Жива історія та дослідження української еліти минулих століть. Ось головні завдання проєкту «Бюро театралізованих екскурсій». Керівниця Ольга Мусіяченко розповідає про пошук ідей та ребрендинг туристичного бачення української культури.
Чим саме займається «Бюро театралізованих екскурсій»?
Ми намагаємось оживляти історію Києва. Занурювати людей в атмосферу певної епохи (танці, музика, одяг, гумор, можливо, навіть трохи кухня). Згадувати цікаві постаті та робити їх брендовими.
Як зародилася ідея проєкту?
Не пригадую звідки, але ця ідея фігурувала вже давно. Перша письмова згадка ще у студентські роки. Під час предмету «Менеджмент туристичної діяльності» я написала план театралізованої екскурсії. І за кілька років після того, вже працюючи викладачем історії, згадала його. Корінням ідея росте з бажання хоча б ненадовго поринути у те, що люди попередніх епох могли переживати у свій час.
Що привело вас саме до історичної тематики, екскурсій в цілому?
Під час читання різноманітних творів кожна людина малює в своїй уяві певні образи, які хочеться передати іншим. Утім, через слова донести великий пласт інформації складно. Як-то кажуть: «Краще раз побачити». Власне, персонажі творів українських літераторів вимагали того, щоб їх вивели з книжок і візуалізували. Для прикладу, історії киян XIX століття – зріз епохи, через який можна проаналізувати цілу історичну добу.
Які кроки були зроблені задля популяризації «Бюро театралізованих екскурсій»?
Коли ти маєш актуальну ідею, абсолютно дивовижним чином з’являються люди, котрі солідарні з твоїми прагненнями. Вони підказують нове бачення, продукують цікаві ідеї. Напевно, творчі люди притягуються не просто так. Я гадаю, що ключ до успіху криється у зацікавленості багатьма речами. Співаєш, танцюєш, ходиш до музеїв чи лізеш у печери зі спелеологами. Все коли-небудь знадобиться – ніколи не вірте, якщо вам скажуть зворотне. Звісно, у нашого проєкту є сторінки на всіх доступних платформах. Соцмережі – то є певне пропагування ідей. І ми, в свою чергу, інформуємо аудиторію, що такі екскурсії, як наша, є на українському ринку – прийдете чи не прийдете – але поцікавтеся, що саме Нечуй-Левицький та Грінченко писали про Київ.
З ким ви співпрацюєте? Хто задіяний у проєкті?
Проєкт виріс з ініціативи колег та студентів коледжу Університету Грінченка, потім вийшов на університетський рівень. Тепер у ньому беруть участь представники різних ЗВО та професій. Наші гарні друзі – Музей книги та друкарства України.Також у нас були спільні проєкти з організацією U-Cycle. Щодо самих учасників, то це люди, яким імпонує ідея популяризації українських діячів. Наша команда налічує багацько зацікавлених. Власне, я – педагогиня, історикиня, спелеологиня. Світлана Кравець – викладачка циклової комісії економіко-математичних дисциплін і менеджменту. Дарина Кучережко – видавчиня, журналістка. Ірина Заярнюк – соціальна педагогиня. Основою нашого музичного блоку є співаки та музиканти, які досліджують та цінують традиційну культуру..
Кажуть, що незамінних людей немає, втім, я з цим не погоджуюсь, адже кожен із учасників проєкту вносить частинку себе у роль, яку грає. Навіть якщо це другорядні персонажі торговки або безхатька, у яких лише дві репліки. Кожну екскурсію рухає свій певний акторський склад.
На яку аудиторію розраховані заходи «Бюро театралізованих екскурсій»?
У нас є кілька цільових аудиторій. Перша (загальна) – люди, які, незалежно від віку та спеціальності, цікавляться історією України. Це і студенти, і історики, і працівники IT-сфери, освітніх закладів, і люди незашорені, відкриті до нового. Друга цільова аудиторія, для якої ми трохи адаптуємо екскурсії, – школярі різного віку.
Розкажіть більше про тематику екскурсій, які ви обираєте. За якими критеріями?
Критеріїв немає. Звичайно, після того як наша команда провела певну кількість екскурсій, з’являється профдеформація. Для прикладу, я приходжу у кав’ярню, розумію, що цей заклад у нас на маршруті й починаю розмірковувати, що тут було, чому ми про нього не говорили, чи цікаво було б цьому закладу з нами попрацювати. Дії більшості наших екскурсій переважно у XIX столітті. Багато атмосферних спогадів, творів художньої літератури збереглися про цей час. Зараз ми аналізуємо 20-30-ті роки XX століття Підмогильного – це зовсім інша епоха. На неї важко перемкнутися, адже велика кількість персон, про яких ми розповідаємо, були розстріляні у кінці 30-х років. І весь той оптимізм у їхніх творах має якесь нашарування.
Як відбувається пошук інформації про вторинних маловідомих персонажів?
