В рамках розділу «Знакові проєкти України», створеного з ініціативи Асоціації Креативних Індустрій України, ресурс creativity.ua знайомить своїх читачів з кейсами та інтерв’ю засновників креативних проєктів, поєднаних спільною метою: розвивати українську культуру і розширювати культурний простір держави через максимальну творчу самореалізацію.
До вашої уваги один з проєктів-переможців конкурсу УКФ — мобільний додаток Track Holodomor History, який проводить екскурсію Києвом в розрізі історії однієї з найбільших український трагедій — Голодомору 1932-33 років. Цей додаток було розроблено та впроваджено за ініціативи Музею Голодомору. Докладно про проєкт розповідає керівник проєкту Ірина Курганська.
Як виникла ідея розробити мобільний додаток Track Holodomor History? Що спонукало Вас до розробки такого додатку, що надихнуло на це?
Прийшовши до Музею, я, як і більшість людей, вважала, що Голодомор — це історія суто про колективізацію, хлібозаготівлі, які проводилися на сільській території України. Однак чим більше я читала, тим більше натрапляла на спогади містян про Голодомор. Так, вони переважно були спостерігачами (або рятівниками), але якраз цим їхній погляд і був цікавий. До того ж, впровадження карткової системи у містах, паспортизація і «закріплення» людей через прописку, дефіцит товарів, черги і розквіт «чорного ринку», пайки і злиденне життя робітників заводів, витіснення і фактична заборона приватної торгівлі — це все тогочасні реалії життя містян. І процеси у селах та містах не можна розглядати окремо, це тісно пов’язані між собою явища. Мене цікавила урбаністика, і мені захотілося зробити щось для киян, для креативних і активних людей цього міста, які наповнюють його життям. Щось про наше рідне місто і його історію. Ця ідея була підтримана командою музею, й ми дійшли спільної думки, що, швидше за все, це має бути проєкт у цифровому форматі. Це чомусь одразу здалось нам логічним. По-перше, тому, що ми орієнтувалися на молодь, а по-друге, тому, що цифровий формат дозволяє вмістити багато інформації, доповнювати її. А сказати нам хотілося багато, адже це фактично перший проєкт про міста під час Голодомору. Вже зараз я думаю, що ми цілком могли видати путівник Києвом, залучивши ілюстраторів, але в той момент для нас насправді важливою була можливість доповнення. Адже ми, так би мовити, йшли у відкрите поле й навіть не уявляли, скільки саме ми зможемо зібрати інформації. До нас ніхто комплексно не досліджував цю тему.
Ми розглядали варіанти формату: бази даних, цифрового архіву, окремого сайту з картою (адже ми помітили, що багато свідчень мають географічну прив’язку, і одразу вхопилися за це). Але ми розуміли, що це не надто «популярні» формати серед людей, не занурених глибоко в історію. Ми прагнули до інтерактивності. Так ми прийшли до формату мобільного додатку, який був би проєктом музею, але розповідав не про музейну колекцію (як буває зазвичай). Ми розуміли, що цей формат створює певний бар’єр входу в продукт, адже щоб зробити простий рух і натиснути «завантажити», людині потрібно дуже багато мотивації. Ми також усвідомлювали, що кількість ознайомлень і просто переглядів проєкту буде меншою, бо частині людей буде просто ліньки, або вони не захочуть «засмічувати» пам’ять смартфону. Але та аудиторія, яка все ж завантажить додаток, буде дуже цінною для нас. Вона усвідомлено прийде до цього, а тому справді скористається ним. Окрім того, формат додатку дозволяє технічно впровадити більше інтерактивних елементів, які інакше будуть «підвисати» або не будуть зручними на сайті. Для мене це було дуже важливо, бо, на мою думку, у сучасному світі ми не можемо просто розповідати історію чи подавати інформацію, потрібно зробити з цього edutainment.
На яку аудиторію перш за все розрахований Ваш мобільний додаток? Він спрямований на українську чи світову аудиторію?
