Якщо людина активна, ініціативна та креативна, для неї вік — лише число відліку. Такі люди кидають виклик стереотипам про своє покоління, які побутують не лише серед прийдешній поколінь, але й у колі ровесників. Нові технології розкривають перед тими, кому за …, не лише нові зручності, але й нові можливості для саморозвитку, новий світ, пізнання якого безкінечне. Авторка YouTube-каналу «Бабушка 2.0», влогерка Ніна Дрозд — людина, яка є найяскравішим прикладом жаги до самовдосконалення, бажання поділитися своїми відкриттями з іншими, спонукати їх жити повноцінно й насичено, не озираючись на дату народження в паспорті. Всі ми врешті-решт доживемо до 50-ти і більше. Тому цей матеріал буде цікавий без винятку всім.
В інтерв’ю Ніна Дрозд розповідає про створення проєкту «Бабушка 2.0», джерела натхнення для випусків і жаги до життя, про участь у проєкті «Люди ідей #забути про вік» та багато іншого.
Про проєкт «Бабушка 2.0» і навички роботи з YouTube
Ніно, для початку розкажіть про себе і про те, чим ви займаєтесь.
Мені завжди доводиться починати не з сучасного, а з минулого. Бо минуле привело мене до теперішньої Ніни. Так сталося, що в 47 років я залишила улюблену роботу. 15 років я працювала податковою консультанткою, на той час була керівницею підрозділу. Неймовірно складно було формувати колектив, коли молоді люди приходять у службу, рік-два працюють, набувають практики і шукають нове місце. Тоді я вирішила, що 15 років на одному місці — трохи забагато. І доля подарувала мені подарунок — народився онук. Мої діти працювали, а я вирішила, що один рік погуляю з малюком, подумаю над тим, чого я хочу, і згодом повернусь до роботи. Але, на жаль чи на щастя, не так сталось, як гадалось. Я залишилась на довгих шість років у відпустці по догляду за онуком.
Теперішні діти – такі собі інопланетяни. Вони зовсім не схожі на покоління моїх дітей. Англійську вчити з пелюшок, різні розвивалки-іграшки. Так було і в нас. Коли дитина почала вчити англійську з нуля, а бабуся зі шкільною німецькою абсолютно ніяким чином не могла допомогти, діти жартома сказали, що й бабусі треба вчитись. Мої агрументи у відповідь – У 51 рік ніхто не починає вчити англійську мову. Досить того, що в 43 роки я закінчувала податкову академію.
Але згодом онук мене запитав, чому я змушую його вчитись, а сама не хочу. Це стало своєрідним поштовхом до дій. Я почала вчити англійську, волонтерила на дитячих LEGO-фестивалях та «Євробаченні» 2017 року. Було добре працювати з молоддю, але я шукала своїх ровесників. На онлайн-курсах з англійської були дорослі люди з Ізраїлю, Канади, Казахстану та Нідерландів. Там вчили мову люди, старші мене за віком. А в Україні однолітків-студентів не знаходила.
Але ж ви їх знайшли. Де саме?
Вони знайшлися в клубі «Життєлюб» (організація, яка турбується про дорослих людей та їхній розвиток), який став для мене рятівною паличкою. На той час уже шість років не працювала, комплексувала, що не потрібна роботодавцям. Якесь провидіння змусило мене в резюме для клубу написати, що я вже 2,5 роки вивчаю англійську, а з іноземними подругами практикую по скайпу. І запропонувала себе в ролі вчителя-ментора, який може поділитися досвідом. Це був 2017 рік, Життєлюб активно набирав популярності. Туди приходило багато лекторів, молодих людей із власним досвідом. Так, раптом, я стала вигаданим вчителем. 3 роки і 3 місяці я допомагала опановувати англійську дуже дорослим людям. Мені доводилося вчити їх не тільки тому, що я знаю з англійської, але й тому, на чому я розуміюся в телефоні та техніці. Відповідно, які б мої знання не були, у мене не було вимови, тому ми вчились із роликів YouTube. Спочатку учнів було дуже багато, аж 40 осіб — дві групи. Це витягло мене на плав. Двічі на тиждень я вела ці дві групи. Я тільки те й робила, що займалась і готувалася до занять. Дивлячись на людей, які приходили в «Життєлюб» (хтось танцював, хтось займався спортом), я розуміла, що в Україні є люди, котрі хочуть розвиватися у віці плюс. Я почала писати у Facebook про те, що бачу навколо. Іду на якусь лекцію — зроблю короткий стрім, відмічу лектора, тобто почала активно користуватися соціальними платформами.
Як виникла ідея створення каналу «Бабушка 2.0»?
