Енріко Сесселего мріяв бути гітаристом, а став успішним звукорежисером. Він працював із легендами, серед яких — лауреат Греммі Стів Вай і віртуоз Пол Гілберт, у найвідоміших студіях світу та в Голлівуді. А ще Енріко — затятий мандрівник і викладач, який невтомно вдосконалює свою майстерність. Звукорежисер прибув до Києва, щоб поділитися своїм досвідом зі студентами TUMO Kyiv під час практичних занять і записати з ними їхні перші джингли. У розмові Енріко Сесселего розповів про свої перші кроки у професії, принципи викладання, а також дав поради тим, хто тільки починає свій шлях у музиці.
Енріко, ви вперше працюєте в Києві. Як вам тут? Чи подобається викладати в TUMO Kyiv?
О так, Київ мені подобається! Було дуже цікаво приїхати сюди. Я тут уже чотири дні й намагаюся потроху пізнавати місто. Сьогодні я був у Софійському соборі, а завтра відвідаю музей авіації. Мені до душі архітектура й люди. Мешканці Києва дуже стримані, та коли я починаю говорити з ними, вони дуже приязно ставляться до мене.
TUMO Kyiv розташований у Старому Арсеналі — і мені до вподоби ця будівля. Годі й казати про чудову атмосферу цього місця. Зазвичай атмосфера в TUMO по всьому світі прекрасна — як у Парижі, так і в Єревані, і Києв не є винятком. Тут працюють хороші молоді професіонали, віддані своїй справі. Щодо моїх студентів — спочатку вони були сором’язливими, але поступово розкриваються. Деякі з них одразу всотують нові знання, іншим потрібно дещо більше часу, та найголовніше — те, що рано чи пізно вони застосують на практиці все, чого навчилися.
Розкажіть про ваші перші кроки у професії. Чи пам’ятаєте, коли спробували себе у звукорежисурі та вирішили: «Вау, я буду займатися цим усе життя!»?
Спочатку я взагалі збирався стати гітаристом. Мені було років 20, коли я поїхав до Лос-Анджелесу навчатися грі на гітарі, однак потім перейшов на аудіоінженерію. Я подумав: «Заняття музикою — це завжди певні злети та падіння. А аудіоінженерія може стати іншим типом кар’єри». Гадаю, я був тоді правий. Це сфера, що не обмежується тільки роботою в студії, оскільки, окрім цього, можна працювати на живих виступах, викладати, проводити семінари тощо. У 25 років я вирішив, що аудіоінженерія стане моїм основним напрямом. Так, я відмовився від мрії бути гітаристом, але, впевнений, що в довгостроковій перспективі це було мудре рішення. Принаймні нині, в епоху пандемії, я маю змогу займатися своєю справою.
Протягом кар’єри ви співпрацювали зі справжніми легендами. Що означає для вас як професіонала такий досвід?
Оскільки в юності я був дуже хорошим студентом, то отримав можливість попрацювати зі Стівом Ваєм. Це тривало приблизно шість років, і це було чудово. Зараз, коли мені 40, я сприймаю це як досвід, що змінив усе моє життя. Я тоді перейшов на новий професійний рівень, а невдовзі мені запропонували викладати в університеті, який я закінчив.
Якими своїми роботами ви пишаєтеся найбільше?
Хм… Звичайно, мої перші п’ять років в аудіоінженерії з видатними людьми були плідними, тому що я робив дуже хороші речі. Це і записи зі Стівом Ваєм, і робота концертним звукорежисером із Полом Гілбертом у трьох європейських турах. І нині я багато працюю. Пишаюся, зокрема, книгою, яку я написав.
На вашу думку, чи важливо професійному музиканту бути обізнаним у звукорежисурі?
Хе-хе, це часте питання, бо воно справді важливе. Якщо ви музикант, який працює в студії, я думаю, що так. І навпаки — звукорежисеру потрібні теж музичні знання, щоб говорити з музикантами однією мовою.
Ви багато подорожуєте. Розкажіть, музика якої країни вам подобається найбільше?
Я вивчав індійську музику — вона мені дуже подобається. Я люблю все, пов’язане з Латинською Америкою: ритм, перкусію, людей. Також мені близький японський підхід. Не власне їхня музика, це специфічна традиція, а те, як японці люблять змішувати будь-яку музику, намагаючись зробити щось дещо інакше. Іноді це не працює, але подекуди виходить дійсно круто. Мені в цьому питанні імпонують східні країни. Зокрема, Корея мені цікава в музичному плані.
Повернімося до вашої педагогічної діяльності. Ви суворий викладач?
