Голос як унікальна фішка: історії, відвертості та поради від Марти Мольфар

Марта Мольфар — українська радіоведуча, дикторка та сценаристка. Веде програми «Нічна вахта» в національному ефірі «UA: Українське радіо» та «3 на 4» на телеканалі «Київ», членкиня Спілки журналістів України, співзасновниця Київської творчої спілки акторів-дикторів. Протягом останніх 10-ти років входить у трійку найбільш відомих голосів української реклами. Після дубляжу головної ролі в блокбастері «Оз великий та могутній» (Глінда — Мішель Вільямс) має титул «найдобрішого голосу України». Тренерка, ведуча семінарів та майстер-класів з тонкощів комунікації і мистецтва володіння голосом.

Одна риса, яка притаманна Марті і яку ми вважаємо нетиповою, — готовність ділитися секретами професії. Чим ми охоче користуємося і ще більш охоче ділимося з вами. Тут і тест на креативність, і лайфхаки щодо вибору псевдоніму, і поради про те, як сподобатися співрозмовнику, а також як натренувати свої креативні м’язи і голос…

Марта Мольфар

Ви відомі як радіоведуча, тренерка та сценаристка. Яку зі сфер вашої діяльності ви вважаєте найбільш креативною?

Є один хитрий тест на креативність. Головне в ньому — знати, чим «вимірювати» цю саму креативність. Я розповім деталі, однак спочатку поділюся своїми спостереженнями: багато людей повністю ототожнюють поняття «креативність» і «творчість» і вимірюють їх свободою самовираження. Більше свободи — більше творчості. Але якщо хочеш заробляти, то доводиться творити в певних рамках.

Наприклад, сценаристи змушені грати за певними правилами: вимоги ринку, концепція телеканалу, ЦА, бюджет (кількість акторів, локацій), а найголовніше — жорсткий сценарний формат. Тому не всі творчі люди, які пишуть, можуть стати сценаристами. Бо не всі готові обмежувати свою фантазію чіткими сценарними рамками.

Певна несвобода є і у ведучих ефірів. Це знову концепція радіо/каналу і ЦА. А ще формат самої програми, хронометраж і, звичайно, бачення продюсера, редактора і співведучого (якщо такий є).

Тому якщо вимірювати «свободою», то, на подив, найнезалежнішою буде моя тренерська робота. Я сама складаю програму, визначаю контент, стиль роботи. А єдиний обмежувач — ЦА. Саме під ЦА я визначаю ціль мого курсу, задачі і формат.

Однак зовсім не «свобода самовираження» є головним виміром креативності. Креативність — це насамперед нестандартний підхід: здатність породжувати незвичайні ідеї та швидко вирішувати проблемні ситуації. Це якраз про форматні рамки, в яких ти знаходиш нетрадиційне рішення. І саме цими вміннями ти відрізняєшся від інших. І за цей твій креативний підхід у підсумку дивляться і слухають саме твоє шоу і купують саме твій сценарій.

Креативність— це якраз про форматні рамки, в яких ти знаходиш нетрадиційне рішення.

Як сценаристка я працювала на першому сезоні серіалу «Опера за викликом». Дуже довго цей серіал був прикладом успішного кейса для телепродюсерів: мінімальний бюджет і високі рейтинги.

Мінімальний бюджет — це коли тобі кажуть щось на кшталт: «Придумай цікаву видовищну детективну історію, але використовуй не більше семи акторів і максимум чотири локації». Причому троє з цих семи акторів — постійні в серіалі персонажі (слідчі), а решта: вбивця, жертва, свідок, помилковий підозрюваний. І все! Більше вільних місць не залишилося. Навіть для епізодичних ролей. Максимум ще можуть дати статиста «без слів». І ось тут перемагає найкреативніший сценарист! Ні поетичний стиль або художній смак рятують, а саме креативність! Уміння мислити нестандартно.

Тепер про обіцяний тест. У психологів є таке групове тестування на креативність: людям дають завдання — за короткий проміжок часу домалювати картинку. На чистому аркуші посередині намальовано, наприклад, вікно. На іншому — ну, нехай буде ялинка.

Пропоную, перш, ніж ви будете читати цей матеріал далі, закрити очі і пофантазувати, щоб намалювали саме ви? Що на аркуші з вікном? А що домалюєте до ялинки?

Є варіанти? Тепер розповідаю. Якщо навколо вікна ви намалювали будиночок, а ялинку вбрали до Нового року (або варіант два: домалювали поруч з ялинкою зайчика і грибочок, а навколо галявину) — тест ви провалили!

Тест на креативність — це здатність побачити найнестандартніше застосування предмета.

Підсумки тесту підводять так: спочатку знаходять найбільш повторюване рішення. У нашому випадку «будиночок» і «новорічна ялинка». Це стереотипне бачення. На другому місці по «частоті використання» — хтось дивиться в вікно (або заглядає з боку вулиці), а ялинка росте на галявині (майже обов’язково — з грибочком, квіточкою, рідше — з зайчиком, їжачком). І лише ті малюнки, які ніким у групі не повторюються, визнаються креативними.

Підступність у тому, що коли вас таким чином тестують, вам не повідомляють, що це тест саме на креативність. Ви не напружуєте мозок, не шукаєте нестандартні рішення і працюєте в вашому звичайному режимі. Так хитрі психологи і з’ясовують, у кого навіть в звичайних ситуаціях мислення найбільш креативне.

До речі, так можна тренувати свою креативність — шукати нестандартні рішення завжди і у всьому.

