Для цієї кампанії WWF було створено спеціальний вебсайт, де відвідувачі можуть познайомитися у доповненій реальності з деякими з вимерлих тварин.
Сайт під назвою Huellas de Extinción («Сліди вимирання») було запущено агенцією Inbrax для чилійського відділення Всесвітнього фонду дикої природи. Сайт являє собою віртуальний музей, мета якого – познайомити широкий загал із деякими видами тварин, які або вже вимерли, або перебувають на межі вимирання. Автори кампанії сподіваються, що така просвітницька діяльність серед молодших поколінь вбереже тварин від того, щоб список вимерлих видів поповнювався все новими й новими назвами.
Сайт дозволяє імерсивну взаємодію з віртуальними тваринами. Для цього достатньо просто зайти на сайт та обрати одну з історій: додо, безкрила гагарка або димчаста пантера.
Після чого відвідувач сайту отримує можливість дізнатися більше про те, де був природний ареал цієї тварини, як вона жила, чим харчувалася тощо. Демонструється все за допомогою доповненої реальності. Для кампанії також були створені QR-коди, які дозволяють порозглядати вимерлих тварин на екранах смартфонів.
Ще одне заняття для дистанційного навчання
Креативний директор Inbrax Педро Антолін зазначає: «Нинішня ситуація з COVID-19, яку спостерігаємо по всьому світу, змусила нас переосмислити наш зв’язок з аудиторією, те, як ми спілкуємося одне з одним, і, насамперед, те, як навчаються наші діти. Ми хотіли створити щось таке, що розважило б малечу в часи пандемії. І водночас діти дізналися б про живі види, яких в наші дні більше не існує. З якими познайомитися тепер можна лише віртуально».
Втім, вимерлих тварин у доповненій реальності відтворює не лише WWF. Так лондонський дизайнер Себастьян Коседа нещодавно розпочав роботу над власним зоопарком вимерлих тварин. В рамках цього проєкту він створює віртуальні моделі видів, які вимерли впродовж останніх 20 років. Їх теж можна переглянути у доповненій реальності, використовуючи Snapchat-лінзи.
Серед нових кампаній Всесвітнього фонду дикої природи можна побачити, зокрема, анімаційне відео, яке показує, що за останні 200 років океан став надто шумним місцем для китів.