У ці непевні часи буває складно зрозуміти, до кого варто звернутися по допомогу. Як (абсолютно божевільний) варіант тут можна запропонувати роботичний рот без тіла але зі штучним інтелектом, який співає згенеровані його алгоритмами молитви на манер григоріанського хоралу.
Зараз його виставлено у Центрі Жоржа Помпіду, що в Парижі, але гастролі роборота до США також заплановані.
«Молитва» (The Prayer) є роботичною інсталяцією, створеною художником Дімутом Штребе (Diemut Strebe) у Массачусетському технологічному інституті. Точніше у його Лабораторії інформатики та штучного інтелекту (CSAIL). Інсталяція складається з силіконових рота та носа, різноманітних роботичних сервоприводів та двигунів і найсучасніших нейронних мереж штучного інтелекту.
Сам художник розповідав про свій проєкт так: «Для цієї роботи ми скористалися нейронною моделлю мови, яка була створена, щоб вивчати імовірність місцезнаходження того чи іншого слова у тексті. Ми склали величезну базу даних, яка містила релігійні тексти з усіх семи найпоширеніших в наш час релігій. Після чого ми скомбінували весь цей масив текстів у базу «один бог чи одна релігія». Така система розгадує значення слова та правила граматики, виходячи з розміщення слова у тексті. «Молитва» кодує отриману інформацію у математичній структурі та використовує її, щоб генерувати природну мову. Цю глибоку нейронну мережу тренували на сакральних текстах. Відповідно, вона визначила ключові риси жанру і, дотримуючись цього специфічного лексикону і синтаксису, почала генерувати оригінальні молитви.
Склавши молитву, роботичний рот виконує у реальному часі конвертацію тексту у мовлення і перетворює ці слова у щось на кшталт чернечого співу. Рухи силіконових губ роборота синхронізовані з артикуляцією слів. «Всі такі молитви – оригінальні витвори машини», – зазначив Штребе.
Чи моляться роботи електричному богу?
Для художника інсталяція «Молитва» – це спроба дослідити концепцію божественного та таємницю незвіданого за допомогою машинного навчання. «Як буде виглядати божественне одкровення для штучного інтелекту?» – питає Штребе.
«Це провокаційне питання може здатися абсурдним, але, можливо, моєму проєкту вдасться пролити трохи світла на відмінність між людським та машинним мисленням і стати своєрідним роздумом на тему майбутнього людства у час, коли ми замахуємося на створення все складнішого штучного інтелекту».
Як дослідження машинної творчості та навчальних здібностей штучного інтелекту «Молитва», без сумніву, провокаційна. Але й деякі цікаві питання вона піднімає також. І хіба не в цьому й полягає мета мистецтва? У тому, щоб викликати у нас реакцію?