Тож якщо говорити про креативність як нестандартний підхід, можна сказати, що серед сфер моєї діяльності якраз перемагають ті, що скуті рамками форматів: сценарна майстерність і робота ведучої в прямому ефірі.

Чи протирічать ці три сфери вашої діяльності одна одній чи, навпаки, доповнюють одна одну?

Дуже доповнюють! Я взагалі вважаю, що самореалізація в різних сферах здорово збагачує тебе як особистість і дає додатковий досвід. Ти вчишся бачити проблему з різних боків, бо «сидиш на різних стільцях».

Пам’ятаєте розумові стільці Диснея? Коли Дисней працював, він розглядав ідеї та проєкти в трьох різних ролях: мрійника, реаліста та критика. Для кожної ролі він мав особистий стілець і пересідав на нього, щоб навіть фізично змінити кут зору. Пізніше Дисней вже «по-багатому» пристосував для кожної з цих ролей окрему кімнату.

Проявляти себе у різних професійних «ролях» — це теж про креативність. Проблема лише в часі — його завжди не вистачає.

Коли я обіймала директорську посаду, мені подобалося, що люди з моєї команди були дуже різнобічними у творчості. Більше бачиш, більше знаєш, більше вмієш — тобто, швидше розвиваєшся і ширше мислиш.

Чи є створення власного іміджу креативним процесом? Що насамперед потрібно, щоб успішно створити свій імідж? Яка роль псевдонімів у створенні іміджу?

Псевдонім мені доводилося вибирати в житті двічі. Перший — Наталія Валевська. Одна моя бабуся була наполовину полькою, а друга мала улюблений парфум «Пані Валевська». Тому в пам’ять про обох бабусь, я взяла псевдонім Валевська, а ім’я залишила своє (по паспорту я — Наталія).

Все було здорово! Лягло, як рідне! Найвдалішого псевдоніма було годі й шукати. Звучить красиво, запам’ятовується одразу, мені підходить ідеально! Звикла до цього прізвища більше, ніж до паспортного. А скільки разів організатори івентів брали мені квитки на літак на прізвище Валевська, хоча в паспорті стоїть зовсім інше.

А згодом з’явилася моя абсолютна тезка — співачка Наташа Валевська. Поки вона тільки розпочинала кар’єру, її часто плутали зі мною. Наташа сама розповідала, що після концертів її запитували, чи це вона веде ранкове шоу на «Нашому радіо» (я була тоді його ведучою). Але настав момент, коли її слава затьмарила мою, і десятки перших сторінок в інтернеті при запиті «Наталія Валевська» видавали посилання на її пісні. Тепер уже в мене стали цікавитися, чи не я та сама співачка, і просити автограф.

Настав час змінювати псевдонім. Це рішення співпало зі стартом нової радіостанції, куди мене запросили вести свій авторський проєкт. Я вже була досвідченою в питаннях неймінга, і головним моїм критерієм в пошуках псевдоніма стала його унікальність. Всі варіанти, які мені приходили в голову, я гуглила і відкидала, якщо подібне поєднання імені та прізвища вже існувало. Для рекламістів у сфері неймінга це, звичайно, не новина. Але для інших це може бути корисним ноу-хау.

Ще одне класичне ноу-хау при виборі псевдоніма — це повтор звуків. В імені та прізвищі мають повторюватися кілька приголосних. Хоча б дві. Марчелло Мастроянні — «м, р», Мерилін Монро — «м, н, р», Ілля Ільф, Серж Генсбур — «с, р», Глорія Грей — «г, р», Кріс Кертіс — «к, р, з», Мерлін Менсон — «м, н», Елвіс Костелло — «л, с», Марта Мольфар —«м, р».

Фонетичного шику псевдоніму додають однакові великі літери імені та прізвища — наприклад, ММ. Мерлін Менсон колись вкрав це у Мерилін Монро, а я у Менсона.

Крім благозвучності й унікальності, добре було б, щоб псевдонім легко запам’ятовувався і відображав ваше «Я», ваш особистий меседж.

У мене все просто — Марта, бо народилася в березні. Зі словом «Мольфар» у мене була пов’язана комічна, але мила історія. До речі, ті, хто не знали значення цього українського слова, іноді запитували у мене: а Мольфар — це єврейське чи французьке прізвище? Шанувальники ж справжніх карпатських мольфарів не в претензії до мене і не вважають мене самозванкою. Тому що жінка не може називатися «мольфаром», жінка — «мольфарка». Для цієї діяльності в українській мові існує чіткий фемінітив. Тому в моєму випадку з мовної точки зору «мольфар» сприймається саме як прізвище, а не як «вид діяльності».

Марта Мольфар
Мольфари не в претензії…

Як бачите, підбір псевдоніма — дуже креативне заняття. Як і створення свого іміджу, звичайно. Щоб вас краще запам’ятали, добре б придумати собі «лейтмотив», унікальну фішку.

Якщо говорити про зовнішність, це може бути якась деталь, що завжди буде присутня у вашому гардеробі. Безпрограшно працює! Приклади — різноманітні дивовижні окуляри у Елтона Джона, масивні прикраси у Айріс Апфель або завжди провокаційні сукні Леді Гаги. Якщо говорити про українських селебрітіс — капелюшки у Каті Осадчої і незмінна краватка-метелик у Слави Соломки.

Фішка може бути не тільки візуальною. Наприклад, коронне питання Познера, яке він пропонує кожному своєму гостю «Поставши перед Богом, що ви йому скажете?». (До речі, це не сам Познер придумав його. Це питання зі знаменитого опитувальника Марселя Пруста).