Якось, на запитання дітей, чим хочу займатись, я виявила бажання знімати відеоролики для своїх студентів. От і почали вигадувати назву. «Хто ти на сьогодні? Ти ж бабуся, насамперед, бабуся навиворіт. На самокаті катаєшся, на батуті стрибаєш, волонтером працюєш, англійську вивчаєш. Будеш бабушка 2.0 – нова версія бабусі», — сказали мені діти. На мої відмовки про недостатність навичок щодо створення відео, діти купили мені курс у AIR Academy, яка готує блогерів. З цього часу в моєму житті з’явився YouTube. Моя мета – говорити не про себе, а про тих, кого я бачу навколо. Мені здавалося, що історії реальних людей будуть заохочувати й надихати. Разом із каналом «Бабушка 2.0» у мене з’явилося багато знайомих ровесників і проєкти для дорослих людей.
Яка місія цього каналу?
Місія каналу — показати життя 50+ цікавим, активним, здоровим. Життя не закінчується після 50-ти, воно продовжується на новому рівні. А вік то лише в нашій голові.
Моя мрія — змінити погляд на вік у свого покоління. Ті знання, які раніше були закриті, тепер доступні. Виявляється, що ми помолодшали. І коли я хочу стрибнути з парашутом, мої діти не відмовляють мене, а, навпаки, підтримують.
Життя не закінчується після 50-ти, воно продовжується на новому рівні. А вік — то лише в нашій голові.
Яких цілей ви хочете досягти особисто для себе?
Одна з перших цілей — заробляти гроші на розвиток, оскільки розвиток неможливий без фінансової підтримки. Навіть для того, щоб запросити подругу для участі в ролику, мені треба піти з нею кави попити. На жаль, популярність каналу поки що невелика. Хоча в мене приблизно 39 тисяч підписників, більшість із них цікавлять теми схуднення, оскільки вони, так би мовити, болючі для нас усіх. Для прикладу, ролик про схуднення моєї знайомої на 50 кг набрав 250 тисяч переглядів.
Звідки знання та вміння працювати з YouTube? Чи допомагає вам хтось?
На моєму шляху траплялося багато зацікавлених молодих людей, котрі готові поділитися частинкою своїх знань. Їм ставало цікаво моє хоббі і вони мені допомагали просто так. Вчили знімати, монтувати та ділилися корисними кейсами. Якийсь час я наймала монтажерів. Тобто, всьому можна навчитись, якщо ти вчишся. Але безкоштовних знань не буває.
Наскільки складно вам було навчатись? І що б ви порадили тим, хто перебуває тільки на початку цього шляху?
Я за натурою людина, котра вчилась усе життя. Якщо є якась задача, її хочеться досягнути. Коли опускаєш руки – цікавіше не стає. А от успіх надихає на подальші досягнення. Єдине, що для цього треба мати, – правильне оточення. Перебуваючи у вакуумі людей, не охочих до розвитку, дуже складно почати щось змінювати. Тому необхідно шукати собі вчителя, ментора, подругу й хапатися за їхні приклад.
Звідки черпаєте натхнення й ідеї випусків?
Натхнення я черпаю з оточення. На якомусь етапі я зрозуміла, що просто перестала розвивати канал. Зняла якусь історію, змонтувала її, а нового через це не дізналась. Тоді я вирішила, що потрібна рубрика навчання, де я вчила дівчат монтувати ролики онлайн. Цифрова грамотність для мого покоління дуже важлива. Треба вміти тримати гаджет і мати з нього максимальну користь. У мене є знайома пані, якій 73 роки, вона прекрасно розбирається в телефоні. Її донька живе далеко, тож вона спостерігає за народженням та ростом онука через гаджет. І ділиться своїм настроєм через соціальні платформи. Ми з нею в парі почали знімати ролики. Втім їхня популярність серед моєї аудиторії вкрай низька. Мені складно зрозуміти, чому перепощувати всілякі прості картинки вони готові, а поширити відео, яке стане їм у нагоді, – ні.
Як ви монетизуєте свій бренд? І чи взагалі ви можете назвати себе людиною-брендом, хоча б для вузької аудиторії?
Я гадаю, що так. Мені, наприклад, телефонують із телебачення й питають героїв-ровесників для сюжетів, котрі розвиваються в різних сферах. Я дуже хочу, щоб моє покоління на телебаченні показували не лише в контексті болей у попереку абощо. Щоб транслювали приклад людей, на яких можна було б рівнятися.
За 3,5 роки я створила свій проєкт із нуля, зібрала навколо себе позитивне оточення. І якщо я не монетизую це в грошах, то монетизую у своєму настрої. Завдяки цьому народжуються нові ідея та фантазії.
Про сенс життя і послання собі 20-річній
У чому для вас полягає сенс життя?
Жити так, щоби працювало тіло та мозок. Якщо ти сьогодні сядеш і будеш просто дивитися телевізор — завтра буде деградація.
