З першої частини матеріалу ми дізнались, що в свій час працівникам креативним індустрій доводилось продавати лижі, просувати сільгосптехніку майже без бюджету та знаходити спільну мову з жорсткими управлінцями. Цього разу про свою першу роботу розказують два колишніх журналіста, PR-менеджерка Prom.ua, яка заради клієнта пожертвувала іграшкою брата, та Creative Planner BBDO Ukraine, який підробляв літредактором під час канікул.

Олександр Катков, Creative Planner у BBDO Ukraine

На свою першу роботу я влаштувався в бідні 90-ті. Тато тоді крив дахи й наполіг, щоб я, шістнадцятирічний юнак, приєднався до нього, бо «треба гроші на їжу заробляти». У нашої робочої команди було завдання покрити дах двоповерхового дитсадка. Для цього потрібно було підняти наверх один за одним кілька десятків рулонів євроруберойду «Акваізол», розігріти його газовим пальником (і це влітку, коли надворі температура сягає +35°), розстелити його на даху та притиснути ногами. За 3-4 дні виснажливої фізичної праці я заробив 100 доларів — гроші, які згодом отримуватиму за місяць журналістом-перекладачем на музичній програмі «Мелорама». Звісно, тяжкий труд має добре оплачуватись, але зараз переді мною постає ретроспективне питання: «Чи варто витрачати час й зусилля на першу роботу, аби просто отримати гроші? Чи, можливо, краще йти за своїм бажанням?». Складно зробити свідомий вибір, коли ти підліток, тобою керує страх чи почуття провини перед батьками за те, що нічого не робиш. Але я наважився сказати татові, що не хочу далі крити дахи.

І вже згодом мене взяли в газету «Автопрофі» — офіційний друкований орган АсМАП (Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України), де писали здебільшого про вантажівки та будівельну техніку. На час літніх канікул я підміняв їхню літературну редакторку — колоритну жіночку, яка ніби вийшла з радянських фільмів. На той час я навчався в закладі, де робили акцент на філології, тож трохи розумів, як працювати з текстами. Оскільки газета була офіційним виданням Асоціації, мені доводилось вичитувати нормативні акти, переповнені граматичними й орфографічними помилками. До стилістики, мабуть, немає сенсу і прискіпуватись — важко уявити офіційно-ділову лексику без канцеляризмів та штампів. Але загалом склалось враження, що ті акти писали семирічні діти.

Тоді я дізнався, що у коректорів і редакторів існує власна система коректурних знаків, яка виключає подвійне розуміння будь-якої правки. Видалення, заміна, перестановка та інші дії — всі мають особливе позначення, встановлене ще радянським ГОСТом. Деякі з них я все ще пам’ятаю, але гумор в тому, що ніхто, окрім спеціалістів з видавничої справи не зрозуміють подібні гачки та хрестики.

Згадуючи це все, тепер розумію, наскільки правильно я все зробив. З одного боку, я займався тим, що мене завжди цікавило: моя освіта, вектори розвитку так чи інакше пов’язані з письменством, оповіддю, історіями. А з іншого, це врешті-решт привело до того, що я опинився в рекламному агентстві і більше його не покидав. Тому, зазвичай у розділі «Про себе» пишу, що в 1997 році я увійшов в комунікаційний бізнес та більше звідти не виходив. Як на мене, звучить круто.

Уляна Колодій, засновниця й генеральна директорка UK communications

Я завжди схилялась до думки, що чим раніше почнеш працювати, тим краще. Викладачі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, в якому я вивчала журналістику, надали мені теоретичну базу, але цих знань було замало, аби зрозуміти, як насправді працює телебачення. Тож перейшовши на 2 курс, я почала стажуватись на одному із місцевих телеканалів у службі новин АТН.  

Пам’ятаю, на свій день народження я поїхала з журналістом на зйомку сюжету. Очікувала, що всі робочі справи закінчу якомога швидше, а вже увечері святкуватиму з друзями. Однак, до гуртожитку я повернулась ближче до півночі. Йшла вся заплакана. Зараз звучить смішно, але тоді мені здавалось, що рухнув весь світ: мій текст редактору не сподобався, тож переписувати довелось декілька разів, а друзі скоро розійдуться, так мене й не дочекавшись. Одним словом, у мене вже 2-й (!) курс, а ні стрімкої кар’єри, ні особистого життя.