Для себе я спеціально не шукала унікальну фішку. Але такою став мій голос.

Якщо комусь важко самостійно працювати над іміджем, можна звернутися до професіоналів.

Але в будь-якому випадку, створюючи імідж, треба запитати в себе не «яким я хочу постати перед іншими», а «навіщо я хочу постати перед іншими?», «хто ці інші?» і «щоби що?». Відповіді на ці запитання підкажуть вам, куди рухатися, де шукати нестандартні рішення для створення іміджу

В будь-якому випадку, створюючи імідж, треба запитати в себе не «яким я хочу постати перед іншими», а «навіщо я хочу постати перед іншими?»

Яка роль голосу в побудові іміджу людини? Інструмент, частина натури, додаток? На що здатний поставлений, добре тренований голос?

Є такий старий радянський фільм «Щовечора об одинадцятій». Наївний, чорно-білий, дуже романтичний. Історія про те, як молодий чоловік заради розваги зателефонував за навмання обраним номером і почув приємний, трохи втомлений жіночий голос. Щось привернуло його в цьому голосі, і він став дзвонити незнайомці вечорами. З кожним дзвінком, з кожною розмовою герой все більше закохувався в таємничу співрозмовницю… Між іншим, в основу фільму покладена реальна історія.

Я спостерігала у житті подібне, коли непоказна на вигляд жінка підкорює тебе в ході розмови. Тобі хочеться говорити з нею ще і ще. Але і зворотний бік мені теж знайомий. Бачиш дівчину краси невимовної, милуєшся. І раптом вона відкриває рота: спочатку тебе пронизує писклява пила її голосу, а потім розумієш, що ці жахливі звуки і це ангельське личко належать одному і тому ж створінню.

Гарний голос — це величезний козир. Але його замало, щоб, розкривши рота, викликати прихильність оточуючих до себе. Важливо вчитися налагоджувати спілкування з різними людьми і за різних обставин. І це навіть більш цінна навичка, ніж професійне володіння голосом.

Скажу зараз те, за що мене зненавидять тренери, які заробляють на «іміджі голосу». Для успіху в справах і особистому житті не обов’язково мати гарний голос. Немає великої різниці між «дуже красивим», «красивим» і «звичайним» голосом. Проте різниця відчувається моментально, якщо голос жахливий. Приклад. Коли ви дивитеся кіно або слухаєте радіо, чи часто ви захоплено думаєте «Ах! який гарний голос!»? Відповім за вас — нечасто. Зазвичай ми стежимо за контентом, сюжетом і не дуже фіксуємося на звучанні голосу. Але якщо раптом у актриси у фільмі або у ведучого на радіо голос неприємний або є «фефекти фікції», ми це помічаємо миттєво.

Так влаштована людина: якщо все добре, ми приймаємо це як норму. Якщо щось погано — ми відразу помічаємо неприємну деталь і відчуваємо дискомфорт.

Тому красивий голос, беззаперечно, плюс до іміджу. Але не вирішальний плюс. А от невміння говорити, явні дефекти і негарний тембр працюють у мінус. Але вам їх спокійно пробачать, якщо ви людина розумна, доброзичлива, визнаний експерт у своїй справі, а головне — не лізете зі своїми мовними дефектами в диктори або спікери. Якщо все ж таки за родом занять вам доводиться часто виступати публічно, а мовні дефекти заважають, треба звертатися до логопеда. Більшість дефектів мовлення можна виправити.

Взагалі, досконале володіння голосом — це вроджений талант чи результат наполегливих тренувань? Чи потрібне воно кожному з нас?

Це результат практики. Ще в школі і навіть в університеті мені й на думку не могло спасти, що коли-небудь мій голос постійно буде звучати в усіх рекламних блоках на ТБ, увійде в трійку найбільш затребуваних голосів моєї країни, і я буду дублювати для нашого кінопрокату голлівудських зірок. Звідки? Адже я вчилася на філологічному факультеті, а не в театральному.

У дитинстві та юності у мене був звичайний голос. Але коли я потрапила на радіо, довелося переінакшувати свій «мімішний голосок» у красивий і переконливий голос. І це сталося лише завдяки практиці. Практикуйтеся! Тренуйтеся! Це шлях до успіху.

До речі, радіо було не першою моєю голосової практикою. До радіо я встигла за кілька років «прокачати» свій голос в якості вчительки старших класів в ліцеї №38. Зверніть увагу, що всі вчителі та викладачі мають «поставлені» голоси, не гірші, ніж у акторів. Це необхідно. Інакше їх просто не почують.

Тренування й практика — найшвидший та найефективніший метод навчитися красиво говорити. Це необхідно в двох випадках. Перший: якщо ваша робота напряму пов’язана з голосом і публічними виступами. Другий: якщо вам не подобається ваш голос.

Уявімо, що у вас другий випадок. Скажу одразу, ви можете помилятися. У мене було кілька епізодів, коли за допомогою зверталися люди, впевнені, що їхній голос звучить некрасиво. Насправді, з голосом було все добре. «Негарним» для свого власного сприйняття голос буває або через невпевненість у собі, або через відсутність практики публічних виступів, що теж додає невпевненості і хвилювання. А від хвилювання голос зазвичай «затискається» і звучить набагато гірше, ніж міг би.

«Негарним» для свого власного сприйняття голос буває або через невпевненість у собі, або через відсутність практики публічних виступів, що теж додає невпевненості і хвилювання.