Він розрахований на обидві аудиторії, адже додаток українсько-англійський. Але спосіб, як ці аудиторії використовуватимуть його, може різнитися. Для іноземців це нагода водночас ознайомитися і з містом, і з історією геноциду. Зараз досить популярною є совєтська спадщина та історія міста (і я обома руками “за”, щоб її зберегти як історичну пам’ятку). Наш додаток пропонує зовсім інакший погляд на ті самі будівлі та місця. Мені здається, що іноземцям має бути цікаво гуляти містом, чи пересуватися у своїх справах і при цьому час від часу відкривати додаток, щоб побачити по карті, як та чи інша будівля пов’язана з історією Голодомору. Я думаю, що це буде дуже круто, якщо іноземець-турист повернеться додому і скаже друзям: «Знаєте, я от ніколи не чув про Голодомор, а тут я поїхав в Україну і знайшов такий додаток про Київ, прогулявся містом і дізнався стільки цікавого, а тепер хочу відкрити Вікіпедію і почитати про Голодомор більше». Мені здається, це хороший шлях до серця іноземців у плані ознайомлення з темою.
Українська аудиторія — це більш-менш ознайомлена аудиторія, вона знає базові речі про Голодомор. А додаток дозволяє їм відкрити неочікувані історії, деталі цього процесу. Мені здається, українці мають пройти тим самим шляхом, що й я, коли вперше усвідомила, що про Голодомор можна говорити і через історію міста. Знову ж-таки, українці, які приїхали з інших куточків України, можуть використовувати додаток для самостійних прогулянок містом.
Якось я усвідомила для себе, що усі оглядові екскурсії Києвом просто випускають період 1932-1933 років — часу, коли Київ де-юре не був столицею, нібито міста в ці роки не існувало, і люди тут не жили. Я б дуже хотіла, аби київські гіди розповідали і про цей період нашої історії. Нечисленною, але важливою аудиторією нашого додатку є вчителі історії, які могли б проводити на його основі «уроки в місті». Мені здається, це дуже перспективна і цікава ідея.
Але все ж найближчою, найдорогоціннішою аудиторією для мене особисто є самі кияни. Я б дуже хотіла, аби кияни більше й глибше цікавилися історією свого міста і, як наслідок, брали участь у формуванні його сьогодення. Я б хотіла, щоб вони відкрили для себе історію будинків, у яких вони живуть, вулиць, по яких ходять — що було з ними 90 років тому? Якими були люди, які ходили по них, що тут відбувалося в ті часи? Після створення додатку я не ходжу містом так, як ходила раніше (хоч я корінна киянка). Моє місто наповнилося для мене новими смислами. Я б хотіла, щоб кияни теж відкрили їх для себе. Повірте, так значно цікавіше ходити знайомими з дитинства вулицями.
Яку попередню роботу треба було зробити перш ніж створити та запустити такий додаток? Скільки це зайняло часу і сил?
Це відняло в однаковій мірі багато і часу, і сил. Потрібно було зібрати величезну купу інформації. Часом це були якісь попередні напрацювання музею, але часто просто зачіпки, які потрібно було розкрутити до повноцінної історії про визначене місце. Ми починали зі свідчень очевидців, щоб на їхній основі сформувати базу локацій, але навіть вони були розрізнені. Потрібно було переглянути тисячі свідчень, щоб відібрати ті, що стосуються Києва, конкретніше – ті, в яких свідок називає певну адресу. Інакше ми не змогли б їх використати. А ще — переглянути мемуари більш-менш відомих киян, які у 1930-х мешкали у Києві — можливо, вони згадують щось про Голодомор. Далі ми відібрали найбільш повні локації й продовжили дослідницьку роботу по них точково. А це 77 локацій, тобто 77 історій!
