Завантажити пісню чи фільм з піратського сайту для багатьох українців поки що вважається нормою, використати чужий контент без дозволу для власного заробітку – теж. Самі творці креативних продуктів згадують про авторське право, коли виникає проблема і без юридичної підтримки вже не обійтись.
Керуюча партнерка правничого дому «КОПІРАЙТ» та спікерка 4-го Форуму Креативних Індустрій Юлія Іськова впевнена, що творцям треба підвищувати свою юридичну грамотність, а не сподіватись, що якось воно буде. Щоб допомогти креаторам, рік тому юристка запустила власний YouTube-канал про авторське право в шоу-бізнесі. Щовівторка виходить відео, на якому Юлія або сама висвітлює певну тему, або консультує українських зірок.
Редаккція CreativityUA попросила експертку детальніше розповісти про канал та співпрацю зі знаменитостями.
Про ідею
Клієнти ставлять багато однорідних запитань під час консультацій та телефонних розмов. Мене не турбує, що я щоразу розповідаю одне й те саме. Але однієї миті здалось, що було б добре, якби аудиторія приходила до юристів трошки підготовленою і могла конкретно сформулювати, що їй потрібно. Наприклад, прийти з запитом «Хочу захистити свій музичний твір». Так і з’явилась ідея створити просвітницький YouTube-канал про авторське право.
На перших відео в кадрі була лише я. Давала поради, як очистити права на музику, захистити конфіденційну інформацію тощо. Згодом виникла потреба «підключити» відомих особистостей, щоб залучити нову аудиторію до каналу. Формат інтерв’ю мені не дуже подобався, бо зараз всі роблять щось схоже на Дудя. Тож ми придумали робити контент у вигляді консультацій: нехай артисти приходять до мене і ставлять людською мовою запитання про своє наболіле.
Спочатку в проекті брали участь ті зірки, з якими я дружу та стикаюсь по роботі. Вони казали: «Невідомо, на що ти нас запрошуєш, але оскільки знаємо тебе, то нічого поганого не станеться». Чомусь багато з них, погоджуючись на зйомку, гадали, що буде інтерв’ю. Їхньому здивування не було меж, коли виявлялось, що вони можуть самі ставити запитання. Деякі навіть готували питання вдома, адже для них така консультація безкоштовна.
Залучивши знаменитостей, ми отримали велику кількість переглядів на окремих відео. До того ж, аудиторія цих зірок почала трішки інакше дивитись на юридичну консультацію. Це важливо, бо з правниками не дуже прагнуть спілкуватись, їх вважають нудними й любителями помудрувати.
Про складнощі й страхи
Якщо здається, що мені легко дається вести відеоблог, значить, я поборола себе. На зйомку першого відео знадобилось 5 дублів. Було важко простими словами розповідати про юридичні процеси, адже нас, юристів, протягом 5-10 років вчать бути заточеними під документи й канцеляризми.
У мене немає сценарію чи конкретно виписаних тез, за що мене не дуже любить ні оператор, ні продюсер зйомки. Вони кажуть: «Давай ще один дубль! Повтори те, що ти щойно розповідала». А я й кажу: «Зараз буде щось інше». Можу проговорити тему 5 разів і щоразу робити це інакше, бо за роки спілкування з клієнтами накопичилось чимало інформації, якою мені хочеться поділитись.
До речі, ми боялись, що якщо все розкажемо, то до нас потім ніхто не буде звертатись. Колеги-юристи дорікали, що я в них забираю хліб. Однак, після виходу відео кваліфікованих звернень стало набагато більше. Дехто писав мені: «Ми подивились ваше відео про реєстрацію авторського права. Дуже круто, що ви розказали, як це робити. Ми хоч і зрозуміли, як все відбувається, однак хочемо звернутись до вас, бо боїмось зробити щось не так». Виявилось, люди все одно йдуть до професіонала, тож ми перестали перейматись.
Про виробництво
Якщо у мене є час, а у монтажера – гарний настрій, то створюємо одне відео за 7-10 днів. Зазвичай відзнятий матеріал триває півтори години, а його необхідно стиснути до 30 хвилин. Двічі переглядаємо ролик. Монтажер – людина, яка не пов’язана з юридичною сферою, тому я вказую, які фрагменти залишити, а які – прибрати. Далі йде креатив.
Коли я приходжу на зйомки сама, то за один день знімаю багато, щоб монтажеру було з чим працювати. Зараз у моїй команді працюють два монтажери. Одночасно вони можуть робити декілька відео, тому трохи стилістично ролики можуть відрізнятись один від одного.