Часто «затиснутий» голос ми сприймаємо як негарний. Давайте наведу приклад, щоб було зрозуміліше. Згадайте свій досвід довгого сидіння за комп’ютером — кілька годин поспіль, згорбивши спину. Коли нарешті ви встаєте, в перші хвилини ваші м’язи ніби дерев’яні. Звичайно, в цей момент ви навряд чи зможете прекрасно танцювати або добре грати у футбол. Вам потрібно розходитися, розім’яти затерплі руки-ноги-спину.

Так само і з голосом. Голосові зв’язки теж потрібно розминати. «Затискаються» вони не тільки від бездіяльності і відсутності голосової практики, але й від хвилювання, стресів. Фахівці можуть розпізнати, коли людини бреше, лише по голосу. Бо під час брехні ми нервуємо і голос нас часто зраджує. Існує і комп’ютерна програма, яка за голосом може виявити невпевненість мовця в собі і навіть його депресію. «Затиснутий» голос звучить «скукожено», не в повну силу. І, звичайно, він здається нам негарним.

Щоб зняти голосовий зажим, потрібно заспокоїтися і розслабитись. Добре було б розім’яти м’язи (фізичні вправи, масаж чи самомасаж). Відмінно працює йогічне дихання. Підійдуть компліменти і навіть обнімашки. І, повторюся, більше практики! Виразно читайте вголос, частіше виступайте публічно. Підійдіть до питання креативно. Головне — женіть подалі невпевненість. Не виходить? Відвідайте хорошого психолога. Нехай він допоможе вам повернути впевненість у собі, і «голосовий затиск» ослабить хватку.

Аудіоказки, начитані Мартою Мольфар:

Чи можна сказати, що дубляж, озвучення інших акторів — це творча професія? В чому проявляється її креативна складова і в чому полягає найбільша складність дубляжу?

Дубляж — це відмінна можливість для дорослих людей «пограти у гру», приміряти на себе образ іншої людини, відомого персонажа. Обожнюю цю роботу! Це поєднання голосової мімікрії і креативності. Як і в будь-який інший сфері: чим більше практики, тим краще виходить. А найбільша складність — це потрапити в команду акторів дубляжу. На жаль, це дуже «закрита каста».

Марта Мольфар на фоні афіші одного з фільмів, де звучить її голос.
Марта Мольфар на фоні афіші одного з фільмів, де звучить її голос.

Проблема в тому, що немає потреби в занадто великій кількості акторів дубляжу. Півсотні київських акторів легко справляються з дубляжем всього кіно- і телепродукту, і ніхто з них не жадає поступатися своїм місцем. Відомий актор дубляжу Андрій Альохін колись жорстко, але правдиво пожартував. Його запитали, що потрібно зробити, щоб стати актором дубляжу. На що Андрій відповів: «Потрібно дочекатися, поки помре хтось із дубляжної тусовки і звільнить вам місце».

Жарти жартами, але найбільша складність і важкість в роботі актора — це очікування. Очікування, що вам запропонують роль. Що покличуть зніматися або озвучувати. Залежність від «роледавців» — найсумніше в акторській професії. Так було, є і буде. Навіть у зірок.

Залежність від «роледавців» — найсумніше в акторській професії.

Тепер про приємне. Про креативні сторони дубляжу. Розповідаю історію.

Три роки тому студія «Мамахохотала» проводила кастинг для нового мультфільму «Небезпечна зона» (а-ля українські «Сімпсони»). За сюжетом, після катастрофи на планеті Земля люди пережили генну мутацію і схрестилися з тваринами. З’явилися «звіролюди»: людино-риби, людино-бобри, людино-лосі і так далі. Це персонажі-мутанти, які і виглядали «не по-людськи», і голоси у них мали звучати «по-ідіотськи».

Коли мене покликали на кастинг, я очікувала, що мені запропонують спробувати себе на роль якоїсь там милої жінки-кішечки (голос у мене м’який, ніжний) або хоч на якусь там жінку-корову (мукати я теж можу). Але абсолютно несподівано мені запропонували поекспериментувати над роллю… жінки-камбали. Так і сказали: істерична камбала, сексуально стурбована при абсолютно несексуальній грубій зовнішності.

Ну, і як вирішувати цю задачу? Я уявила собі рибу камбалу. Якщо ви бачили її коли-небудь, то знаєте, що вона пласка, як млинець, рот в неї немов вивернутий убік, а очі розташовані не симетрично по обидві сторони, як у всіх нормальних риб, а трохи зміщені на одну сторону. Якби камбала могла говорити, то, можливо, і говорила би якось «боком».

Біля мікрофону я спробувала фізично зобразити камбалу: витягла шию, неприродньо повернула набік голову і так промовляла свої репліки. Звучання голосу вийшло якимось «вбік-горловим», дуже незвичним і неприємним. Знаю, що кастингували багатьох актрис, серед яких були ті, які, мені здавалося, підходили більше. Але фізіологія спрацювала! Мені зателефонували і сказали, що моя жінка-камбала — найкамбаліша камбала! І покликали озвучувати мультфільм.

Ви також багато працюєте в озвученні реклами. Наскільки це для вас креативний процес? Чи доводилося вам особисто переробляти текст ролика, який складав труднощі для озвучення?

Так, іноді я пропоную свої варіанти тексту клієнту, якщо текст ролика потрібно, наприклад, скоротити. Буває, що текст не вміщується в хронометраж, якщо його не «тараторити» швидко, як у драфтових начитках, а вимовляти красиво, з інтонаціями.

Досвідчені копірайтери взагалі не допускають таких ситуацій. Вони користуються комп’ютерною програмою, яка підраховує, скільки секунд йде на читання вголос тієї чи іншої фрази.

