«Бігати за кожним і запевняти, що ми не радіо для самогубців — це смішно», — розповідають Василь Колісник та Сашко Міщук, засновники та ведучі «Радіо Скорбота». CreativityUA поспілкувався з хлопцями про те, чим «Радіо Скорбота» відрізняється від інших радіостанцій, про сприйняття проєкту слухачами та про те, звідки черпають натхнення для того, щоб «сумувати».
Розкажіть, що вплинуло на формування вас як особистостей?
Сашко: На такі фундаментальні запитання складно лаконічно відповідати, але я спробую десь прибрехати та впоратися з цим завданням. Як особистість, вважаю, я якраз на фінальній стадії формування. Фундамент цьому заклала мультиплікація компанії Disney. У той час, коли моїх однолітків у дитсадку (до якого мене не відправили) навчали дисципліні та нормам соціуму, я виховувався на високих ідеалах мультфільмів. Їх я переглядав, страшно уявити як багато, поки чекав брата зі школи або батьків з роботи. Вони виховали в мені загострені відчуття добра та справедливості, які й досі ведуть мене, як по життю, так і в будь-якій діяльності.
Василь: В мене, напевно, не буде якогось дивного алгоритму чи відкриття. Я гадаю, це все є наслідком виховання, освіти, здобуття професійних навичок, власних пошуків та формування смаків. Оце все нагромадження і творить певною мірою продукт чи особистість.
Сашко: А як креатор я сформувався завдяки тим здобуткам, якими наділила мене природа з батьками, та любові до української мови. Остання цілком визначила усі мої рішення останніх трьох років.
Чітко, зрозуміло та патріотично, хлопці. Тепер ближче до професійних рис. Які ж з них притаманні вам як організатору подкаст-шоу, які як виконавцю — а саме подкастеру?
Василь: Гадаю, як організатору подкаст-шоу, наших відкритих ефірів чи інтерв’ю — це стихійність. Хоча, важко назвати це професійною рисою :). А як подкастеру, гадаю, це написання сценарію. А ще перед тим нотатки із замальовками майбутніх жартів чи теми ефіру.
Сашко: Я просто люблю Василеві жарти та сміятися з них. Це й зіграло вирішальну роль. Яка там професійність!
Василь: Взагалі, з кожним роком чи новим ефіром, я відкриваю все більше і більше назв професій чи посад, які виконую і виконував, не знаючи цього. «З великої мудрості постає й велика скорбота», сказано в Екклезіасті. Так і у цьому випадку — чим більше обтяжуєш себе термінами, тим важче робити першочергове.
Тобто професійність не головне у творчому процесі та креаторстві, чи не так? Тут повинна бути енергія та натхнення. Де ж вони беруться, ваш запал та завзяття?
Сашко: Коли знаєш, для чого робиш те, що робиш, то це питання відпадає.
Василь: Нехай це буде хоч однією таємницею у цій розмові.
Ми розуміємо, що джерело енергії — то сокровенна, особиста тема для кожного з митців. Але неозброєним оком бачимо, що креаторів «Радіо Скорбота» надихає сум. Чи так це?
Сашко: Як сум та скорбота допомагають у креативному процесі? Надихають, так. Сприймаю їх метафорично. Це такі абстрактні речі, які може зрозуміти та відчувати лише наша аудиторія. Достатньо озвучити ці речі декільком випадковим перехожим і ви побачите, як відрізнятиметься їхня реакція. Вони — з’єднувальний фактор, який дає зрозуміти, наскільки те, що ми робимо, відгукується у наших слухачах.
Василь: Ха-ха, сум і скорбота допомагають лише тим, що слугують гарними інструментами для противаги і висміювання штучних, натягнутих до вух, посмішок радіоведучих. Які, у свою чергу, більшість часу говорять про те, як все за вікном гарнесенько, коли насправді за вікном повний… Ну, не все там так гарно. Або розповідають якусь гіперпомічну інформацію, яку ми можемо і самі дізнатися, просто поглянувши на свій смартфон, будь це прогноз погоди чи день тижня.
Звучить, як привід перейти на сумні радіостанції. Отже, від суму до страху. Чи відчували ви страх перед подкаст-діяльністю, адже це новий жанр в Україні?
Сашко: Я взагалі не розумів, що роблю подкаст. Не знав, що воно таке. Чув десь таке слово, але не знав його значення. Дізнався, що «Радіо Скорбота» — це подкаст, десь через півроку від Василя, який у тому катався, як сир в маслі. До того моменту називав наш проєкт просто — «Радіо Скорбота».
