Креативна особистість креативна в усьому. Більше того, вона завжди прагне розширити обрії реалізації своїх креативних здібностей. Володимир Саркісян — яскравий цьому приклад. Хімік-токсиколог за освітою, він більше 14-ти років працював в Одеському бюро судово-медичної експертизи. Небайдужість громадянина привела його до журналістики, а згодом — і до блогерства. Та ж небайдужість спонукала його взятися за написання книг. Тому креативність, яка визначає нашу долю, і стала головною темою нашой бесіди.
Ваш життєвий досвід поєднав майже полярні сфери діяльності: хімію, судово-медичну експертизу та журналістику. Як саме у вас виник поклик до писання? Як вибудувався шлях до журналістики, а згодом — і до літератури?
Ці професії лише на перший погляд здаються далекими. Для мене ж вони органічно поєднуються і доповнюють одна одну. Я закінчив Одеський національний університет за спеціальністю «аналітична хімія». Тому судово-медична токсикологія, яка за своєю суттю є хімічним аналізом, хоча і доволі специфічних об’єктів, не була для мене таємницею за сімома печатками. Університетські знання і навички стали у пригоді в експертній лабораторії. Цього, звісно, замало, адже судово-медичний експерт — не просто дослідник, а учасник кримінального процесу. З точки зору юриспруденції, його висновки є доказами в справі. Від їх правильності та всебічності залежить не абстрактний сором під час захисту дисертації, а долі конкретних людей. Тож мені довелося опановувати суміжні дисципліни: фармацевтику, танатологію, криміналістику і навіть лікарську справу.
Журналістика ж не є такою далекою від судової медицини. Хімік-експериментатор у науковій статті викладає результати своїх дослідів для колег, які знаються на темі. Натомість судовий медик повинен викласти зрозумілою для слідчих, суду і сторін процесу мовою не лише свої висновки, а й дослідницьку частину кожної експертизи. До того він не може вдаватися ані до метафор, ані до спрощень. Погодьтеся, що це «ставить перо» не гірше за класичні літературні вправи.
Навернути ж до публіцистики мене змусили сумнозвісні події 2 травня 2014 року в Одесі. Тоді було конче потрібно пояснити загалу простою і доступною мовою складні й подекуди неочевидні речі. Почалося з публікацій у ЗМІ, а потім я втягнувся і зробив журналістику своїм ремеслом.
Трохи про роль креативності в науці та літературі, журналістиці. Чи однакове її значення в цих дуже різних галузях? Чи все-таки різне?
На мій погляд, креативність притаманна людині, а не професії. У будь-якій галузі людської діяльності можна відійти від стереотипів, побачити буденність свіжим оком. Щоправда, креативність потребує глибоких знань цих стереотипів: наскоком, по-аматорськи, звісно, можна епатувати суспільство, привернути до себе увагу, але залишити по собі творчий доробок не вдасться. Багато хто критикував парову машину Уатта, вправляючись у дотепності, але революцією у транспорті ми завдячуємо креативності фахових механіків Річарда Тревітіка і Джорджа Стефенсона. Креативність блискучого хіміка Пауля Мюллера дала поштовх «зеленій революції», хоча інсектицид ДДТ винайшов не він.
Креативність притаманна людині, а не професії.
Чий приклад надихнув вас взятися за письменство?
Думаю, що кожний з нас бодай раз у житті замислювався, а чи не варто йому випробувати свої сили у літературі? Особливо гостро відчуваєш цей потяг, коли перегортаєш останню сторінку гарного твору. Недарма тепер в інтернеті сила-силенна зразків так званих фанфіків, а хитрий сервіс Amazon навіть пропонує авторам-аматорам свої видавничі послуги.
Втім, рішення взятися за щось більше, ніж газетна замітка, прийшло до мене тоді, коли ми з колегами працювали над книжкою «2 травня. Як це було». Цей своєрідний звіт про наше журналістське розслідування вийшов у 2016 році. Саме тоді у мене вперше виникла думка про те, що мені є що сказати загалу. І я вдячний своїм співавторам за цей досвід.
Ще в дитинстві я зачитувався книгами відомого радянського популяризатора науки Якова Перельмана. Це була ціла серія книжок: «Цікава фізика», «Цікава механіка», «Цікава математика». Ця серія, на відміну від інших (у 1970-х зарубіжних авторів в українській провінції не було) науково-популярних видань, була написана з повагою до читача і без зайвої дидактичності. Трохи згодом мене вразила творчість неперевершеного фантаста Айзека Азімова, який навіть у своїх художніх творах спромігся бодай фрагментарно викладати хімію, фізику, астрономію. І вже на початку 1990-х мені потрапили до рук його блискучий «Новий путівник по науці для інтелігентної людини» і «Коротка історія хімії». Останню мені довелося читати буквально залпом, бо власник не хотів віддати її бодай на день. Тішуся думкою, що саме ці два автори правитимуть мені за взірець.