Є ще «народний спосіб» вимірювання хронометражу. Одна секунда — умовно два слова. (Цифри, короткі слова, прийменники теж рахуємо.) Тобто, якщо в тексті для 30-секундного ролика не більше 60-ти слів, то маємо всі шанси вмістити озвучку в хронометраж.

Але така щільна озвучка зараз не в тренді. У копірайтерському сленгу є фраза «додати більше повітря». Це означає, що в ролику не повинно звучати занадто багато тексту. Тому іноді під час озвучення виникає бажання трохи скоротити текст, викинути «зайві слова». Це і означає «додати повітря».

А як бути, якщо клієнту всі слова в ролику здаються важливими? Більше того, він хотів би за ті ж 30 секунд розповісти ще більше. І тут можу допомогти я, адже я — потенційний споживач того продукту, рекламу якого озвучую. І можу об’єктивно підказати погляд з боку, що важливіше почути для ЦА, якщо «з пісні потрібно викинути слова».

Ну, і звичайно, досвід роботи в РА допомагає. Свого часу я була і копірайтером, і креативним директором. Тому дуже добре знаю процес створення ролика від моменту заповнення брифа клієнтом і створення ідеї до фінального моменту продакшена, а саме озвучення. Мені легко спілкуватися з тими, хто запрошує озвучувати свої ролики: я їх розумію, поважаю їхню роботу і відчуваю, що саме від мене потрібно як від диктора.

Клієнту на озвучці зовсім не обов’язково знати послужний список диктора (колишні посади і заслуги, звання «народного» чи «заслуженого»). Клієнт обирає «голос». І диктор повинен майстерно виконати свою роботу, не втручаючись у переговори клієнта і копірайтера. Це теж елемент культури спілкування в рекламному бізнесі, посадова/рольова субординація. Під час озвучки немає нічого гіршого, ніж диктор, який починає сперечатися з копірайтером у присутності клієнта, нівелюючи виконану копірайтером роботу. А таке буває.

Клієнту на озвучці зовсім не обов’язково знати послужний список диктора (колишні посади і заслуги, звання «народного» чи «заслуженого»). Клієнт обирає «голос».

Найнеприємніші суперечки з клієнтом — це суперечки через русизми. Я категорично проти неправильної вимови українських слів у рекламі і проти використання русизмів. Важко повірити, але іноді деякі клієнти наполягають на неправильному наголосі у словах під час озвучення, тому що їм так «більше подобається». Або на русизмах — їм так «привычнее звучит». Але рекламні ролики крутяться в ефірах сотні разів. Люди (особливо діти) мимоволі звикають до неправильної вимови і сприймають її як норму. Хто буде боротися за чистоту мови, якщо не ми самі? Грамотна озвучка для мене — принципове питання.

Під час озвучення рекламного ролика дикторові не обов’язково бути креативним. Іноді достатньо бути просто професійним виконавцем — тобі чітко ставлять завдання, і ти виконуєш. Але креативних дикторів все одно люблять більше. Креативити в даному випадку доводиться невербально. А саме інтонацією.

В рекламній озвучці є кілька традиційних способів подачі (я зараз про жіночі голоси):

  • експерт
  • «мама»
  • «сексуальна кішечка»
  • енергійна подача
  • радісна подача
  • натуральна (або «людська») подача

Останні кілька років найпопулярніший європейський тренд в озвучці реклами — це нативна реклама (тобто «натуральна» або як її жартома називають «людська»). Я теж дуже люблю її і вважаю, що нативна озвучка найсучасніша і краще продає.

А антитренд — це «сексуальна кішечка» (якщо, звичайно, цей образ не продиктований товаром або ідеєю ролика). Взагалі сьогодні відверта сексуальна подача в рекламі вважається моветоном і вчорашнім днем. (Ще раз підкреслю, якщо це не продиктовано суттю ролика. Наприклад, у рекламі презервативів або інших інтимних товарів це доречно. Хоча і в рекламі презервативів постійно шукають нові креативні підходи, які не продають секс буквально).

Мабуть, найчастіше «невербалкою» (інтонаційними експериментами) креатив під час озвучення рекламного ролика і закінчується.

Рекламні ролики, озвучені Мартою Мольфар:

Зміна тексту трапляється не так часто. Навіть якщо хочеться. Зазвичай текст ролика довго і заздалегідь затверджується керівництвом, і швидко змінити його під час озвучення проблематично. В такому випадку диктор іде назустріч замовнику і записує кілька варіантів ролика – за затвердженим текстом і за текстом, що був змінений в процесі озвучення.

Сьогодні все більше говорять про значення креативних індустрій. Але будь яка індустрія передбачає самоокупність та прибутковість. При цьому багато галузей культури виживають виключно завдяки державному, приватному або благодійному фінансуванню. Як можна монетизувати креатив, перетворити його на індустрію? Чи будь-який різновид креативу підлягає монетизації?

Мій співведучий, психолог Георгій Шевченко, часто повторює: якщо ви будете займатися тим, що вам подобається, то рано чи пізно це почне приносити дохід.

Є вже перевірені схеми, як перетворити творче хобі на джерело доходу. Наприклад, ви бухгалтер, але вам подобається робити торти. Якщо ви розвиваєте це своє вміння, то одного дня станеться перший продаж — хтось із знайомих замовить у вас торт і заплатить за нього. Потім це зробить уже хтось незнайомий, тому що скуштував або спрацювало сарафанне радіо. І ще, і ще…

Але чи варто вам кидати вашу основну (бухгалтерську) роботу заради тортів? Я б навіть переінакшила питання: не «чи варто кидати?», а «коли саме кидати?». Відповідь: тоді, коли доходи від тортів перевищать (або хоча б зрівняються) з доходами від вашої роботи бухгалтера.