У 2009-му я влаштувалась на першу роботу — програму «Соціальний об’єктив», яка транслювалась на харківському телеканалі «Фора». Тут я виконувала повноцінні журналістські функції: шукала теми та героїв для зйомок, розробляла сценарний план сюжету, писала й начитувала тексти тощо. Через нестачу досвіду було важко, не знала елементарних речей — як побудувати графік зйомки, які слова можна вживати, а які — ні. Начитка перших сюжетів часто затягувалась до півночі, а то й далі. Текст уже в очах розпливається, ти не можеш із себе жодного звуку вичавити, а начитати потрібно, бо дедлайни ніхто не скасовував.

Зараз розумію, незважаючи на такі старання, нашій невеликій команді до професійного рівня було дуже далеко. Однак, той етап потрібно було пройти, щоб сформувати уявлення про якісь найпростіші практичні речі і мати змогу рухатись далі.

Насправді працювати було б простіше, якби поєднання роботи та навчання так позитивно сприймалось викладачами, як зараз. На жаль, тоді не всі викладачі ставились з розумінням до студентів, які паралельно вчились й працювали за спеціальністю. А про таке поняття як «дуальна освіта» взагалі не йшлось. Досі пам’ятаю викладачку, яка поставила мені єдину за всі роки трійку через те, що я надіслала їй роботу на один день пізніше. Тоді жодні вибачення і аргументи про те, що я працюю за спеціальністю і набуваю практичних вмінь, не приймались. Відверто кажучи, це було так образливо, що я й зараз з задоволенням готова розповісти  їй, чому вона тоді не мала рації.

У «Соціальному об’єктиві» я попрацювала десь півроку, можливо, місяців 9. Потім мені випала можливість поїхати до Києва на стажування в ТРК «Україна», де згодом мене взяли в штат. Тобто з першої роботи розпочалась моя журналістська кар’єра, без чого я не уявляю як би справлялась зараз. Телевізійний досвід зараз допомагає мені в pr-бізнесі вибудовувати правильні комунікаційні кампанії, розуміти логіку журналістів, систему роботи редакцій та ін. Я впевнена, що поганого досвіду не буває — з кожної справи треба виносити максимум уроків та навиків, а головне — знати як і вміти їх застосувати в подальшому для досягнення поставлених цілей.

Катерина Андрієнко, PR-менеджерка маркетплейсу Prom.ua у компанії EVO

За освітою я юристка — протягом шести років вивчала міжнародне право в Інституті міжнародних відносин. Однак ще під час навчання я зрозуміла, що юриспруденція для мене — надто нудно. Пройшовши курс Marketing Strategy в Kyiv Academy of Media Arts (KAMA), усвідомила, що дуже хочу працювати в рекламній індустрії. Тож підготувала портфоліо, яке допомогло мені влаштуватись Junior Account Manager в креативній агенції Galagan. Таким чином, на свою першу роботу я потрапила на 5 курсі університету.

Що входило в мої обов’язки? Допомагати Account Manаger-у у всіх поточних задачах: складати різні таблиці, вивчати конкурентів, замовляти потрібні агенції додаткові матеріали, комунікувати з підрядниками. Через відсутність досвіду у мене не все виходило з першої спроби. Пам’ятаю, як мені дали завдання створити та доробити шаблон презентації в KeyNote, а мій ноутбук, як на зло, не давав мені вносити ніякі зміни. Мені було дуже соромно, адже звикла, що навіть якщо завдання складне, я обов’язково зможу його виконати. У цій ситуації я нічого не змогла вдіяти, тож Account Manager переробляла все сама.

Пригадую, на замовлення ми готували візуалізацію, і для цього нам був потрібен іграшковий динозавр, якому мали відтяти голову. Я точно знала, що такий динозавр є в мого молодшого брата і він ним давно не грається. Звичайно, я ледь вмовила його віддати іграшку для її першої та, по суті, єдиної ролі. Зате потім безголовий динозавр стояв у нас наче трофей.

Робота в агенції Galagan допомогла мені опанувати, як на мене, дуже круту навичку — уміння шукати те, що, як тобі здається, не можеш знайти. Звісно, без стресів не обійшлось, адже я очікувала від себе більше, ніж могла зробити. Однак завдяки цій роботі я побачила, як насправді працює рекламна індустрія. Виявилось, веселі брейншторми стаються не щодня, інколи доводиться виконувати й рутинні завдання. Крім цього, зняла свої «рожеві окуляри» і зрозуміла: ідеальної роботи не існує і щоб до чогось «дорости», треба важко працювати.

Так сталось, що агенція згодом розформувалась, а я захворіла. Мабуть, тільки одужавши, я зрозуміла, що ніколи не варто «дзьобати» свій мозок та викладатися на 100% там, де тебе про це не просять. Адже ціна може бути вкрай великою. 

