Managing Director медійного агентства IQ Media, Partner студії Motion Design NAOS.BAND і колумніст CreativityUA Юрій Дума продовжує серію історій про людей та ідеї, які його надихають.
Хочу розповісти кілька яскравих історій про людей та ідеї, про яскраву харизму і силу духу, яка допомагає їм досягати успіху і перемагати. Мені пощастило не тільки з ними познайомитись, але й дізнатись ближче за чашкою кави. Ви не повірите: вони весь цей час живуть поруч, вони не говорять з екранів телевізора чи з трибун, але часом їх харизму ви відчуваєте фізично, а ідеї та проєкти заворожують. Ця колонка про людей та ідеї, якими я захоплююся і про які ви просто повинні знати.
Продовжує серію історія Ашота Арушанова, засновника мотофестивалю «Тарасова Гора».
Про цю Особистість я багато чув, та і сам побував на події, котру ми називаємо «Тараскою!». Цього разу на справжній кухні-пабі в затишній квартирі на 23 поверсі ми говорили про ідею, яка зібрала разом біля десятка тисяч друзів Ашота Арушанова на байкерському фестивалі «Тарасова Гора». Квартира — це окрема розмова, вона виглядає як справжній музей, наповнений картинами, фотографіями та неймовірно цікавими історіями, для розповідей яких навіть кількох днів буде недостатньо. Здається, останнє вільне місце на стіні, над диваном, Ашот старанно заповнював щойно подарованою старовинною іконою.
Ставши вже легендарним, байкерський фестиваль «Тарасова Гора» розпочинався в 2002 році з 80-ти друзів, котрих Ашот особисто запросив до Канева. Так, саме 80 друзів і стали тим першим фестивалем. З тих пір кількість друзів раз у 100 виросла, але про все по порядку.
Чому саме така назва?
Історія проста: по-перше, Канів — місто, де є та сама Шевченкова Гора, а по-друге, якби Тарас жив сьогодні, він точно був би байкером. Тут не посперечаєшся, волелюбний поет точно приборкав би байк і став би роз’їзжати по Україні з кобзою на плечах (з великою повагою і пошаною до його творчості і самого Тараса Григоровича).
Якщо у вас є ті самі 2 колеса, ви просто зобов’язані побувати на фестивалі в Черкасах.
Хоча, знаєте що, колеса мати якраз не обов’язково. Просто добре, коли вони є. Особлива атмосфера, якої не бачив ні на одному іншому фестивалі, відчуття, коли поряд з тобою тисячі друзів, які приїхали гарненько (навіть гар-неее-се-нь-ко) відпочити. Відчуття, коли неймовірний захват викликає не блискучий кастом-байк, а поношена часом та дорогами радянська техніка з коляскою, незліченна кількість різних байків, а люди, котрі за парканом фестивалю є власниками бізнесів, пишуть музику, ведуть твоє улюблене шоу, живуть у палатці, поряд з тими, хто поки що таким бізнесом не володіє. Тут все просто і по-сімейному.
Це проєкт однієї людини. Незважаючи на досить сильну команду фестивалю, всі ниточки «Гори» зводяться до Ашота.
Навіть у процесі нашої розмови він затверджував банери і намагався вирішити робочі питання. Це той випадок, коли назвати це класичним бізнесом я просту не можу, оскільки це все, що завгодно, — зустріч друзів, виставка байків, місце зустрічі, концерт крутих груп або гарні покатушки, — але точно не машина для заробляння грошей у класичному розумінні. Людина, яка ставиться до проєкту так, ніби віддає частинку себе, і ти бачиш у проєкті обриси, звички, традиції, притаманні засновнику. Він слухає всіх відвідувачів і дуже переживає, якщо комусь щось не подобається або хтось починає критикувати, намагається догодити всім і водночас не втратити себе.