Так само і з будь-яким іншим творчим захопленням. Я знаю точно, що 80% копірайтерів в РА мріють стати письменниками або сценаристами. Це можна спробувати поєднувати, до тих пір, поки доходи від книг або сценаріїв не перевищать копірайтерську зарплатню.

Сценарії — сьогодні більш надійний і відчутний заробіток, ніж книги. (Книги більше для іміджу, втамування амбіцій або закриття якихось важливих життєвих гештальтів). Така ситуація в усьому світі, не лише в нас. Але сценарна праця не любить роботи за сумісництвом. Дуже швидко видихаєшся. Сценарій — це напружений темп, дедлайн, жорсткі рамки і навіть залежність від брифа. До речі, те, що я перерахувала, добре знайомо копірайтерам в РА. Тому з них часто виходять відмінні сценаристи.

Можна починати нову творчість паралельно зі звичним заробітком, поєднувати, поки поєднується, і залишити роботу, що набридла, заради бажаної творчості, коли ви відчуєте, що маєте міцні позиції і постійну затребуваність у новій сфері.

Є, щоправда, одна проблема: творча людина зазвичай не любить або не вміє продавати плоди своєї творчості. Тому на певному етапі монетизації вашої творчості не обійтися без помічника — агента або піарника. Дуже допомагають і колаборації. Екс-бухгалтер, який створює торти, може домовитися про співпрацю з ведучими івентів або з кав’ярнею.

Сценаристу важливо знайти свого продюсера. У продюсера цілком може бути «гарем сценаристів». Це не страшно. Гарного продюсера вистачить на всіх. Важливо мати довіру і розуміння між вами.

І, звичайно, в креативних індустріях не обійтися без нетворкінгу. Зв’язки — наше все! Вони потрібні хоча б для того, щоб вас помітили на початковому етапі розкрутки в новій сфері. Використовуйте всі шанси онлайн та офлайн. І не мовчіть про свої мрії та ідеї. Інакше яким чином видавець, який хотів би випустити книгу про «шорьків і мюмзиків», але не знає, де її знайти, здогадається, що саме ви вже почали тихенько писати таку книгу?

2021 рік ООН оголосила роком креативних індустрій. Дуже очікувано. Адже під час карантину людство переконалося, наскільки важливим для всіх нас є контент. І поки штучний інтелект не конкурент людському мозку, креативні здібності будуть тільки рости в ціні.

…під час карантину людство переконалося, наскільки важливим для всіх нас є контент.

Думаю, головною конкурентною перевагою стане поєднання якості і інноваційності (нестандартних рішень). Впевнена, це дасть преференції і при пошуках фінансування.

Ви, як відомо, колекціонуєте старовинні поштові листівки. Наскільки ваше хобі допомагає вам у професійному і творчому розвитку? Чи навпаки, воно ніяк з роботою не пов’язане і допомагає вам психологічно переключатися?

І те, і інше. Старовинні листівки — свого роду дзеркало людської природи. Наприкінці 19-го –початку 20-го століть люди спілкувалися на відстані саме з їхньою допомогою. Телефони стали доступні десь в 20-ті, а до того часу «меседжі» посилалися на листівках. Зображення на листівках були свого роду «смайликами», що розкривали емоцію відправника. Підписи на старовинних листівках — як підслухана за допомогою машини часу розмова.

Коли я була маленька, мені подобалося по дорозі з дитячого садка дивитися в чужі вікна. Кожне вікно — маленький фрагмент чийогось життя, живе хокку, міні-спектакль. І ти мимоволі додумуєш сюжет «до» і «після». Так і з чудовими підписами на старовинних листівках. Тобі на мить відкривається світ чужих пристрастей, радощів, суму і бажань. Таємні послання, визнання у коханні, прохання позичити грошей, подяка за «дні млості і пристрасті», інтриги в балетній школі, секрети гімназисток, опис бальної сукні та записки з окопів Першої світової. Все це є в старовинному листуванні на моїх антикварних листівках.

А зображення на листівках! Ціле мистецтво. Історія побуту і звичаїв у деталях.

Якщо дозволите, я дам посилання на свій маленький фільм в YouTube про старовинні листівки. Спеціально, щоб його зробити самотужки, я освоїла монтажну програму. Фільм розповідає, чому філокартія така цікава.

Це як маленька машина часу, яка нагадує, що ми не вічні, але життя прекрасне і наші почуття наповнюють його змістом!

Розкажіть більше про вашу тренерську діяльність. Які теми ваших тренінгів? З якою аудиторією ви більше за все любите працювати?

Я можу підлаштуватися під будь-яку аудиторію. Для мене це не проблема. Більше люблю працювати офлайн, а не онлайн.

Взагалі, модні сьогодні тренінги — дуже тонка матерія. Шарлатанів і самозванців на ринку, на жаль, дуже багато. Найбільше мене засмучують так звані «тренінги миттєвого успіху».