Ви обрали своїм літературним напрямом науково-популярний жанр. Чому ви вважаєте цей жанр найближчим до вас?
Поки ще рано говорити про обраний мною жанр, адже я — початківець у літературі. В моєму доробку лише дві невеликі книжки. Думаю, що автор має писати про те, що він знає, і про те, що його наразі надихає. Під час написання «Хімії повсякдення» у мене траплялися моменти творчого застою, якоїсь дивної відрази до слова, але я силувався писати, щоб не зламати графік. У результаті, переважну більшість написаного в такі періоди тексту я викинув без усякого жалю. Вимушеність і штучність фраз була надто помітною. Хтозна, що мене надихне наступним разом. Може, доведеться й змінити жанр. 🙂
Як ви вважаєте, які ознаки роблять нон-фікшн літературу цікавою та читабельною? Чи важко взагалі написати цікаву науково-популярну книгу?
Цей жанр сам по собі накладає на автора певні обмеження. З одного боку, він зобов’язаний суворо дотримуватися поточної наукової парадигми, будь-які відсебеньки або надмірне спрощення теорії тут недоречні. З іншого боку, не можна вихолощувати оповідь, адже сухих підручників з дисципліни не бракує.
Важко сказати, що саме примусить читача не кинути книжку після перших же двох сторінок. Тема, стиль, ілюстративність прикладів, кількість посилань на нібито загальновідомі, але добряче підзабуті більшістю з нас факти, мають значення. Як любить казати мій провідник у журналістиці й чудовий письменник Віктор Мамонтов: «У кожного автора є свій читач». На мою думку, письменник-популяризатор, насамперед, повинен поважати свого читача, не припасовувати на себе тогу світоча, а йти опліч з ним.
Письменник-популяризатор, насамперед, повинен поважати свого читача, не припасовувати на себе тогу світоча, а йти опліч з ним.
Як взагалі виникла ідея написати книгу про хімію повсякдення? Що спонукало вас?
Ідея науково-популярної книги з хімії виникла у мене, щойно я побачив кілька відеоуроків з хімії, які були організовані телеканалами для школярів на початку першого локдауну. За три чи чотири уроки я нарахував принаймні десяток фактичних помилок і хибних пояснень доволі простих явищ. Я схопився за голову: що вдіяти? Писати відгуки у соцмережах? Звертатися до Міносвіти? Навряд чи це мало б сенс. Тоді я й сів писати книжку з умовною назвою «Хімія простими словами». Невдовзі після того до мене звернулося видавництво «Віхола» за рекомендацією чудового науково-популярного журналу «Куншт», з яким я співпрацюю вже більше року. Видавництво запропонувало мені трохи іншу, але дотичну до мого задуму тему. І так народилася «Хімія повсякдення».
Однак я не покинув працювати і над попередньо задуманою книжкою. Вона виходить дещо більш структурованою і академічною, розрахованою на тих читачів, хто вивчає хімію прямо зараз. Сподіваюся, що вона стане у нагоді насамперед школярам.
Ви були членом групи розслідування трагедії 2 травня в Одесі. А в 2019 році опублікували книгу за матеріалами роботи групи, яка повністю присвячена спростуванню неправдивої інформацї про цю трагічну подію. Чи можна стверджувати, що спростування інформаційних фейків ви теж бачите своїм завданням?
Вже наступного дня після згаданих вами подій проти України був розгорнутий справжній наступ за всіма канонами бойової пропаганди. Протидія йому ускладнювалася слабкістю української влади напередодні президентських виборів, відвертою непрофесійністю і подекуди саботажем нашвидкуруч сформованих після Майдану силових структур. 12 травня того ж року ми сформували експертно-журналістську комісію, завданням якої було встановлення хронології подій того складного дня і унеможливлення політичних спекуляцій на цій темі. Це був наш внесок у загальнонаціональний опір російській агресії.