Василь: Ні, страх і відповідальність прийшли після третього епізоду першого сезону, коли я забив на написання нових ефірів, а аудиторія якимось дивним чином назбиралася і прослуховування теж. Тому Сашко і докулупував мене: «Давай-давай, пиши новий сценарій, роби новий епізод». Ось так і вийшло, що четвертий ефір першого сезону — дуже значущий, бо є певною мірою другим стартом. Страху більше зараз перед початком 4-го сезону, бо є багато ідей щодо формату і є побоювання, як це буде сприймати наш слухач. Ну, побачимо. Знову ж таки — кляті терміни приносять неспокій.
Так, дедлайни нікого не тішать, але багато кого надихають. Які причини чи події стояли за вибором саме такого формату контенту?
Василь: Події? Хм. Скажу так: колись я дуже хотів працювати на радіо, не знаю, що то за дитячий гештальт, але це бажання привело до того, що я оббивав пороги майже всіх львівських радіостанцій. Мене, звісно, нікуди не взяли. Та в кінці 2016 року, коли ми поверталися з гастролей, Сашко сказав, що зовсім скоро зробить студію звукозапису для озвучки контенту українською. Тому подкаст став єдиним виходом побавитись у радіо, а що найголовніше — у своє радіо, без цензури і обмежень. Ось у такій спільній катавасії, коли в одного чоловіка є студія звукозапису, а в іншого — нотатник із невикористаними жартами, і народився подкаст.
Сашко: Коли все починалося, ніхто не знав, що воно вистрелить. Тому ніякого вибору не було. Іншими словами, нас було поставлено «перед фактом» результатами нашої діяльності.
Василь: Так, коли ми заливали перші ефіри, це поняття (та й явище подкастингу) не дуже було поширене і знане. А що найцікавіше — за три роки існування нашого подкасту я відхилив пропозиції п’яти радіостанцій, які запрошували мене в якості ведучого, деякі хотіли взагалі, щоб ми робили скорботу на їхній хвилі. Але, як можна передбачити, я відмовив усім 🙂
Чим «Радіо Скорбота» кардинально відрізняється від інших?
Василь: Так як єдине, що нас об’єднує з іншими радіостанціями, це приставка «радіо» у назві, більше нічого. Оскільки ми подкаст, ми існуємо за іншими правилами і стилями мовлення. Це і відрізняє, напевно. А ще жанровість. Можу сказати таке: для мене подкастиинг все рівно залишається окремим видом мистецтва, навіть у своїй найпростішій формі чи прояві, де найголовнішим засобом виразності є голос, підкріплений сценарієм, думкою чи бажанням.
Чи є інші досягнення, які змушують вас по-особливому бути гордим собою.
Сашко: Це Робітня українізації «Дві Сімки». Покладаю на неї великі надії. Коротко кажучи, в один прекрасний день я для себе усвідомив, що немає більше сенсу сперечатися на тему мови. І в ситуації, коли цілій нації після десятиліть планомірних заходів врешті решт відбили любов і повагу до рідної мови, я вирішив взятися за створення осередку, єдиною метою якого буде популяризувати українську шляхом технічної підтримки або ж створення українськомовних проєктів в інтернеті. Я це називаю пасивною українізацією. І «Радіо Скорбота» яскравий тому приклад.
Василь: Якщо в межах проєкту «Радіо Скорбота» — то це статистика прослуховування і фідбек від наших слухачів у мережі чи під час наших відкритих ефірів (вечірках). Теж дуже важливим є матеріальна підтримка від наших слухачів — інколи дивує їхня щедрість. За що їм величезне спасибі і, як наслідок, новий сезон!
Не можна не погодитись: слухачі — то ваше все! А як ви хочете, щоб вас сприймали оточуючі?
Сашко: Поки що всі зусилля віддаю на те, щоб збагнути, як самому сприймати себе. На сприйняття оточенням наразі вчуся не зважати. Раніше, можна сказати, було навпаки.
Василь: Ми працюємо в жанрі комедії і кожен сприймає нас, як хоче. Хтось лякається назви подкасту і не вмикає його, формуючи про нас думку, наче ми якесь похоронне радіо. Знову ж таки, це всього лише комедія, а ця жанровість дає можливість сказати крізь сміх багато чого серйозного і важливого. Ми знаємо, що закладаємо у зміст і завдання нашої роботи. А бігати за кожним і запевняти, що ми не радіо для самогубців — це смішно. Ті, хто слухає нас, знає, яку територію ми створюємо і для чого.
Територія «Радіо Скорбота» відкрита для кожного охочого іронічного та нестандартного контенту. Мерщій «сумувати»!
З Василем і Сашком спілкувалась Катерина Макогон
Можливо, вас також зацікавить історія головної редакторки bit.ua Єлизавети Бордунової: про письменництво, щоденну рутину та ейджизм.
Також не радимо проходити повз історії винахідника автоматичної агрономії Юрія Новікова.
