Керівниця УКФ (Український культурний фонд) Юлія Федів розповіла про те, як культурні та креативні індустрії країни пережили кризу та рухаються далі.
Юліє, як ви оцінюєте креативний потенціал української культури? Чи можна назвати українців креативною нацією, зокрема, крізь тенденції останнього грантового сезону УКФ?
Згідно з глобальним індексом креативності, який оцінює країни за трьома ключовими показниками економічного розвитку (технології, таланти і толерантність), Україна посідає 45-те місце серед 139-ти країн. Під час складання рейтингу враховуються інвестиції в наукові дослідження та розробки, число дослідників і патентів на душу населення, рівень і характер освіти, ставлення жителів різних країн до іммігрантів, расових і етнічних, сексуальних меншин. Тож можемо сміливо стверджувати, що українська культура має високий креативний потенціал.
Однак варто ще працювати над створенням зовнішніх і внутрішніх передумов для розвитку та укорінення цього потенціалу. Тенденції останнього грантового сезону УКФ є цьому підтвердження: ми отримали багато цікавих креативних ідей, однак не завжди їхні автори мають цілісне розуміння того, як їх реалізувати, як отримати економічний або соціальний ефект від своєї діяльності.
У розвинутих суспільствах є розуміння того, що без творчості суспільство не розвивається, без цього суспільство занепадає. Ба більше, в таких суспільствах добре розуміють тезу: «Культура — це безпека». Як з цим справи в Україні?
Мені здається, у сучасному світі застарілим є вживання термінології ХХ століття про розвинені та не розвинені суспільства. Точка сидіння визначає точку споглядання. І якщо ми в Україні будемо себе позиціонувати як розвинене суспільство з високим рівнем розвитку технологій, великою кількістю талановитих людей, такими й будемо ставати.
Творчість — основа розвитку, і цей термін не можна обмежувати лише галуззю культури. Творчість і є щоденною працею людини над собою, а безпека — це відчуття захищеності, стабільності та спокою. Саме моральний вимір безпеки і є культурою.
Творчість — основа розвитку, і цей термін не можна обмежувати лише галуззю культури.
Чи достатньо наші медіа (ТВ, радіо, преса) висвітлюють питання мистецького життя та розвитку?
На жаль, українські медіа недостатньо висвітлюють питання мистецького життя та розвитку, хоча саме такі новини та передачі збагачували б та розвивали споживача культурного контенту. З точки зору кількості глядачів чи переглядів культура, якщо не йдеться про весілля або розлучення вітчизняних поп-зірок, не є рейтинговою темою. Витрачати на неї час журналістів чи сплачувати гонорари невигідно редакціям. Тому культурна журналістика, фахова театральна чи кінокритика залишаються справою самовідданих активістів, які займаються нею як хобі і не розглядають як заробіток. Це дуже прикра ситуація. УКФ спробував її дещо змінити, запровадивши гранти для підтримки спецпроєктів про культуру в медіа.
Чи означає підтримка креативних індустрій тільки грошову допомогу? Які шляхи підтримки креативних індустрій, окрім матеріально-фінансової, ви могли би визначити?
На рівні з матеріально-фінансовою підтримкою важливою є підтримка через навчання, промоційні кампанії. На прикладі грантових програм УКФ ми зрозуміли, що креативному середовищу дещо бракувало теоретичних і практичних знань у сфері проєктного менеджменту. Тому ми створили власний освітній онлайн-курс, який акцентував увагу не лише на моментах, що потім знадобилися б при роботі з грантової заявкою, а й взагалі допомогли досягти проєкту сталості.
Також ми переконались, що важливою є менторська підтримка. Автори проєктів хочуть навчатись, прагнуть самовдосконалення. Тому, коли є можливість, вони з радістю користуються нагодою. Скажімо, минулого року УКФ разом із Pro Bono Club Ukraine проводили вебінари на різну тематику: від комунікацій до особливостей переходу культурних подій в онлайн.
Також другій рік поспіль ми проводимо Creative accelerator — окрему програму, що реалізується УКФ у партнерстві з Британською радою в Україні та Офісом розвитку малого та середнього підприємництва. Вона створена для наших грантоотримувачів, проєктів, що були реалізовані за підтримки УКФ, для їхнього подальшого розвитку. Менторська підтримка, тренінги, вебінари — це все допомагає учасникам знайти подальший шлях, способи монетизації своїх ідей.
Як ви оцінюєте потенціал переформатування класичних «супутників культури», як то музеї чи бібліотеки в більш креативні/сучасні простори? Чи є в УКФ конкретні приклади таких історій, зокрема, регіональних?
Зміни неможливо запровадити, якщо в них не будуть зацікавлені безпосередні виконавці. Можна скільки завгодно говорити про необхідність переформатування установ культури, ті чи інші шляхи отримання фінансової підтримки, але, якщо не буде ініціативи «на місцях», все це не матиме ефекту.
До того ж у країні постійно відбуваються зміни щодо підпорядкування та фінансування закладів культури. Кілька років тому ми мали сумний досвід, коли ті ж бібліотеки передали на утримання місцевих бюджетів. У маленьких містах і селах вони просто змушені були припинити свою діяльність. Проте потенціал є, як і самовіддані люди, які прагнуть за будь-яких обставин зберігати культуру.
