципам я й потрапила на проєкт. Для мене «діти — наше майбутнє» не просто слова, а мотивація допомагати. Коли після тривалого онлайну, разом з іншими волонтерами я зустрілася зі своїми учнями в центрі «Гармонія», прийшло багато усвідомлень. Так, на жаль, медицина не розвинулася настільки, щоб пересадити цих дітей з візочків; так, одна я не можу змінити світ. Але ми можемо ділитися своїм часом, знаннями, емоціями, щоб допомогти їм адаптуватися. «Основа у вас вже є, продовжуйте розвиватися. Вас нічого не зупиняє, головне не боятися», — казала я дітям на зустрічі. І трошки собі.
Читайте також:
Стереотипи роблять жіночий світ невидимим і непоцінованим: кейс видання «Одна з нас»