Щоб досягти успіху в якійсь сфері, потрібно працювати над собою, розвиватися, здобувати навички і теоретичні, і практичні. А ці «заряджені на успіх» псевдомотивуючі тренінги, які навіть проводяться незрозумілими спікерами, роблять зі своїх слухачів «каліфів на годину». Ейфорія і віра в свою всесильність швидко минають. А знання і навички в конкретній сфері для справжнього успіху так і не отримані. Нормальна самодостатня доросла людина на всі ці тренінги із серії «Успіх успішний» не піде. Хоча, можливо, це має сенс для підлітків і студентів. Але якщо мотиваційної підтримки потребує доросла людина, яка не справляється самостійно, їй варто сходити до психолога, а не до «тренерів по успішності». Це самообман.

Всі ці «заряджені на успіх» псевдомотивуючі тренінги, які навіть проводяться незрозумілими спікерами, роблять зі своїх слухачів «каліфів на годину».

Я прихильник тренінгів та семінарів, які дають вузькоспеціальні знання і навички, а також дозволяють напрацювати вміння в якомусь конкретному питанні.

Особисто я навчаю в кількох напрямках. Наприклад, займаюся постановкою голосу, у мене є курс «Імідж голосу». Але часу іноді не вистачає, і буває, що тими «учнями», які приходить на індивідуальні заняття з голосу, я «ділюся» з колегами. Наприклад, з майстром цієї справи Олександром Завальським.

(Ми з вами трохи вище говорили про голос, і я ще раз повторю, що найчастіше у незадоволених своїм голосом проблема зовсім не в голосі).

Мій улюблений авторський курс — «Комунікативні Лайфхаки». У наш час цифрового аутизму це дуже важливі знання та навички. Я із задоволенням ділюся ними, бо знаю, як допомогти людям успішно комунікувати. Це мій «сильний бік». Я зрозуміла, що потрібно ділитися таким цінним досвідом. Скількох синців та гуль мені вдалося б уникнути, якби хтось свого часу провів для мене такі заняття!

Хочете просто зараз поділюся якимись ноу-хау зі свого досвіду? Наприклад, як сподобатися співрозмовнику.

  1. Слухайте! Це дуже важливо. Це повага до співрозмовника. Люди, які вміють слухати, викликають симпатію і довіру. У різних народів є схоже прислів’я: «У людини два вуха і один рот — щоб вона слухала вдвічі більше, ніж говорила».
  2. Говоріть з людьми про них самих. Запитуйте, цікавтеся співрозмовниками і сферою їхніх інтересів.
  3. Обов’язково уточніть, як звуть вашого співрозмовника і звертайтеся до людини по імені.
  4. Використовуйте емпатію і «залізьте у шкіру» вашого співрозмовника, щоб краще зрозуміти його і побачити світ його очима.
  5. Обов’язково хваліть людей, якщо є за що. (Насправді завжди знайдеться за що!). Нам всім потрібна похвала. Це спосіб підсилити вироблення окситоцину. А гормон окситоцин відповідає, крім іншого, за прихильність і симпатію. Тільки не треба придумувати компліменти на порожньому місці! Похвала має бути реальною, а не перетворюватися на безпідставні лестощі.
  6. «Сідайте навпочіпки». Розумні дорослі, спілкуючись з маленькою дитиною, сідають навпочіпки, щоб бути з нею однаковими на зріст. Це означає говорити з людиною на зрозумілій їй мові. Наприклад, не «закидуйте» технічною термінологією свою бабусю. Якщо бабуся не розуміє, що ви їй втовкмачуєте, то можливо, проблема не в бабусі, а в тому, хто не може пояснити зрозумілою їй мовою.

Мольфар 3

І ще я веду дуже корисний на сьогодні курс «медійна кухня». Як для медійників, так і для тих, хто контактує зі ЗМІ. Це дві різні програми, але обидві дуже своєчасні.

Справа в тому, що нарешті в ефірах настав час не селебретіс, а експертів. І кожен з читачів creativity.ua рано чи пізно теж може стати запрошеним експертом чи гостем в ефір ТБ або радіо.

Як інтерв’юер, який працює в прямих ефірах, я маю колосальний кейс зі спостережень, як поводяться запрошені в ефір гості та експерти. І знаю, в чому секрет успіху одних і провалу інших. Тому хочу поділитися з вами і вашими читачами «трьома китами», про які потрібно знати, йдучи за запрошенням на ефір:

  • Важливо чітко розуміти (з’ясувати заздалегідь) ЦА того ЗМІ, куди вас покликали, і формат програми (а також каналу/радіостанції).
  • Важливо говорити простою і зрозумілою мовою. Нагадаю «метод Фейнмана»: якщо ви не можете зрозуміло пояснити дитині, чим ви займаєтеся, значить ви і самі не до кінця розумієте, чим ви займаєтеся. Не зловживайте вузькоспеціальною термінологією. А якщо доводиться використовувати складний термін, поясніть його слухачам/глядачам.
  • Важливо пам’ятати, що ви не на допиті. Ви гість. І якщо вам не хочеться відповідати на якесь питання, ви не зобов’язані це робити. Ви завжди можете попросити ведучого перейти до наступного питання або запропонувати змінити тему. Якщо ведучий маніпулює вами, так і скажіть йому.

Як ви вважаєте, чи можна навчитися креативності? Які якості для цього потрібні і які дисципліни треба подолати?

Креативність — це в першу чергу нестандартне мислення. Розвивайте фантазію і образне мислення — і вам буде простіше відходити від стереотипів. А для цього існує ідеальний, перевірений століттями спосіб, — читання художньої літератури.

Можна попрацювати глибше — вести читацький щоденник. Коли намагаєшся сформулювати висновки і свої враження для щоденника, включається мозкова активність. Йде складний нейрофізіологічний процес — створюються нові нейронні зв’язки в мозку, які розширюють наші можливості.