Якщо навести приклади з проєктів, підтриманих УКФ, то, скажімо, Художній музей в Миколаєві прагнув стати не лише виставковим простором, а й культурним хабом, осучаснюючи класичні твори мистецтва, залучаючи до своїх стін більше молоді. Ми підтримали створення мережі інклюзивно-мистецьких просторів у Добропіллі (Донецька область) для спілкування, творчої самореалізації та психологічної підтримки людей з інвалідністю на основі бібліотек міста. Також на базі Чернігівського обласного молодіжного центру було створено сучасну інклюзивну студію MICS 4U для молодих митців з інвалідністю.
Приклади вдалих трансформацій є, але, звісно, хочеться, щоб їх було ще більше.
Зміни неможливо запровадити, якщо в них не будуть зацікавлені безпосередні виконавці.
Що, на ваш погляд, перш за все вимагається від креативних індустрій в епоху кардинальних змін, яку ми, судячи з усього, зараз переживаємо?
Думаю, динамічність. По-перше, у реагуванні на актуальні для споживача теми й проблеми. По-друге, у здатності задовольнити ті чи інші емоційні потреби. І, по-третє, у відповідності форматам сприйняття інформації, тобто самого продукту культурних і креативних індустрій.
А ще — адаптивність. Минулий рік показав, що в онлайні можуть відбуватися фестивалі та премії. Шалена популярність стрімінгових сервісів і карантинні обмеження змусили потужних кіновиробників передивитися умови запуску нових стрічок. Відповідно, той, хто зміг швидко адаптуватися до нових умов, вижив.
Наскільки, за попередніми підрахунками, креативні індустрії постраждали від коронавірусної кризи? За вашими прогнозами, як швидко вдасться подолати наслідки пандемії в креативній галузі?
В Україні ще тривають підрахунки цих втрат. Конкретних цифр, на жаль, не має. Ми знаємо, що музиканти були змушені відміняти концерти, театри й кінотеатри — простоювати та скорочувати кількість місць, музеї теж не могли працювати на повну силу, книговидання постраждало через те, шо були скасовані великі фестивалі, які зазвичай є потужними майданчиками для розповсюдження та продажу книжок…
Утім, держава відреагувала на ці потреби, наскільки могла собі дозволити. Так, Український культурний фонд надав фінансову підтримку інвестиційної спроможності 853-м організаціям, чия діяльність пов’язана зі сферою культури. Аналогічну допомогу книговидавцям надав Український інститут книги. Тут уже було питання у бажанні скористатися цією можливістю, дослухатись до правил управління коштами й вірно за них відзвітувати.
У культурних і креативних індустріях виділяють, зокрема, створення розважальних та інтерактивних програм, комп’ютерних ігор. Які цікаві проєкти, що стали успішними, підтримав УКФ у цій сфері?
Ми не проти розважального контенту, але більшість мультимедійних проєктів, підтриманих УКФ, мали дещо інших характер. Приємно, що наші заявники використовують новітні технології для того, щоб зацифрувати архіви, за допомогою VR відновити історичні пам’ятки, які не дійшли до наших днів, чи створюють платформи, які роблять мистецтво доступним для різних аудиторій.
2020 року ми підтримали вісім інтерактивних додатків та дві відеогри. Серед них були додаток, присвячений українській академічній музиці UKRAINIAN LIVE CLASSIC; додаток за книжкою та серією анімаційних відео «Книга-мандрівка. Україна»; мобільний додаток Track Holodomor History; відеогра, заснована на дитячій книжці Оксани Булої про дивовижних істот — Туконі.
Чи здатний український культурний продукт конкурувати з культурним продуктом, скажімо, європейських країн? Чи існує на нього попит за межами України? Чи є якісь успішні кейси?
Так, здатний. Про це свідчить співпраця провідних медіа з українськими ілюстраторами, модних брендів — з нашими продакшнами, аншлаги на концертах деяких музикантів, престижні премії художніх фільмів…
Думаю, попит ми маємо формувати самі якісним контентом, цікавими темами, унікальною мовою висловлювань. Якою б близькою нам не здавалась Європа чи дружньою, скажімо, Канада, більшість людей й там перебувають у своїх культурних контекстах. Щоб вийти за їхні межі, потрібен особливий привід. Який? Наприклад, фільм Наталії Ворожбит «Погані дороги» чи концерт гурту «ДахаБраха», опера «Чорнобильдорф» чи виставка медіаарту ARTEFACT: CHOrnobyl.
Нам, безумовно, ще працювати й працювати. Але помітний розвиток є, і це надихає.
Думаю, попит ми маємо формувати самі якісним контентом, цікавими темами, унікальною мовою висловлювань.
Автор фото — УКФ
Запрошуємо вас відвідати наш «Філософський Сад»: спільний проєкт Відкритого Університету U, Культурного Хабу та CreativityUA. У серії подкастів і лонгрідів зібрано унікальний зріз думок експертів з різних креативних індустрій: чи існує культурний код, чи є спільна мова між людьми з різних секторів креативної економіки, що відрізняє людину бізнесу від людини мистецтва, що їх об’єднує.