Микита Костоглод, співвласник маркетингової агенції INBED digital

Перш ніж увійти в сферу маркетингу, я пробував свої сили в журналістиці. Коли мені було 18, я набрався сміливості та подав резюме до редакції газети «Освіта України» — офіційного друкованого видання Міністерства освіти і науки України. Досвіду як такого не мав — були лиш публікації в університетських газетах. Оскільки я розумів, що моє резюме навряд чи зацікавить потенційних працедавців, вирішив вражати їх своїм мотиваційним листом. Не пам’ятаю його точний зміст, але написав про те, що саме вони зможуть стати частиною мого успіху у майбутньому. Це не вразило директорку, але справило враження на її заступника — він взяв мене на випробувальний термін журналістом.

Після важкого стажування (я залишався в Міністерстві після роботи й працював на вихідних) мене все-таки працевлаштували офіційно на півставки. Пригадую, на одному із засідань у МОН мене запросила до кабінету асистентка міністра і попросила поділитися своїми робочими замітками. А того дня у мене був екзамен, тож я вночі не спав, готувався. Через це на засіданні почувався зле, тому в цій ситуації поклався на диктофон — я просто усе записав на нього й вирішив розібратись з цим після заходу. Документував я виключно акценти, які і віддалено не нагадували заготовку статті — саме ці нотатки надав асистентці, попередивши, що це не має сенсу для них. Редакція й МОН були неприємно здивовані. Відтак, про мене дізнався міністр. Цей факап нейтралізував заступник директорки редакції і мій на той час наставник. Мене не звільнили, але залишили без виїзних сюжетів. Тож я мав знайти такі теми, які б дозволили мені повернути довіру редакції. 

Трохи згодом біля МОН почали протестувати студенти. Коли протестувальники стали звалювати огородження, я саме тоді я вів інтерв’ю у будівлі. СБУ закрило МОН зсередини і забарикадувало дощечками. Пам’ятаю, в ту ж мить я вперше запідозрив: «А чи на тому я боці зараз, коли перед молодим поколінням зачиняють двері й розгулюють з автоматами?», але залишився «у полоні» з фотографом. Ми, наївні, шукали самотужки різні виходи з будівлі, аби дістатись до студентів і розібратись у чому річ. Вихід знайти не вдалось, тож довелось чекати, поки розбарикадують двері. Але часу я не гаяв: стежив за тим, що відбувається всередині і як веде себе команда міністерства.

І от, після відкриття дверей, я виходжу на вулицю, викидаю журналістське посвідчення і вперше у житті запалюю цигарку. Знав напевне: з редакцією «Освіти» мене вже більш нічого не пов’язує.

Перша робота навчила мене прислухатись до свого внутрішнього голосу. Саме він привів мене згодом до самого Майдану у день жахливих подій, але це зовсім інша історія.

Матеріал підготувала Вікторія Теравська

Фото на головній: Ferenc Horvath / Unsplash.com

Теги:

ТОБІ СПОДОБАЄТЬСЯ

AdGoodNews

Carat Ukraine запустив AdGoodNews — канал добрих новин на час карантину

Як тільки було оголошено карантин, агентство Carat Ukraine запустило план проактивних дій, які дозволяють йти в ногу з поточними подіями ...

WOW DONE AWARDS 2020

WOW DONE AWARDS 2020 знайомить з членами журі

Міжнародний фестиваль маркетингових та PR комунікацій WOW DONE AWARDS 2020 анонсує три команди журі: журі дисциплін маркетингових і PR комунікацій, ...

Медична платформа Tribute розповідає про головний недолік електронних лікарів

Уявіть собі світ електронних лікарів, де машини – досконалі але без найменшого проблиску людяності – повністю взяли на себе діагностику та лікування.

дума про людей - ашот арушанов

Дума про засновника мотофестивалю «Тарасова Гора»

Managing Director медійного агентства IQ Media, Partner студії Motion Design NAOS.BAND і колумніст CreativityUA Юрій Дума продовжує серію історій про людей та ...

MADmap – новий путівник по українським рекламним кампаніям

Всеукраїнська Рекламна Коаліція презентує свій новий довгостроковий проєкт – Marketing Advertising Design map —інструмент для простого та дієвого пошуку партнерів ...

Вигадані види спорту: Buffalo Wild Wings зібрала ролик із користувацького контенту

Мережа спорт-барів Buffalo Wild Wings знайшла цікаву і актуальну тенденцію: вигадані види спорту, якими можна займатися вдома.