Спростування брехні, міфів і забобонів також є завданням популяризаторів науки. Адже освічене суспільство є набагато менш вразливим до пропаганди, яка звертається не до розуму, а до емоцій. Перша половина моєї книжки «2 травня. Міфи і пропаганда» присвячена саме науковому аналізу найбільш поширених тез антиукраїнської пропаганди і спростуванню хибної уяви про одеські події 2014 року. Книжка була надрукована невеличким накладом і розійшлася здебільшого по одеським бібліотекам і військовим частинам, однак її електронний варіант є у вільному доступі. Всі роки, що я виступаю публічно зі спростуванням міфів стосовно подій 2 травня, я не отримав жодного критичного відгуку по суті своїх публікацій ані від фахівців, ані від неспеціалістів. Тішуся думкою, що мені вдалося донести до загалу свою точку зору.
Що може допомогти пересічній людині фільтрувати джерела і не довіряти інформаційним вкидам? Як пересічному споживачу інформації зорієнтуватися у безлічі ЗМІ, а також блогерів різного штибу в соцмережах?
Ми схильні більше довіряти інформації, яка знаходить емоційне відлуння у нашій свідомості. Це не добре і не погано — це притаманно людини як істоті. Емоції еволюційно набагато старіші, ніж аналітичні здібності мозку. В хімічних процесах, що лежать в основі емоцій, беруть участь найбільш потужні нейромедіатори. Саме цю властивість нашої природи і використовує бойова пропаганда. В цьому її сила і, водночас, цим вона викриває себе. Якщо внаслідок отриманої інформації ви відчуваєте надзвичайне збудження, почуття страшної небезпеки, розпачу, провини або, навпаки, ейфорії, варто зупинитися і проаналізувати цю інформацію уважніше. У переважній більшості випадків ви самі помітите, як автор вкиду посилається на «здоровий глузд», замість наведення фактів; як він називає власні висновки аргументами; як він маніпулює вашими емоціями, вживаючи сильні епітети; як він надмірно спрощує причини подій, або навпаки ігнорує принцип Оккама.
Не слід лякатися і того, що ваші міркування раптом не збігаються із позицією лідерів суспільної думки. Цілком можливо, що саме ваша точка зору правильна. Принаймні, це є приводом вгамувати емоції й тверезо проаналізувати ситуацію. Ще раз наголошу на тому, що широко ерудована людина є менш вразливою для пропаганди.
Чи відчували ви колись творче вигорання?
Сподіваюся, що до творчого вигорання мені ще далеко. Звісно, трапляються періоди втоми, зниженої активності, коли варто переключитися на якусь іншу активність або просто змінити режим дня. Не думаю, що впаду у розпач, якщо відчую творчу кризу. Це лише означатиме необхідність у самовдосконаленні, адже життя і природа — невичерпне джерело тем для письменства.
Наше традиційне запитання. Зараз ми спостерігаємо стрімке проникнення нових технологій практично в усі сфери нашого життя. Чи згодні ви з твердженням, що в майбутньому штучний інтелект зможе замінити людей творчих професій?
На мій погляд, Айзек Азімов, якого ми вже згадували тут, вважав, що творчість притаманна будь-якому розуму, природному чи штучному, — аби мозок був достатньо складним, щоб його реакції мали ймовірнісний характер. Він навіть описав один із можливих шляхів створення такого мозку — таку собі «позитронну еволюцію», коли машина сама створює більш досконалий мозок, ніж її власний, без участі людини. До речі, Азімов був чи не єдиним письменником-фантастом, який принципово виключав можливість так званого бунту машин не з причин якихось механічних запобіжників, а внаслідок певної етики роботів.
Природа творчості є однією із ще не розкритих таємниць психіки. Недаремно й досі точаться суперечки навіть навколо змісту самого слова «креативність». Поки ми не впораємося із цим викликом нашим амбіціям, говорити про машинну творчість як цілком вільний прояв креативності комп’ютера буде зарано. Втім, я не виключаю того, що ми побачимо «механічного митця» вже у цьому столітті.
Чи стане «кристалічний мозок» конкурентом у творчості людському? Не думаю. Це буде інша цивілізація — розумних машин. Її творчість полягатиме в іншій площині. Машинам будуть притаманні інші, «кристалічні» емоції, «електричний» катарсис. Але ще до того, як це станеться, людство зруйнує ще один сталий стереотип: замість стосунків «господин — слуга», воно вибудує соціальну модель партнерства і симбіозу з машинами.
Питання ставив Олексій Фурман
Фото надав Володимир Саркісян
Пропонуємо вам також прочитати такі інтерв’ю:
- із засновницями «Читати Київ» про ідею та місію проєкту;
- із українським філософом Тарасом Лютим про філософію творчості та творення культури;
- із відомим українським кухарем-креатором Євгеном Клопотенком про креативність кухаря і порушення правил, не порушуючи традицій.