Якби у вас була можливість зараз поспілкуватись із собою, але 20-річною, що б ви собі, 20-річній, порадили?
Я виросла в селі, де люди були одне одному кумою, свахою, дядиною, вуйною. Мама працювала в ланці на буряках. Це коли цукровий буряк вирощували, жінки сапали його. Вони між собою спілкувалися «баби». Мені 20 років, я вийшла заміж, приїжджаю до чоловіка у військову частину. Стою там у магазинній черзі з дружинами лейтенантів, майорів, підполковників, і, відповідно ж, у них градація віку. І чую, як ці жінки дорослого віку спілкуються між собою, називаючи одне одну «дівчатами». Після чого розповідала чоловіку цю історію й дивувалась, які ж вони дівчата у 40+ років. Я згадала цей випадок років через 10, коли вже своїм 30-річним ровесникам казала «дівчата». Й от, коли зараз я звертаюсь так само до своїх однолітків і тих, хто старше, мені стає дуже смішно. Бо у 20 років для мене, то не були дівчата, а тепер дівчата.
Я можу сказати собі 20-річній: «Довіряй собі більше й не бійся відкривати нові горизонти». Казати, що у 70 казати, що вчитися запізно, — це нерозумно. Бо вчимося ми щохвилинно.
А що б ви порадили іншим, тим, хто стоїть на роздоріжжі своїх кар’єрних бажань/можливостей/амбіцій, та тим, хто боїться кардинально щось змінювати у своєму житті?
Є така приказка: «Бійся вовка — сиди в хаті». А поки ти будеш сидіти в хаті, нічого не зміниться. Будуть невдачі, і руки будуть опускатися, втім у всьому треба знаходити позитив. Я раджу навчитися підтримувати себе постійно. Ми не звикли визнавати свій досвід, правильно оцінювати себе. Власну любов ми звикли роздавати чоловікові, дітям, родичам, але не собі.
І ще раз повторюся, що обовязково потрібно знайти оточення, яке б робили те, що й ви. Всім, хто тягарем тягнуть донизу, на жаль, потрібно сказати допобачення.
Про проєкт «Люди ідей #забути про вік» і ейджизм
Розкажіть про вашу участь у проєкті «Люди ідей #забути про вік». Що дала вам участь у цьому проєкті? Чим важливі та корисні такі проєкти в Україні?
У соціальних мережах хтось із моїх підписників кинув оголошення про цей проєкт. От ми з подругою-геймеркою вирішили написати резюме. Коли ми прийшли на стажування, співробітники телеканалу запитували, чи не страшно нам було йти. На що ми спокійно відповідали, що нам цікаво подивитися, надихнутися. Саме тому кожного разу, коли мені пропонують якесь інтерв’ю, я завжди погоджуюсь.
Такі проєкти дуже потрібні. Для прикладу, в іноземних авіакомпаніях завжди є стюардеси мого віку. У нас же тільки молодь. Тобто, існує дуже багато професій, де дорослим людям — зась.
Як ви вважаєте, коли й за яких умов люди третього віку стануть повністю активними й незалежними?
Боюсь, що не моє покоління. У столиці всі ці вікові бар’єри долаються дещо швидше — більше можливостей та проєктів. Але ж Україна в нас велика. І надто довго виховували наше покоління, що ти закінчиш навчання, тобі дадуть роботу, ти допрацюєш до пенсії. І що тобі залишається? Дім, господарство, діти і все. Це все все генетично заклалося. Ніякої власної думки, як сказано — так і роби. Лише останні 5-10 років пішли нові знання, бачення, погляди. З часом, це допоможе залишатися активними й незалежними всупереч віку. Але без державних програм та пропозицій ці ідеї складно буде просувати в маси.
Чи зіштовхувалися ви з дискримінацією за віком? Як, на вашу думку, можна подолати ейджизм? Що для цього потрібно? Чи справляється держава?
Я не зіштовхувалася із дискримінацією. Можливо, тому, що з роботодавцем я давно розійшлася, і все, що я зараз роблю, – моя власна справа, насамперед завдяки сім’ї. Інколи я думаю про те, як жила б, працюючи за фахом із постійною зарплатнею. Потім нагадую собі, що я вкладаю у своє майбутнє. Я працюю над тим, якими будуть мої думки, спілкування з дітьми, здоров’я і пам’ять. Сьогоднішня економічна ситуація не показує готовності працевлаштування, а ми не знаємо, як монетизувати свої знання. Наприклад, вчителька англійської могла б стати репетитором, лишень необхідно навитися працювати у форматі онлайн.
Спілкувалася Катерина Леляк
Більше цікавих інтерв’ю з цікавими та непересічними особистостями читайте у розділі «Інтерв’ю».