О, ні-ні! Це залежить від обставин. Головна моя перевага — я можу адаптуватися під різні умови. Наприклад, якщо навчаю дітей від 16 до 18 років, то я не буду з ними спілкуватися занадто суворо. І водночас для мене навчання — це не гра. Я люблю займатися цією справою серйозно, але застосовуючи різні навички викладання. Зокрема, навчання в TUMO має бути дещо м’якшим, ніж майстер-класи для професійних звукорежисерів, які я теж проводжу. Підліткам я намагаюся не давати забагато теорії, тому що їх це не зацікавить і вони взагалі можуть заснути. Я дуже гнучкий викладач. Я зрозумів, що спочатку потрібно визначити, які студенти перед тобою, а потім, спираючись на це, вибирати режим навчання.
Чи помічали ви, як змінилися підлітки за останні п’ять років?
Я вважаю, що покоління дійсно змінюються. Мене здивувало, що тут, у TUMO Kyiv, я можу розмовляти з дітьми англійською — і вони все розуміють. 10-15 років тому це було неможливо, і мені завжди потрібен був перекладач. Схоже, що нові покоління стають кращими — по-перше, завдяки англійській, адже вони можуть подорожувати та спілкуватися з рештою світу; по-друге, вони краще ставляться до технологій. Якщо вони справді цікавляться робототехнікою, аудіотехнікою, анімацією, вони можуть опанувати це дуже швидко, адже їхній розум дуже технологічний. Шлях сучасних підлітків набагато кращий, ніж у моєму дитинстві. Я б хотів, щоб у мене було так, як у них у TUMO.
Кажуть, що найкращий вчитель — той, хто постійно навчається сам. Що ви вивчали останнім часом?
Я дійсно ніколи не припиняв навчання. Наприклад, завжди вчуся грати на гітарі, намагаюся кинути сам собі виклик. Цікавлюся новинками в аудіоінженерії та технологіях загалом. Оскільки вони вдосконалюються, з’являється нове специфічне програмне забезпечення. Тому для роботи, яку я виконую, мені потрібно оновлюватися.
Завжди є щось нове, чого мені потрібно навчитися. До того ж у людей змінюється музичний смак. Те, що вони слухають тепер, відрізняється від того, що вони полюбляли десять років тому. І це позначається на моїй роботі. Нині я навчаюся в консерваторії в Італії, а в липні наступного року здобуду ступінь доктора з електронної музики.
Це вражає!
Для мене це природний шлях. Я не люблю стояти на місці, мені подобається завжди щось отримувати. Я просто продовжую вдосконалюватися.
Яких результатів ви очікуєте від студентів, які навчаються на вашій програмі в TUMO Kyiv?
Для мене хороші результати — коли студенти застосовують хоча б 50 % від того, що я сказав. Це не означає, що вони не знають інші 50 % — ні, ця частина також із ними, і вона поволі повернеться, якщо вони продовжуватимуть займатися музикою.
Я націлений на те, щоб студенти були уважними. Щоб вони дослухалися до мене й виконували завдання. Ще важливіший результат — це підтримка зв’язку після програми: коли студенти пишуть мені, підписуються на мене в соціальних мережах. Це означає, що їм подобається те, що я роблю.
Які поради ви можете дати людям, які тільки починають свій шлях у музиці?
Я вважаю, щоб досягти успіху в будь-якій справі, потрібні три речі:
- Треба бути підготовленим: мати базові знання, орієнтуватися в найновішому програмному забезпеченні тощо. Але це лише приблизно 30 %.
- Розташування. Я вважаю, що люди повинні отримати досвід за межами свого міста. Тож йдіть туди, де звучить музика. Я завжди кажу своїм студентам: якщо ви хочете на пляж або поплавати, ви їдете на Сардинію, якщо хочете кататися на лижах — ви вирушаєте в італійські Альпи, якщо хочете навчитися музики — їдьте туди, де вона виконується. Наприклад, у Берлін, Лондон або США загалом. Ключовим моментом для початку є подорожі, спілкування з місцевими спільнотами та навчання.
- Трішки удачі. Ви маєте бути відкритими до можливостей, бо ніколи невідомо, що буде далі. У мене так сталося навіть із TUMO: я дізнався про цей центр, коли проводив семінар для свого друга в Єревані. Я зустрів цього хлопця в гітарному таборі у Швеції багато років тому… І тому тепер я тут!
Читайте також:
«Ми розказуємо про науку простими словами». Кирило Бескоровайний про маніпуляції в інтернеті, подкасти та секрет успішної махінації
