Світ сьогодні видається мало не казаном різноманітних інфоприводів, переважно значно здобрених «соусом» коронавірусу. Та це не перша епідемія для людства, будемо реалістами — швидше за все, що й не остання. Колись нинішні реалії стануть історією. Для нас, для наступних поколінь. Як навчитися розуміти історію, щоб правильно робити висновки з минулого та формувати плани на майбутнє, та яку роль відіграє візуальна мова ілюстрацій? Про це Creativity UA розповів Олег Грищенко, один із засновників Клубу ілюстраторів Pictoric, а також арт-директор нового видавничо-освітнього проекту «Портал», що спеціалізується на історичних виданнях для дітей дошкільного та шкільного віку.
Діагностика книги — це як прийом у лікаря
Як правильно розповідати про історію країни, різні віхи, епохи, трагічні сторінки? Питання складне, особливо, якщо мова йде про дітей. На відміну від Європи, в Україні такі книги не настільки популярні. Часто навіть вважається, що дітям не варто це розповідати. Утім, знання власної історії та вміння її аналізувати, розуміти її хороші і трагічні сторінки — важлива складова для формування молодого покоління.
Як народжуються ілюстрації до книги? Спочатку є ідея самої книги. Вона може виникнути у редакції, редколегії, автора, навіть ілюстратора. Зазвичай, коли текст сформовано — починається візуальна робота. Й на влучний вибір ілюстратора може впливати низка чинників: від специфіки теми книги до стилістики самого художника. Наша мета як видавництва — дати ілюстратору якнайбільше розуміння проблематики книги. Це майже як на прийомі у лікаря: чим більше ти розкажеш, тим простіше буде отримати бажаний результат. Інакше — можна дуже довго блукати у темряві навпомацки, й потрібних ілюстрацій так і не буде.
Після «діагностики» починається період творчого пошуку та брейнстормінгу. Коли ідеї, концепції, думки, обговорюються, часом трансформуються і врешті-решт відбувається перехід до реалізації. Для ілюстратора вкрай важливо проникнутись ідеєю книги, далі знайти щось середнє між тим, що було сказане (певний бриф), та тим, що він відчуває та готовий намалювати. Бачте, у кожного ілюстратора — свій стиль та власна візуальна мова. Працюючи з ілюстраторами у «Порталі». ми прагнемо, щоб зберігався цей баланс між візуальною самодостатністю художника та освітньою інформаційністю книги.
Оскільки наша родзинка та спеціалізація — це історична література, у видавництві ми приділяємо увагу роботі з джерелами та консультаціям з фахівцями-істориками, вони є обов’язковими. Для ілюстраторів ми надаємо всі матеріали — артефакти, посилання на архівні фото чи речі. Це важливо для того, щоб зберегти автентичність й водночас не поширювати фейки у дитячих книгах, адже щось може бути дуже красивим, але якщо воно не відповідає, наприклад, епосі — це вже викривлення. Історично підтверджені речі дозволяють формувати якісну візуальну мову.
Ілюстрація жива і нежива
Можна навчитися малювати і робити це лише «технічно», не вкладаючи душі. Та такі «неживі» ілюстрації відразу помітні як професійним видавцям, так і головним глядачам — дітям. Герої книг — живі об’єкти, а не щось картонне, й від того, наскільки реалістично, по-справжньому буде промальований персонаж, залежить цілісне сприйняття книги. Тут я не маю на увазі анатомічно достовірне зображення. Мова про «життєвість» візуальної мови. Часом дрібний нюанс, один інакше промальований пальчик – й ілюстрація виглядає інакше. З досвідом виробляється певне розуміння, набивається око, але деякі художники-ілюстратори мають талант до «живого» малювання з дитинства. Це безцінно.
Інший бік медалі — перенасичення. Зустрічав таку думку, що перевантажене зображення — це як кілька разів перероблений напівфабрикат, у якому всі важливі інгредієнти були втрачені.
Якщо ілюстратор зайшов у глухий кут з роботою, тут важливою є роль арт-директора, який може або у якийсь момент зупинити автора та сказати, що деталей вже забагато, або визначити, що ілюстратор перевиснажився й дати йому, наприклад, інше завдання.
Існує так звана планка можливостей проекту. У кожного арт-директора є своє бачення процесу роботи, але не завжди обов’язково наполягати на своєму й ламати решту лише заради того, щоб все було намальовано так, як ти це побачив на початку. Це може спотворити весь проект, а ілюстрацію зробити вимученою. Й читач, будьте певні, це неодмінно відчує. Якщо пропозиції ілюстратора відповідають загальній концепції, то не треба його ламати, краще навпаки — підтримати. Тут має бути наче пінг-понг між арт-директором та ілюстратором. Має панувати довіра.
Ілюстрація як окреме медіа
Ілюстрація може говорити краще за тисячу слів. Ми з командою Pictoric завжди підкреслюємо, що ілюстрації — це медіа. Ілюстрації однаково розмовляють з дітьми та дорослими, з футболок і з плакатів, про фантастичний світ та про реальні історії. Тому роль ілюстрацій для книги не сервісна, а партнерська: текст та ілюстрація — це два повноцінні партнери. Особливо, якщо мова йде про дитячі книги.
Зараз у нас в роботі є кілька книг, до яких я ставлюся особливо. Це серії прозаїчних творів про трагічні сторінки історії для дітей 7+ років. З таким матеріалом ілюстратору цікаво працювати, адже наша історія складна, сповнена емоцій. Хто в Україні, наприклад, не знає про Чорнобильську аварію 1986 року? Але як про це розповідати дітям? Як пояснити? Саме тут мова ілюстрації здатна акуратно розкрити, показати, допомогти зрозуміти. Книги готуються до друку у травні, та уже зараз я бачу, наскільки візуально гарними та емоційно насиченими виходять ілюстрації.
В рамках даної серії ми працюємо над книгами «Квіти біля четвертого» Катерини Міхаліциної про Чорнобиль, а також «Яблука війни» та «Ми живемо на краю вулкана» Надійки Гербіш, книги, присвячені подіям Другої світової війни та повоєнної міграції.
Я б порадив ілюстраторам постійно практикуватися, особливо це стосується початківців. Практика дає розуміння й пізнання самого себе, «висвічує» те, на що ти здатен, що тебе надихає, що приносить задоволення. Після етапу практики має йти другий — робота з аудиторією. Ілюстрація — це мистецтво не для тебе одного, вона — для всіх, це візуальна співпраця з людьми. Тож потрібно постійно комунікувати з читачами, збирати їхні реакції, коментарі, враження та їхнє тлумачення ілюстрацій. Це допоможе збагнути, наскільки зрозумілою є твоя візуальна мова, чи буде твоя ілюстрація «почутою». Якщо цього не робити, може виявитись, що ти 10 років малюєш ілюстрації, які розумієш лише ти один. Вкотре зазначу, що художня ілюстрація — це медіа, яке має свою мову. Розвивайтеся й докладайте зусиль, щоб ця мова звучала чітко, яскраво, зрозуміло.
У заголовку: ілюстрація Катерини Борисюк до книги Катерини Міхаліциної «Квіти біля четвертого»
Ще про креативні візуальні рішення — в матеріалі про путівник-комікс по нетрях віддаленої роботи під час ізоляції.
Художниця Олена Левська про роль книжкової ілюстрації в розвитку креативного мислення.