Що важливо відмітити: фестиваль «Тарасова Гора», якому вже 18 років, не задер носа, як і в перший день, він збирає своїх друзів, розмовляє з ними. Ашота часто можна побачити на вході фестивалю. Як ніколи розумію сенс таблички, яка лежала неподалік із закликом «нікого не слухай» (десь так можна це перекласти), адже спробуй догодити всім і відразу. Правда, Ашот намагається це робити.
Щороку місто Черкаси перетворюється в «Нью Васюки», жартує Ашот, і забронювати там номер або квартиру стає нереально. Фестиваль триває з четверга по неділю, і в цей час кількість байків різного калібру в Черкасах просто зашкалює. Власне, складається відчуття, що і сам центр міста переноситься в місце проведення фестивалю.
Цього року прийшлося писати цілий пост і пояснювати, що всі музичні групи фестиваль не зможе пустити, хоча був би і радий, проте є ліміт. Мені особисто подобається позиція фестивалю не повторювати групи і обов’язково запрошувати місцеві бенди.
В 2020, впевнений Ашот, відкриттям стане група з Канева! Тут варто сказати: вірю, що той вірус — справа зла, та все ж тимчасова. А фестиваль точно буде.
А знаєте, що ще варто відчути? В один із днів фестивалю учасники на байках їдуть у Канів відвідати могилу Шевченка і покласти квіти на його пам’ятник. Здавалося б, взяли назву для фестивалю і все. Але ні, це основоположна традиція, яка є частиною фестивалю. Вся магія поїздки впродовж 2,5 годин саме в русі колони байкерів, котра протягується на кілька кілометрів. На цей час ти стаєш частиною одного організму, живого ланцюга, який звивається по дорозі і прагне за межі горизонту. Напевно, якщо ви родом із Черкас або застали цей парад байкерів, ви точно запам’ятали його, як і кожен із учасників, як пам’ятаю його і я. Канів, Черкаси і всі, хто зустрічався по дорозі, цю колону вітають більш ніж поважно, це вже справжня традиція, це справжня грандіозна міська подія, де байків просто незлічена кількість.
Неможливо коротко описати «Тарасову Гору». Для когось це вихідні з друзями, для когось — кілька днів хорошої якісної музики, хтось приїде подивитися на байк сусідів, а хтось поспілкуватися про байки. Але всі їдуть туди за неймовірною атмосферою, яку не може повторити ні один фестиваль в Україні, можливо, навіть і в ближньому зарубіжжі.
Звичайно, розвивається фестиваль з кожним роком за образом і подобою свого творця. Щось нове завжди стає вишенькою на торті, те, що ти ніяк не очікував побачити на фестивалі. Тут і уроки йоги, і богатирські ігри від Василя Вірастюка, і справжній «Острів свободи», де своя електронна музика, атмосфера, свої люди.
Ашот і команда фесту на території в кілька гектарів створили свою невеличку країну, паспортом і видом на проживання в якій є два колеса. Це країна зі своїм кліматом, зі своєю музикою і запахом бензину і паленої резини. Ця країна з населенням в кілька тисяч варта того, щоб побачити її хоча б раз. Громадяни цієї країни живуть серед нас, їх достатньо легко впізнати по байку і стікеру «Тарасова Гора».
Величезною ложкою дискримінації, котру марно перетягують організатори із міста в місто, є те, що для леді (залишаю саме так) на байках вхід, а точніше в’їзд на фест безкоштовний, у той час як інші справно платять за вхід! Це Ашот розповідає з певною мірою задоволення і посмішкою.
Мені не хочеться розкривати всіх «чому вам варто пізнати фестиваль зсередини». Дуже сподіваюся, що ви обов’язково це відчуєте і станете громадянином цієї країни красивих байків, добрих людей із запахом масла та бензину і будете в числі справжніх друзів Ашота. Я точно не закликаю всіх сідати на байк, це справа смаку і самовідчуття, але я дуже рекомендую стати частиною фестивалю «Тарасова Гора» одразу після того, як ми переможемо цей клятий вірус.
Читайте також першу історію з серії: дума про винахідника автоматичної агрономї Юрія Новікова.