Треба почати з того, що я пишу дисертацію про XIX століття. І якесь уявлення про джерела цієї епохи в мене є. Якщо як персонаж екскурсії у нас присутній Нечуй-Левицький, то про нього писали або з ним листувалися. Багато знаних діячів залишили свої спогади. Їх ми і аналізуємо. Для прикладу, я довго думала, як би нам зробити зарисовку тогочасних Кожум’як. Бо зараз Воздвиженка асоціюється з гарною архітектурою, але не відповідає історичній дійсності. Ми навіть спочатку сумнівалися, чи варто водити туди екскурсії. Але вирішили зіграти на контрастах. Найпереконливішим джерелом про контингент того часу є перепис населення 1897 року. І от я перебирала друковану пресу, нотувала собі різні цікаві моменти. У газеті «Жизнь искусства» я й наштовхнулася на спогади переписувача, який у подальшому став персонажем екскурсії, котрий розповідає власне про Кожум’яки.
Які екскурсії були втілені у життя?
У нас є тематика екскурсій і купа її варіацій. Перша екскурсія була Печерською фортецею. Коли про неї кажуть, усі одразу думають про Косий капонір (споруда середини ХІХ століття в складі Госпітального укріплення Нової Печерської фортеці), а насправді це мури Печерської фортеці навколо Лаври. І потім маршрут пролягав через Зелений театр – підпірну стінку другої половини XIX століття.
Друга екскурсія «Київ Бориса Грінченка» розповідає не лише про постать Грінченка, а й про саму епоху. Насправді, де б ти не поцікавився культурним, мистецьким, громадським життям кінця XIX – початку XX століття, ти рано чи пізно вийшов би на Грінченка.
Потім Нечуй-Левицький у багатьох редакціях (три доволі довгі маршрути верхнім містом). Була ще екскурсія «Вартові музейних скарбів» у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Екскурсія «Київ туристичний» путівниками кінця XIX – початку XX століття. І театралізований квест різними епохами, починаючи з Русі і закінчуючи XIX століттям. А також екскурсія по Підмогильному в велосипедному варіанті, яку ми робили з організацією U-Cycle.
Поділіться планами на майбутнє.
Я мрію про нові екскурсії. Одна з яких Києвом Олександра Кошиця (відомий український диригент, якого уряд Симона Петлюри відправив закордон із капелою пропагувати українську справу). В нього дуже колоритні спогади про життя в Києві кінця XIX – початку XX століття. Про веселу музику гопака, що він грав із друзями на Воздвиженській, і про тяжкі часи заборони його музики. Від мазурки, яку він танцював із дівчатами, до переживань у часи Першої Російської Революції та початку Першої Світової.
Друга екскурсія, про яку я тепер мрію, – цікаві киянки кінця XIX – початку XX століття. Олена Пчілка, Леся Українка, Марія Грінченко, Настя Грінченко, Олена Теліга, родички Лисенків, Старицьких – величезне інтелігентне коло жінок, у яких є цікаві спогади. І тепер хотілося б на них більш детально звернути увагу. Можливо, кожній з цих панянок виділити окрему екскурсію або ж тематично їх об’єднати. Про жіночу освіту чи жіночу науку.
Хотілося б також робити екскурсії іноземними мовами або частково для іноземців. Щоб люди, приїжджаючи в Україну, бачили одразу багато сторін життя (міську еліту і бідноту, традиційну музику, танці, кухню).
Чи є у «Бюро театралізованих екскурсій» девіз, місія?
Занурити туриста в історію і не дати йому потонути.
Звідки інвестиції в проєкт? Як він фінансується зараз?
Наш проєкт поки що не прибутковий і не ставить прибуток на перше місце. Найголовніше для нас – пропаганда певних ідей. Більшість реквізиту куплено за наші особисті кошти. Але ресурс – це не завжди про гроші, іноді це про час та знання, котрі люди інвестують у проєкт. Багато наших учасників приходять із власними костюмами, зібраними по краплинкам. Деякі частини костюмів мені просто дарували.
Що, на вашу думку, потрібно зробити (державі, представникам креативних індустрій, представникам бізнесу) для того, щоб суспільство і громадський простір стали більш зацікавленими у популяризації української історії, її визначних діячів, літераторів?
Насправді питання, швидше, у тому, щоб мали зробити ми. Як-то кажуть: «Стукайте – і відчинять вам». Може, варто було б податися на громадський бюджет Києва, самим запропонувати співпрацю органам місцевого самоврядування, пов’язаним з екскурсіями.
Щодо креативних індустрій, то є дуже багато типових маршрутів, які створюють стереотипний образ Києва як туристичного міста і серед внутрішніх, і серед зовнішніх туристів. Від цього ми доволі сильно програємо. Зазвичай коли згадують українську культуру, то асоціюють її з селом, а не з містом. І всі ці міфи необхідно показувати і пояснювати туристам.
Якщо ми говоримо про туристичні фірми, то їм варто було б проконсультуватись з експертами-істориками, а органам місцевого самоврядування звернути увагу на бренди. Тобто зробити туристичний бренд міста – проводити фестивалі, екскурсії, оформлювати творчі ресторани, виготовляти якісну сувенірну продукцію та книги. Бо навіть при бажанні прочитати спогади Олександра Кошиця, про які я так цікаво розповідала, ви їх просто не знайдете. Адже їх не перевидавали з 1990 року. Тобто необхідна злагоджена робота з підтримки і популяризації різних цікавих аспектів життя міста.
Спілкувалася Катерина Леляк
Читайте також історії створення українського нішевого бренду прикрас ROOTS, студії подкастів IZONE Media та проєкту «Читати Київ».