Про аудиторію та клієнтів
Подібного відеоконтенту про авторське право на пострадянському просторі немає. Тож ведемо канал російською мовою, аби охопити якомога більшу аудиторію. Найбільше переглядів маємо з Казахстану, що дуже дивує, адже я взагалі не робила ставку на цю країну. Друге місце за активністю посідає Білорусь, третє – Україна. Загалом, у багатьох країнах законодавства з питань інтелектуальної власності дуже схожі, бо опираються на одні і ті ж міжнародні норми. Коли глядачі дивляться мої відео, то розуміють, що я розповідаю узагальнено. Звісно, інколи у своїх відео орієнтуюсь на державні органи нашої країни, щоб було зрозуміло, куди саме йти, як це все оформлювати. Але якщо ставлять питання глядачі з Білорусі та Росії, то можу їх зоорієнтувати, оскільки також працюю з клієнтами з цих країн.
Більша частина мої аудиторії – це чоловіки. Основна вікова категорія – 15-35 років, але є глядачі літнього віку.
Якщо говорити про покоління y і z, то їх можна назвати трішки апатичними, соціопатами в гарному сенсі. Вони не хочуть виходити за рамки свого комфорту. Сидять у соцмережах і прагнуть там отримувати доступ до будь-якої інформації. Для них піти до юриста все одно що до лікаря. Аби вони не боялись, ми з командою ретельно продумали мій стиль одягу для відео. Стилістка-дизайнерка підібрала кольори так, щоб глядач, коли бачив мене, розумів: це така ж людина, як і я, але вона знається на тій темі, з якою у мене виникли труднощі.
Канал на YouTube – це так звана дорога реклама моїх послуг. Є от фраза «Погуглити когось», а в мене з’явився клієнт – відомий український музикант, який мене наютубив. Подумала: «Може й для одного такого треба було створити канал». Однак, дуже хочу, аби мій відеоблог збільшив потік клієнтів в офлайні.
Про місію
Це перший канал про авторське право, який простою мовою говорить про складне. Тим більше, є початківці у шоу-бізнесі, яким поки не вистачає грошей на юристів. Завдяки моєму відео одні львівські музиканти зареєстрували авторське право. Вони подякували мені за можливість зробити все самотужки з мінімальним бюджетом. Але пообіцяли, що все-таки згодом звернуться до мене.
Для мене важливо навчити нашу націю навчити працювати з правами. Те, що я розповідаю, не знайти в підручниках. Навіть не те, що не знайти… Люди лінуються про це читати. Їм цікавіше, аби хтось поверхово розказав.
Коли дивлюсь на загальну статистику каналу – 251 тисяча переглядів та 2,5 тисячі підписників – то засмучуюсь, адже не всі, хто подивився контент, підписались. Однак розумію, що тема інтелектуальної власності не всім цікава, тож і не варто порівнювати себе з каналами-мільйонниками, які беруть розважальним контентом. Головне, що є певний фідбек від аудиторії, який допомагає створювати новий контент. Та й так подумати, 2,5 тисячі людей – це все одно що для музиканта зібрати аудиторію в палаці «Україна».
Запитання Юлії від редакції CreativityUA
Розгляньмо такий кейс. Журналіст/копірайтер написав матеріал, однак замовнику текст не сподобався, тож виконавець гонорар за свою працю не отримав. Однак через деякий час виявляється, що матеріал опублікували. Що в такому разі робити автору?
Якщо журналіст-фрилансер сам запропонував матеріал, у нього залишились чернетки і переписка, то є шанси довести, що цей літературний твір створив саме він. Автор може боротись за майнові та немайнові права на свій матеріал неюридичними способами: направляння претензії, зустрічі з керівництвом (інколи виникають непорозуміння саме з редактором). Потім можна вдаватись до крайніх заходів: звертатися до суду, подавати претензії в установленому порядку. Але тоді потрібно бути готовим, що доведеться витрачати власні кошти.
Однак бувають інші випадки. Якщо журналіст підготував матеріал і при цьому скористався потужностями свого роботодавця (робочий час, техніку, досвід, контакти компанії, акредитацію тощо), то вважається, що виконавець та замовник створили продукт обопільно. У такому разі мова йде про службовий твір. Проте наше законодавство неодностайне щодо того, кому належать права на такий твір. Відтак, Закон України «Про авторське право та суміжні права» говорить, що службовий твір належить в рівних частинах спільно автору та роботодавцю, а от Цивільний кодекс визначає єдиним власником службового твору роботодавця. І починаються непорозуміння та судові тяганини, де вже юристи змагаються у справності довести свою правоту та застосувати вигіднішу законодавчу норму.
Матеріал підготувала Вікторія Теравська
Фото надане Юлією Іськовою