У багатьох випадках ми не знаходили нічого, окрім свідчень. Тому переважно ми додавали документи — це велика архівна робота. Ті, хто стикався з архівною роботою, уявляють, наскільки це кропіткий й повільний процес. До того ж цей період якраз співпав у часі з одним з локдаунів й пробитися в архіви було вкрай складно.
Далі потрібно було попрацювати над формою подачі матеріалу. Це велика редакторська робота, адже все мало бути лаконічно й цікаво водночас, потрібно було постійно перемикати увагу користувачів різноманітними типами подачі інформації. Ми записували інтерв’ю, робили аудіозаписи щоденників, шукали архівні фото та відео для постійної перебивки тексту.
До речі, по кожному об’єкту нам потрібно було знайти фотографію цього місця чи принаймні місцевості 1930-х років. Це теж було дуже непросто, бо фотографії якраз того періоду майже не збереглися. Обов’язковим етапом була консультація з києвознавцями, адже ми музей Голодомору й у нас в штаті немає істориків Києва. Це допомогло нам уникнути багатьох суттєвих помилок. Наприклад, нам навіть на думку не спадало, що Житній ринок насправді споконвічно був навпроти сучасної будівлі ринку, тобто на тому місці, де зараз автостанція. Паралельно з цим ми працювали з розробниками додатку, дніпровською компанією Stormotion, напрацьовуючи та вдосконалюючи дизайн та функціонал додатку. І разом з цим не забувайте, що ми державна установа, як і УКФ, тому весь вільний час, який в нас лишався, ми проводили тендери на ProZorro, укладали договори та робили ще силу-силенну паперової роботи. Ще близько півтора місяця пішло в нас на піар-кампанію, яку ми проводили власними силами, тобто писали сценарій рекламного ролика, розробляли слогани, власноруч розвішували плакати по місту й писали статті для ЗМІ. Оглядаючись зараз назад, мені складно уявити, як ми встигли зробити це все за неповні півроку. Вочевидь, секрет полягає у невеликій чисельно, але дуже мотивованій команді, кожен учасник якої всім серцем полюбив цей проєкт і жив його ідеєю.
Як би ви сформулювали головну мету запуску мобільного додатку Track Holodomor History?
Вочевидь, поширення правди про Голодомор. Це місія музею, а значить і додатку, як його продукту. Але відкриття певних сторінок історії Києва теж є достатньо важливим. Ми мали за мету створити саме освітньо-розважальний продукт, яких на цю тему обмаль. Як, власне, і цифрових проєктів такого спрямування.
Відомо, що Ваш проєкт отримав грант від УКФ, випередивши багатьох претендентів. Як ви гадаєте, які аргументи виявилися найбільш переконливими для УКФ при винесенні позитивного рішення?
Можна нерідко почути, що всі грантодавці заангажовані, але я переконана, що якщо ідея проєкту свіжа й цікава, вона обов’язково приверне увагу. Мені здається, що ідея туристичного мобільного додатку по Києву 1930-их була водночас новаторською і глибокою, багатогранною — це зачепило багатьох експертів. Справа не лише у Голодоморі як «важливій темі», а в тому, що продукт обіцяв бути якісним та цікавим. Далі не менш важливою є продуманість проєкту. Якщо експерти не розумітимуть, що буде створено на виході (якщо це концерт, то яка його програма, хто його учасники, яка цільова аудиторія, де він проходитиме, скільки коштуватиме квиток, що потрібно зробити, аби провести цей концерт), то це просто хороша ідея, але ще не проєкт. Важливо також залучитися підтримкою спеціалістів у вашій галузі чи темі. Якщо вам не подобається форма подачі матеріалу спеціалістами, ви завжди зможете це покращити, але все одно ніхто не знає цей матеріал краще і глибше, ніж вони. Спеціалістами не можна нехтувати. Втілити додаток про Голодомор міг багато хто, але коли експерти бачили, що саме Музей Голодомору виступає заявником, вони розуміли, що результат буде якісним. І останнє, але не менш важливе, це власне заявка. Добре оформлена заявка — це третина успіху. Всі пункти мають бути чітко прописані. Це допомагає вам структурувати свою ідею, а експертам — найкраще зрозуміти її. Я бачила, скільки класних ідей так і не було реалізовано лише тому, що люди просто не доклали достатньо зусиль, щоб чітко і глибоко прописати усі питання. Якщо вам складно зробити це самотужки — найміть кваліфікованого фахівця або попросіть друзів критично прочитати вашу заявку. Це суттєво підвищить ваші шанси на успіх.
