Коли 50 років тому створювалася емблема Rolling Stones «Губи та язик», ніхто не міг передбачити, що вона стане такою відомою та прибутковою.
Ця крихітна емблема вперше з’явилась 50 років тому на кавері синглу на 7-дюймовій платівці та офіційному бланку групи. Але дуже швидко вона стала всюдисущою і, зрештою, перетворилася на найвідоміший логотип в історії рок-н-ролу. Протягом 50-ти років легендарний «язик і губи» Rolling Stones можна було побачити всюди: від футболок і запальничок до сценічних майданчиків, його незліченні варіації панували в рок-спільноті протягом десятиліть. І хоча більшість його прихильників — це насамперед шанувальники гурту, логотип багато в чому вийшов за рамки фан-спільноти Rolling Stones.
В квітні 1970 року, коли логотип був введений в експлуатацію, його автор — дизайнер Джон Паше — не міг навіть уявити, якої популярності та прибутковості він набуде.
Оригінал першого ескізу лого мав бути одним із головних експонатів виставки «Революції: Записи та заколоти 1966 – 1970», яка мала пройти в паризькій галереї «Гранд-аль-де-ла-Віллет», але була перенесена через спалах коронавірусу. Тому кореспондент The New York Times поспілкувався телефоном з 74-річним Джоном Паше, щоб вислухати цю неймовірну історію з перших вуст.
Зустріч з Джаггером та друга спроба
На початку 1970 року з Королівським коледжем мистецтв у Лондоні зв’язався співробітник головного офісу Rolling Stones. Гурт шукав художника, щоб створити постер для свого європейського туру. Керівництво коледжу порекомендувало студента останнього курсу магістратури Джона Паше. Він особисто зустрівся з Міком Джаггером, щоб обговорити ідеї для постеру, а через тиждень повернувся до фронтмена з готовим дизайном. Джаггера запропонований дизайн не задовільнив. «Я думаю, що тоді його не влаштували колір та композиція, — згадував Паше в одному з інтерв’ю 2016-го. — Він категорично його відкинув. Я тоді подумав — от і кінець. Але Джаггер раптом сказав: “Це не годиться. Але я впевнений, що ти можеш зробити краще, Джоне”».
Друга і остаточна версія постера, яка відштовхувалася від естетики 30-х і 40-х, але також включала фрагмент лайнеру Concorde, була більш прийнятною. Невдовзі з Паше зв’язався асистент гурту Джо Бергман. Цього разу у своєму листі від 29 квітня 1970 року Бергман спеціально попросив Паше «створити логотип або символ, який може використовуватися на паперових бланках, а також обкладинках програми та пресбуках».
На зустрічі з дизайнером через кілька місяців Мік Джаггер був більш конкретним, Паше згадував: «Він хотів отримати зображення, яке може працювати самостійно і бути таким же впізнаваним, як знаменита мушля Shell Petroleum. Він хотів саме такої простоти і досконалості». Під час тієї ж зустрічі Джаггер показав Паше зображення індуїстського божества Калі, яке випадково побачив у магазині біля свого будинку, і запитав, чи може він якось це використати.
За словами Паше, Джаггер заявив, що його «більше цікавить індійська стилістика». На той час індійська культура у Великобританії була досить модною. Але дизайнера вразило інше: відкритий рот і виступаючий язик богині Калі. «Навіть тепер дивно, як мене миттєво захопили цей язик та рот», — згадує Паше.
Логотип спочатку був створений чорно-білим і використовувався як основа для наступних версій. Всупереч поширеній легенді, він не був — принаймні свідомо — скопійований з язика та губ Міка Джаггера.
«Я відразу, як побачила, була впевнена, що це губи Міка Джаггера!»
Так згадує Вікторія Броукс, старша кураторка музею V&A, яка в 2008 році купила для музею оригінальний дизайн логотипу на інтернет-аукціоні в Чикаго. Паше, за її словами, відповів досить впевнено: «В мене не було такого задуму. Можливо, це вийшло підсвідомо».
Сам Джон Паше стверджує, що його логотип Rolling Stones перш за все мав бути символом протесту. «Знаєте, як діти дражняться, особливо, коли ви їх насварите і відвернетеся, — пояснює він. — Щось від цих дітей було в музиці та поведінці Rolling Stones, тому я думав, що це буде добре працювати».
Логотип був досить швидко виконаний та затверджений наприкінці 1970 року. Альбом «Sticky Fingers» у квітні 1971 року став дебютним для використання логотипу. Його розмістили на задній обкладинці, на етикетці та, найголовніше, на вкладиші-постері. Однак для випуску в США була використана альтернативна версія логотипу, «трохи змінена Крейгом Брауном», — зазначає Ендрю Бловельт, куратор, який займається дизайном у Музеї мистецтв та дизайну на Манхеттені.
