Денис Блощинський, підприємець, співзасновник івент Агенції 42
COVID-19 забрав у мене все: спокій, розпорядок дня, бізнес, здоров’я та щастя. Світ тепер ніколи не буде таким як раніше, а моє життя котиться в прірву.
Коротенька мантра на два речення дуже добре відома майже половині підприємців у цій країні, які дивляться навколо та не знають, що їм з усім цим робити.
Викопавшись із поточних проєктів та гори справ, вставши сьогодні на пару годи раніше світанку, маю можливість написати свої думки, які для себе сформулював вже понад місяць тому.
Я співзасновник Агенції 42 — агенції, яка займається організацією івентів. Ми досить відомі у вузьких колах спеціалісти з організації заходів. Мали гарну репутацію на ринку, завжди виконували свої обіцянки, мали певний перелік конкурентних переваг перед поважними колегами. Причому, по іронії долі, одна із наших конкурентних переваг — організація по справжньому великих та масштабних івентів, стала нашою ахіллесовою п’ятою: 100% заходів, підготовка до яких йшла повним ходом і які мали бути реалізовані найближчими місяцями, встали на холд. І навіть по офіційному закінченню карантину існують дуже невеликі шанси на проведення хоча б одного з них.
І у нас, як і у більшості бізнесів, які пов’язані з інтерактивним маркетингом, концертами та розвагами, бізнесів, які розвивають свою діяльність у полі комунікації людей в офлайні, випало кілька можливостей.
Можливість перша
Сісти на стілець, перепочити від бурних місяців діяльності, відкрити книгу загальноринкової депресії та додати в неї кілька власних авторських сторінок із претензією на оригінальність.
Можливість друга
Спробувати «впхнутиневпіхуєме» туди, куди воно не «впихується». Почати проводити івенти в онлайн: збирати конференції, проводити концерти та фестивалі, займатися вечірками. Тільки замість різноманіття десятків тисяч локацій по всій країні, проводити все це в чотирьох п’ятизіркових готелях (ZOOM, SKYPE, HANDSOUT, TEAMS), або в десятці noname хостелів. Звісно, онлайн.
Можливість третя
Натягнути на голову сову. Або будь який інший образ виробляння нетипових для себе дій у вигляді створення абсолютно нового продукту, або, навіть, бізнесу.
І тут я хотів би зробити невеличкий відступ від логіки викладення матеріалу, а потім повернутися детально до кожної з можливостей.
Річ у тім, що під час карантину, як багато хто з нас це зміг побачити, ми всі стали обличчям до обличчя не тільки до справжніх себе — зі своїми тарганами в голові і небажанням дізнаватися, ким насправді є ті люди, з якими ти прожив все життя в одній квартирі чи будинку, зі своєю звичкою не помічати своїх поганих звичок, не слідкувати за своїм здоров’ям та рівнем розвитку на квадратний рік життя. Ми всі стали обличчям і до своєї реалізації як професіоналів та як людей загалом. Вартість наших бізнесів, додана цінність наших продуктів, справжність того, що ми робимо, — все це привело не тільки всю країну, а й весь світ в глобальну кризу середнього віку. Коли ми все життя мріяли про власну машину та гроші на мандрівки, а тепер, у ситуації, коли на машині нема куди їхати, а гроші не те, що на мандри не витратити, навіть якщо вони в тебе є, а навіть ніяк не витратити — окрім замовлення на розетці великого рожевого слона.
Криза середнього віку для людства вийде недешевою. Ми змушені будемо переосмислити не тільки слова всіма улюбленої Грети та глобалізацію як феномен, а взагалі суперпозицію призначення людства на цій планеті. Правий на 100% був Джордж Карлін, який казав: «Із планетою все добре! Вона переживала і не таких гівнюків. Це нам, людям, жопа!».
Тепер нам всім доведеться замислюватися над тим, що ми привносим у цей світ. Подивитися на те, а що то таке «ми». Коли наше «ми» стало обмежено нашою квартирою, екраном комп’ютера та «поясними планами» співрозмовників в ZOOMi десь там за пару десятків чи сотень кілометрів, то виявилося, що справжнє наше «ми» набагато ширше. Воно, як виявляється, претендує на закритий дитячий майданчик, на якому не можуть гратися наші діти, на зручну затишну кафешку поруч, яка закрита на карантин, на комфортний офіс, до якого хочеться потрапити якомога швидше, і ще на купу речей, які, як виявляється, пов’язані з існуванням більш глобальних процесів.
І вже більших значень набуває генеральний план забудови міста, в якому наявність дерев під будинком із мешканцями десятків квартир на карантині може розфарбувати твій світоглядний вид із вікна зовсім в інших тонах.
