Український піаніст Павло Гінтов сьогодні добре відомий в багатьох країнах світу. В його доробку — призи й нагороди на міжнародних конкурсах, диплом докторантури Вищої Манхеттенської школи музики, яку Павло закінчив у 2015 році. Але, окрім своєї виконавської діяльності, Павло Гінтов також відомий активною громадянською позицією, справжньою патріотичною небайдужістю та постійною підтримкою України. Тому його інтерв’ю стосується класичної музики, культури й креативності в найширшому їх розумінні.
Традиційне запитання: коли і як виникло остаточне рішення присвятити себе класичній музиці?
Коли мені було п‘ять років, я поступив до Київської спеціалізованої музичної школи імені Лисенка, і з того часу все моє життя будувалось навколо фортепіано. Я маю на увазі не лише обов’язкові декілька годин біля інструменту щодня, а і постійне прослуховування записів видатних виконавців, знайомство з новими творами (і це було найбільш захопливо!), жваві і інколи гарячі суперечки про музику, друзів-однокласників, у яких були такі ж інтереси. Тобто, це цілий стиль життя, такий собі відокремлений світ. Тому з самого дитинства я уявляв себе виключно музикантом.
В музиці основним креатором вважається композитор. А наскільки важлива творча складова для музиканта-виконавця? В чому вона полягає? Адже, на дилетантську думку, музикант-виконавець має чітко дотримуватись того, що прописано композитором у нотах…
Але ж кожний музикант по-своєму розуміє те, що написано в нотах. Скажімо, композитор написав зіграти piano «тихо». Але як саме «тихо»? Є безліч варіантів різного piano. Так, хороші виконавці намагаються якомога краще зрозуміти, що саме хотів сказати композитор. Вони глибоко аналізують твір, вони добре розуміють стиль, в якому його написано. Вони знають, що відбувалось у житті композитора, коли він писав цей твір. Але все одно, якщо дати один твір десяти різним виконавцям, ми отримаємо десять різних інтерпретацій того ж самого твору. І чим вищий рівень виконавця, тим неповторнішою буде його інтерпретація. Виконавець стає в певному сенсі співавтором, і в цьому є головна привабливість цього мистецтва.
Якщо дати один твір десяти різним виконавцям, ми отримаємо десять різних інтерпретацій того ж самого твору
Якими якостями (крім таланту, звісно) повинен володіти хороший музикант? Як професійними, так і особистісними?
З професійних — це дисципліна. А з особистісних — емпатія, вміння співчувати, співпереживати.
Чи можна назвати класичну музику креативною індустрією? На думку деяких Ваших колег, не можна. Тому що основна ознака будь-якої індустрії — це приносити гроші, а класична музика — майже повністю дотаційна. Чи згодні Ви з цим твердженням? Чи може класична музика бути самоокупною?
Мої колеги, напевно, праві. Мистецтво в усі часи існувало за підтримки меценатів. А з іншого боку, давайте згадаємо, що Бах заробляв гроші не композицією, а своєю працею на позиції церковного кантора, Шопену доводилось давати приватні уроки, напевно, не дуже талановитим учням, а Барток працював в архіві бібліотеки Колумбійського університету. Витвори мистецтва живуть століттями, деякі з них вважаються найвищими досягненнями нашої цивілізації, а їхні творці іноді не мали, чим повечеряти.
Витвори мистецтва живуть століттями, деякі з них вважаються найвищими досягненнями нашої цивілізації, а їхні творці іноді не мали, чим повечеряти
Ви вже багато років живете і працюєте в США. Як в цій країні організована галузь класичної музики? Чи це дотаційна сфера, чи вона повністю окупає себе?
Більшість мистецьких закладів — концертних залів, театрів, музеїв, радіостанцій — має приватне фінансування. Згідно до американських законів, тим, хто заробляє великі гроші, вигідно підтримувати саме культурні заклади, тоді вони платять менше податків. Така хитра система вигідна для всіх. На кожному концерті або виставі глядачам роздають буклети, де останні кілька сторінок — це перелік імен таких меценатів. Це зазвичай десятки або навіть сотні імен.
Як організовано піар та маркетингову підтримку класичної музики в США? Які інструменти маркетингу та рекламоносії є найбільш ефективними?
В Америці з цим далеко не все ідеально. Розповім Вам таку історію. Один мій знайомий американець, любитель музики, придбав річний абонемент на концерти Бостонського симфонічного оркестру для себе і своєї дружини. Дружина після двох концертів сказала, що їй не цікаво. Тоді він надіслав електронного листа всім знайомим, мовляв, беріть безкоштовно, просто мені потрібен компаньон. І ніхто не відгукнувся. Раптом така ж ситуація виникла з його абонементом на бейсбольні матчі: дружина відмовилась, він написав знайомим, що є зайвий квиток, і отримав купу відповідей. Тоді він оголосив, що віддасть бейсбольний абонемент тому, хто також візьме музичний і ходитиме разом з ним і на бейсбол, і на концерти.