Для тих, хто теж захоче піти вашим шляхом: які основні труднощі можуть їх спіткати під час роботи над проєктом?
Підводних каменів досить багато. Якщо ви подаєтесь на грант, то потрібно реалістично оцінювати свої сили, тому що не виконати умови своєї заявки не можна — вам просто не завершать по документах проєкт. Варто дуже ретельно підбирати команду, на цьому ніколи не варто економити, тому що чим сильніші люди поруч, тим сильнішим вийде проєкт. Навіть якщо у вас є обмаль матеріалу, своїми ідеями команда завжди компенсує обмежені матеріальні ресурси. Потрібно також заздалегідь добре продумати всі етапи проєкту (яким би неможливим це не здавалося). Наприклад, при подачі заявки ми залучили до проєкту фотографа сучасних локацій, але зовсім не подумали про ретушера архівних фото або монтажера архівних відео, а це була велика і важлива частина роботи. Ми просто забули про неї. Також ми не подумали про менеджера проєкту, тому мені постійно доводилося однією рукою рісьорчити інформацію, а іншою рукою редагувати договори. Завжди краще «закласти» в роботу над проєктом трохи більше людей, бо якась не врахована попередньо робота завжди точно перетвориться на величезні проблеми в процесі реалізації.
Яим ви бачите розвиток Track Holodomor History? Чи плануєте ви в подальшому створювати цифрові продукти на базі Музею Голодомору?
Ідей в нас багато, але, на жаль, не вистачає людських і фінансових ресурсів. Я точно знаю, що є запит на подібний додаток і в інших містах, наприклад, у Харкові, Одесі, Дніпрі. Ми думали навіть про створення маршрутів вихідного дня, що дозволило б охопити навколишні містечка чи села. Це можна зробити на базі існуючого додатку або розробити окремі додатки для різних міст. Матеріалів в принципі достатньо.
Можна й безкінечно доповнювати та розширювати карту локацій Києва, адже ми однозначно не опрацювали весь можливий масив інформації. Тематично розширити цю карту можна було б за рахунок знищених церков Києва. Це окрема важлива тема: антирелігійна кампанія і знищення Української автокефальної православної церкви. Також можна додати карту з локаціями, які стосуються репресованої та знищеної в 1930-х інтелігенції Києва: будинки, адреси, культурні осередки, а також локації і мережа репресивних органів. Кожна з цих історій — це по суті окремий масштабний проєкт.
Певна річ, музей продовжуватиме цифровізацію. Мені здається, це шлях, з якого нам уже нікуди не звернути і який не загальмувати. Наприклад, цього року ми розмістили у приміщенні музею тачскріни з інтерактивними картами повстань початку 1930-х років та режиму “чорних дощок”. Відвідувачі можуть ввести будь-який населений пункт і побачити, чи було там щось з вищепереліченого, отримати додаткову інформацію про це. В ідеалі, ми мали б створити таку базу під час Голодомору по кожному населеному пункту, включити кожне містечко, селище чи село, щоб кожен українець міг дослідити свою локальну історію. Взагалі, такий напрямок як “цифрова історія” дуже потужно розвивається останніми роками за кордоном, і я мрію, що незабаром такі точкові ініціативи переростуть у справжню трендову хвилю і в Україні. Хоча б тому, що це неймовірно захоплююче.
Питання ставив Олексій Фурман
Читайте також:
Як творити мистецькі середовища в регіонах, віддалених від обласного центру? Кейс проєкту «Фронтера»