Про плутатину з Уорхолом…
У той час Браун працював з Енді Уорхолом, щоб реалізувати ідею Уорхола про додавання джинсового зіперу на обкладинку альбому. Паше вважає, що Браун модифікував дизайн не тому, що його бракувало в будь-якому відношенні, а тому, що його було надіслано в США надто поспіхом. Факс «був дуже зернистим і сірим», і логотип, зізнався Паше, «потребував перемальовування».
Як не прикро, логотип Джона Паше до сих пір продовжують приписувати іншим. «Багато людей думають, що це робота Енді Уорхола, — зазначає Вікторія Броукс. — Лише тому, що Уорхол теж працював над обкладинкою Sticky Fingers, і його ім’я більш відоме».
За категоричним твердженням Блейка Гопніка, автора книги «Уорхол: життя як мистецтво», автором язика та губ Rolling Stones «Енді Уорхол ні в якому разі бути не міг». «Це лого не має нічого спільного зі стилем мистецтва Уорхола, — пояснює Гопнік. — Воно навіть не відповідає концептуальним поглядам Уорхола».
«Уорхол — це гігантський культурний магніт, — пояснює Гопнік. — Йому багато чого приписували, а він принципово ніколи нічого не пояснював і не спростовував. Уорхол любив навмисно підпустити туману в такі справи, тому я не здивуюсь, якщо виявиться, що він сам заохочував чутки стосовно авторства логотипу».
…і продаж авторських прав
Логотип приніс Rolling Stones величезну кількість грошей. Визнаний партіарх британського піару Алан Едвардс, який займався просуванням гурту у 80-і, заявив, що Stones «набрали не менше мільярда фунтів на концертах, платівках і DVD, на мерчандайзингу та виставках, а також на використанні логотипу в рекламі». Семюел О’Тул, британський спеціаліст з захисту прав інтелектуальної власності в шоу-бізнесі, оцінив зиск від використання логотипу в «сотні мільйонів фунтів».
Автор логотипу Джон Паше стверджує, що у 1970 році він отримав за роботу всього 50 фунтів стерлінгів (за сьогоднішніми цінами це близько 970 доларів), а також бонус у розмірі 200 фунтів стерлінгів. Лише в 1976 році, коли між ним та нідерландською юридичною фірмою Musidor B.V. був складений офіційний контракт про захист авторських прав, дизайнер почав отримувати регулярні відрахування за використання своєї роботи. Авторська частка Паше складала 10% чистого доходу від продажів товарів із зображенням логотипу. За його власними підрахунками, він заробляв «кілька тисяч фунтів на рік». Так тривало до 1982 року, коли Паше продав авторські права на логотип гурту за 26 000 фунтів стерлінгів.
«Я, мабуть, жив би зараз у власному замку, якби зберіг авторські права», — каже Паше жартома. Насправді причина продажу прав полягала в особливостях тодішнього британського законодавства. Згідно закону, якщо компанія використовувала логотип, слоган або інші атрибути протягом багатьох років, і вони були визнані частиною компанії, вона могла претендувати на авторське право. Адвокат Джона Паше прямо попередив дизайнера, що він може програти в суді, тому дизайнер погодився на продаж.
Семюел О’Тул теж вважає, що адвокат Паше мав рацію, коли радив йому вчинити саме так. В іншому випадку Rolling Stones могли наполягати, що у них «є ліцензія на використання захищеного авторським правом твору». Якби Паше спробував воювати в суді і програв, йому б «довелося сплатити як власні судові збори, так і судові збори гурту, які, ймовірно, були б чималими».
«Насправді це була б сутичка Давіда і Голіафа, — підсумовує О’Тул. — Дизайнер-одинак ніколи не виграв би процес проти Rolling Stones».
Подальша доля ескізу логотипу
Оригінальний ескіз логотипу, зроблений руками Джона Паше, сьогодні можна побачити в музеї V&A, який має давні історичні зв’язки з Королівським коледжем мистецтв. «Те, що він повернувся до нас, саме по собі було надзвичайною справою. Це в деякому сенсі зірковий об’єкт, і не лише тому, що це найвідоміший логотип», — коментує Вікторія Броукс.
Оригінальний та унікальний дизайн Джона Паше пройшов неочікувано довгий і славний шлях, незважаючи на те, що був розроблений досить скромно та за низькою ціною.
«Від цього логотипу спочатку зовсім небагато вимагалося, — додає Броукс. — Але так вийшло, що він відобразив сутність позиції самих Rolling Stones — антиавторитаризм, зацікавлення потойбічним світом і, звичайно, сексапіл. При цьому він виявився напрочуд пристосованим, практично універсальним. І в цьому, на мій погляд, головна причина його масового успіху. Існує не так багато логотипів, які однаково вражають і в крихітному розмірі на візитівці, і в гігантському на великій сцені або стадіоні. Це насправді дивовижно».
Фото в заголовку: логотип Rolling Stones на концерті гурту під час Super Bowl. Детройт, 2006 рік
Читайте також: історії українських креаторів про їхнє перше місце роботи.