Така трохи сумна історія. Концертні організації намагаються виходити за межі академізму, робити концерти більш інтерактивними. До речі, ми з Вами познайомились через книгу Доржа Бату «Моцарт 2.0». Ось це дуже нетривіальний та креативний підхід до популяризації класичної музики. Я бачив багато відгуків від читачів, які з захопленням писали, що відкрили для себе музику Моцарта завдяки цієї книзі.
Ви відомі не лише високим рівнем виконавської майстерності, а й активною громадянською позицією. Чи не заважають ці дві іпостасі одна одній? Чи можливе гармонійне поєднання митця і громадянського активіста?
Мати активну громадянську позицію — це нормально. Мені, навпаки, здається дивним не мати громадянської позиції, особливо, коли йде війна, коли відбувається насильство. Але я чув тисячі разів: ти ж музикант! Закрий рота і грай собі на роялі! Цікаво, чи говорять таке людям інших професій? Я завжди вважав, що мистецтво має віддзеркалювати життя. А якщо той, хто називає себе митцем, оголошує себе не просто поза політикою, а поза війною, поза стражданням тисяч людей, то що за «мистецтво» він творитиме, і кому таке мистецтво буде потрібно?
Якщо той, хто називає себе митцем, оголошує себе не просто поза політикою, а поза війною, поза стражданням тисяч людей, то що за «мистецтво» він творитиме, і кому таке мистецтво буде потрібно?
Питання одночасно і до митця, і до небайдужого співвітчизника. Що, на Вашу думку, в першу чергу треба зробити, щоб покращити стан та підвищити рівень культури в Україні загалом та класичної музики зокрема? Хто має цим опікуватися перш за все: держава, суспільство, бізнес, кожен громадянин сам по собі?
Напевно, всі разом. Розповім знов-таки з досвіду Америки. В США дуже поширена практика, коли діти вчаться грати на якомусь інструменті. І це не через якусь особливу любов до музики, а заради досягнення цілком раціональних цілей: по-перше, вважається, що це гарно сприяє загальному розвитку, а, по-друге, вміння грати може допомогти вступити до кращої школи або отримати стипендію. Адже майже кожна школа має власний оркестр або ансамбль. Потім в коледжі для всіх є предмет, який називається Music Appreciation — можна перекласти як «Розуміння музики». Збирається величезна аудиторія студентів з різних факультетів, і лектор розповідає їм про композиторів, про музичні стилі, ставить записи різних творів. Кожен університет, який себе поважає, має власну концертну серію, куди запрошують відомих виконавців. До речі, в Америці досить розвинуте любительське музикування. Одного разу я був на концерті симфонічного оркестру, який складався з медичних працівників одного нью-йоркського шпиталю. Виконувалися симфонія Дворжака і концерт Моцарта, солістом в якому був місцевий хірург. І загалом непогано грали! Тобто, важко зустріти освічену людину, в житті якої взагалі не присутня класична музика.
В Америці важко зустріти освічену людину, в житті якої взагалі не присутня класична музика.
Останнє запитання — з розряду футуристичних. Зараз постійно росте значення штучного інтелекту. Вважається, що з часом він замінить людину в багатьох сферах діяльності, в тому числі і в творчих професіях. Замінити музиканта-виконавця він навряд чи зможе, це буде на кшталт програвача чи комп’ютера, на якому ми можемо слухати записи найкращих музикантів. А чи можливо таке, щоб штучний інтелект з часом зміг писати музику рівня великих композиторів минулого та сучасності?
Це запитання нагадало мені фрагмент з антиутопії Замятіна «Ми», де автор іронічно пише про новий прилад — музикометр, який «виробляє» три сонати за годину. Для того, щоб творити справжнє мистецтво, потрібна величезна творча воля. Штучний інтелект не замінить виконавця, і тим паче не замінить композитора.
Питання ставив Олексій Фурман
Фото в заголовку: https://unsplash.com/
Митці по різному надихають себе на креативні звершення. Актор Євген Янович поєднує декілька напрямів творчої самореаліації, і це лише додає йому сил. Як йому це вдається – читайте в Creativity.ua
Шляхи до натхнення і креативної мети бувають дуже різні. В матеріалі Міа Пінджу, шість відомих американських креаторів намагаються відповісти на питання, що найбільше впливає на їхні творчі амбіції та націленість у досягненні творчої мети.