А далі я б і не копав, але… Справа в тому, що нас ніхто не вчив щось робити з тим самим «ми», про яке йдеться. Ми не знали, як можна наше «ми» розширювати і що це буде означати для свого «Я» та для їхнього «Собі». І якщо вам здається, що я тут описую дивну гру в займенники, то насправді ні. Мова йде про гру в наше життя. В якій ми, на жаль, не знаємо правил і вчимося по ходу справи. Та й ще противник нам невідомий. Дуже схожий на того, кого ми бачили вчора в дзеркалі.
Тому можливість відбутися нашому «ми» лише одна. Потроху навчитися ставати людьми. В своїх сім’ях та громадах, в своїх спільнотах та бізнесах. Особливо в бізнесах. Піклуватися про те, що ми корисного робимо для наших друзів, чоловіків, дружин, дітей та батьків. Точно так піклуватися про те, чим ми можемо допомогти іншим в їх розвитку, в їх житті.
Щодо можливостей, про які я говорив на самому початку. Якщо повертатися до прикладу конкретного бізнесу.
Перша можливість — про депресію та очікування змін — взагалі ні до чого доброго не призведе
Безумовно, якщо ви відкрили для себе цю сторінку, вам варто буде підтягувати пояси, звільняти людей і чекати, поки все це налагодиться. Але і підтягування поясів, і оптимізація структури організації в період кризи просто неминучі для всіх моделей боротьби з нею. А ось пасивне очікування змін ззовні загрожує тим, що навіть якщо ви доживете своїм бізнесом до цих змін, коли вони прийдуть, ви будете на тому ж самому етапі розвитку, на якому були до кризи. А обставини вже будуть іншими. І ,скоріш за все, вас не вистачить на нові обставини. З тією енергією, з тими запасами, які ви собі залишили в цій моделі.
Друга можливість — намагатися двічі увійти в одну річку — якщо легенди не брешуть, теж майже нікому не вдавалося
І якщо ми будемо починати це робити в своїх бізнесах, то рано чи пізно прийдемо до того, що або не входиться, або коли ти увійшов і побродив там трохи, — то вже не йдеш, а борсаєшся та пливеш, по перше, а по-друге — вже й річка не та. Якщо копнути глибше й подивитися на те, куди йдуть всі івенти в онлайні, ми побачимо, що частина з них нікуди не йде і просто не заходить аудиторії, щоб ти з цим не робив, а частина стає не зовсім івентами, а чимось іншим, аналоговим процесом (смішний, як на мене каламбур для цифрового образу), який тільки ззовні схожий на те, що ми звикли називати івентами.
Третя можливість — із натягуванням сови на голову — дійсно звучить дуже дико
Але тільки на перший погляд. Якщо звернутися до інструментальної суті нашої професії — івент-менеджер потроху має розбиратися не тільки у всіх складових індустрії (продакшн, технічні питання, логістика, it, кейтерінг та ін), але ще й в бізнесах клієнтів, в операційному управлінні, в проєктному менеджменті, в психології та конфліктології, в історії та мистецтві. Хіба не простіше з командою таких людей-оркестрів спробувати вчитися чомусь новому?
Ще більше місяця назад ми об’єдналися в дві великих групи в нашому Агентстві 42 і почали наші експерименти по заходженню в річку двічі та надяганні сови на голову. Звісно, лише час покаже, які з наших дій були вірними. Але наразі на сьогодні ми маємо 11 нових продуктів, які починаємо розробляти. П’ять з них не мають майже ніякого стосунку до івентів. Всі інші мають безпосередній стосунок, але ми б ніколи навіть не задумалися про них, якщо б не почали думати над тим, як ми можемо вирішити проблеми людей в сьогоднішній кризі та під час її наслідків. Одна із цих ідей — проведення справжнього онлайн-весілля для молодят, які карантином були обмежені в своїх мріях, — буде реалізована вже через два тижні. Коли ми почали готувати цю подію в онлайні, ми зрозуміли, що при всіх ознаках івенту, все ж таки вона дуже сильно відрізняється від тих весіль, які ми робили в офлайні.
З жодної ідеї на нас не посипалися віртуальні долари з першої ітерації креативу. Ми думаємо, що розуміємо, як більшість із них монетизувати згодом. Але найголовніше, ми розуміємо, що всі 11 ідей спроможні допомогти тим, для кого вони створені. І ми розуміємо, що ми готові брати більше відповідальності за наше «ми» в цьому світі.
Читайте також: «Спеціальність, якої офіційно не існує» — Senior Creator Havas Digital Kyiv Юлія Боргуленко про професію креатора.