«Прокачуйте» креативність, як будь-які інші м’язи. Невпинно. З року в рік. Підбирайте такі книги і фільми, які змушують думати. Слідкуйте за тенденціями в культурі і мистецтві, крім класики, приділяйте увагу актуальним новинкам.

Більше подорожуйте, знайомтеся з людьми, цікавтеся іншою культурою.

І вимкніть телевізор! Важливі новини і хороше кіно ви завжди знайдете в інтернеті. Не годуйте свій мозок ТВ-сурогатом, навіть якщо в цій купі гною трапляються «діаманти».

Тренуйте свій мозок, постійно придумуйте щось новеньке.

А тепер цікава вправа. Пам’ятаєте, на самому початку я розповідала вам про тест на креативність? Візьміть десять аркушів паперу і намалюйте на кожному посередині вікно. Щодня створюйте новий малюнок навколо цього вікна (вікно має органічно вписатися в ваш малюнок, як частина єдиного цілого). Потім зобразіть на 10-ти аркушах однакову закарлючку. І точно так само щодня створюйте новий малюнок з цією закарлючкою.

Придумайте 10 способів, як можна використовувати сільничку на вашому кухонному столі. Або лопатку для взуття. (Не обов’язково їх втілювати в життя, достатньо просто придумати).

Після сільнички/лопатки повторіть вправу «10 способів» з іншими звичними для вас предметами.

Влаштуйте собі «тиждень нових маршрутів». Ходіть (або їздіть, якщо ви за кермом) весь цей тиждень в свій офіс різними шляхами. Кожен день — нова дорога. Це відмінне тренування для мозку!

І нарешті «старовинний спосіб», про який я завжди розповідаю на своїх тренінгах, — «День іншої руки». Якщо ви правша, влаштуйте собі «день лівої руки». У цей день робіть абсолютно все лівою рукою — чистіть зуби, тримайте ложку, розчісуйте волосся, натискайте кнопки ліфта і так далі. І аналогічно, якщо ви лівша. Для вас такий день перетворюється в «день правої руки». Це активізує іншу півкулю Вашого мозку і стимулює мозкову діяльність.

А ще — не слухайте критику, якщо вона неконструктивна.

Не зупиняйтеся одразу на єдиному рішенні питання, завжди прокручуйте в голові кілька варіантів.

Не порівнюйте себе з іншими. Завжди знайдеться хтось кращий, і в цьому немає жодної проблеми. «Стати кращим» — хибна мета. Вона згубна для самооцінки, тому що утримати першість надовго просто неможливо. Суперництво взагалі не сприяє розвитку креативності. Творчість любить розкуту, вільну атмосферу.

«Стати кращим» — хибна мета. Вона згубна для самооцінки, тому що утримати першість надовго просто неможливо.

А ще вчені експериментально довели, що для підвищення креативності важливі компліменти і похвала. Не можете придумати ідею? Зателефонуйте комусь із люблячих вас людей і запитайте, за що він (вона) може вас похвалити. Уважно слухайте і згадуйте це, коли вам знадобиться термінова гормональна підзарядка.

Спробуйте згадати щирі компліменти, які вам говорили. За що вас хвалили? Спробуйте втримати це відчуття — це додасть впевненості в собі, в своїх силах, вирівняє гормональний баланс — і креативна ідея врешті-решт обов’язково прийде!

Питання ставив Олексій Фурман

Теги:

ТОБІ СПОДОБАЄТЬСЯ

Андрій Мельник та Дем’ян Ом про довіру, свободу і відповідальністьАндрій Мельник та Дем’ян Ом про довіру, свободу і відповідальність

Андрій Мельник та Дем’ян Ом про довіру, свободу і відповідальність

У бізнесі існує поняття чайка-менеджменту. Якщо проаналізувати поведінку чайки, можна помітити наступне: чайка прилітає, істерить, випорожнюється і летить геть. Менеджер, ...

Creative Digest CIAU. Випуск #016Creative Digest CIAU. Випуск #016

Creative Digest CIAU. Випуск #016

Чисельні оновлення від популярних соцмереж. Інформаційна кампанія з кібербезпеки. А також можливість участі у цікавому заході. Чао, креатори! На зв’язку ...

Дмитро Маленко та Дем’ян Ом про свободу і творчість у бізнесі

Дмитро Маленко та Дем’ян Ом про свободу і творчість у бізнесі

Спілкуватися з математиками, інженерами та іншими представниками технічної сфери для гуманітарія — ніби сісти не в той трамвай. Здавалося б, ...

Creative Digest CIAU. Випуск #015Creative Digest CIAU. Випуск #015

Creative Digest CIAU. Випуск #015

Ювілейна, 100-та рекламна кампанія від Coca-Cola. Івент-менеджер майбутнього. Чому потрібно шукати ідеї у Twitter. Рекламні фейли відомих брендів. Чао, креатори! ...

Висновки LIONS Live: шість підходів до створення креативних ідей

Спираючись на доповіді провідних креативників індустрії, організатори LIONS Live сформулювали шість потенційно корисних підходів до креативних ідей.

Михайло Рябоконь і Дем'ян Ом про українську інженерію, пошуки істини та завдання людиниМихайло Рябоконь і Дем'ян Ом про українську інженерію, пошуки істини та завдання людини

Михайло Рябоконь і Дем’ян Ом про українську інженерію, пошуки істини та завдання людини

Дивлячись у небо, ми споглядаємо маленьку частинку всесвіту. Вчення і уявлення про космічну галузь базується на двох напрямах, що певною ...