Сьогодні «Видавництво Старого Лева» — це якщо не бренд №1 у видавничому бізнесі України, то безсумнівно — один з перших. Цьому передував непростий, важкий, нервовий але в чомусь романтичний і безсумнівно поетичний шлях. Саме про історію видавництва, його місію, його принципи, його концепцію і його майбутнє ми спілкувалися з засновницею та ідейною натхненницею «Видавництва Старого Лева», поетесою, співачкою, композиторкою, художницею і загалом креаторкою без компромісів і кордонів Мар’яною Савкою.
Ви відомі в Україні в двох іпостасях: як поет і як видавець. Але перше питання — поетичне: чи пам’ятаєте Ви, написали першого вірша?
Першу збірку своїх віршів я написала в 1980-му, коли мені минуло сім років.. Причому не тільки написала — я оформила її як книжку — проілюструвала, переплела, навіть поставила ціну. Тобто відразу стала і автором, і видавцем.
А перша офіційна публікація була в районній газеті «Прапор Комунізму» — це Гусятинський район Тернопільскої області. Мені було аж 11 років.
А от перша збірка «Оголені русла» вийшла в 1995 році. Цю книгу мені допоміг видати мій тато. Я сама її ілюструвала та вичитувала. Книжка була видана майже напівкустарно, але більшість віршів з неї згодом увійшли в інші мої збірки.
Але найголовніше навіть було не це! Мені вдалося цю книжку продати — весь наклад! Я сама не вірила, але це сталося!
Саме тоді у Вас прокинувся видавець?
Першим був Самвидав 1980 року, про який я вже розповідала. А видавництво як структура виникло 2001 року. До того у мене був багатий журналістський досвід в щоденному виданні «Поступ». Одночасно я працювала в бібліотеці імені Стефаника та готувала дослідження української еміграційної преси в Чехословаччині в 20-30 роки ХХ століття.
Це сама по собі дуже цікава історія. В 2001 році ми познайомилися з Дарією Цвек — славетною українською кулінаркою, яка тоді вже була в дуже поважному віці. Саме вона запропонувала створити і видати книжку для дітей. Щоденно пані Дарія друкувала один аркуш на старій машинці — на більше в неї не вистачало сил. Ми вичитували, редагували, інколи переписували, коротше, робили все, щоб ця книжка була максимально цікавою та органічною… Так було створено книгу «Малятам і батькам», яка вийшла під маркою «Видавництва Старого Лева» і була визнана кращою дитячою книгою 2002 року.
Так спонтанне рішення видати одну книжку призвело до рішення глобального — почати видавати багато книжок, тобто створити своє власне видавництво. Мотивів насправді було багато — мені хотілося створити щось своє, а не працювати на когось. А оскільки людина творча часто відрізняється дитячим, незамутненим поглядом на світ, ми вирішили видавати дитячу літературу.
Уміння — нуль, комерційного досвіду — нуль. Лише бажання, добрий смак та інтуїція. І натхнення, і впевненість, тому що перша книжка вийшла у нас гарною. Саме ці почуття і спонукали нас на видання перших книжок. Плюс вдача.
Що стосується маркетингу. Для видання книги Дарії Цвек ми вирішили спробувати знайти спонсорські кошти. Логіка була проста: більшість рецептів пані Дарії — це печиво та хліб, а хліб — це дріжджі. Отже ми звернулися до компанії «Ензим» — власника бренду «Львівські Дріжджі». І вони відгукнулися миттєво. Ось так ми зрозуміли, що при наявності гарного продукту та інтуїції маркетингове вміння прийде неодмінно.
А як виник саме такий бренд — «Видавництво Старого Лева»?
Назва виникла якось несподівано, сама по собі. Так, ми хотіли зберегти прив’язку до Львова — міста древнього, неповторного і казкового. Ми відразу вигадали і легенду про Старого Лева, який живе на Площі Ринок і там пише і друкує книжки для дітей. Потім на основі цієї легенди ми створили віршовану казку.
Коли ти починаєш нову справу, для тебе відкривається цілий новий всесвіт. А потім починаєш усвідомлювати виклики. Ми з’явилися в епоху зламу — стара традиційна українська дитяча книжка відходила в історію, а нова тільки народжувалася. Відповідно, естетичні прагнення читачів були невибагливі — добре, що хоч така книжка є.
Тому питання, яке постало перед нами одразу — це оформлення книжок. Ми заходили в книгарні і бачили на полицях сірі неоковирні книжки. Лише Малкович прагнув тоді якось зламати цю ситуацію. Хіба такими мають бути книжки для дітей — їм треба дарувати яскравий світ!
Тому в одній з перших книжок — «Чи є в бабуїна бабуся?» — ми з художником Олегом Петренком ризикнули відійти від традиційного стилю дитячої ілюстрації — малюнки вийшли легкі, ненав’язливі, навіть модерні. Зараз вони вже такими не сприймаються, але на той час це була майже революція. І перші враження читачів теж були дуже різні. Немало було і критики — як загалом критикується все незвичне і нестандартне.
Так було в 2003 році. За час, що минув, я спостерігаю дивовижну еволюцію смаків. Тодішні юні читачі сьогодні стали дорослими людьми, і ставлення до ілюстрації, або ширше — художній естетичний смак у них зовсім інший. І нам приємно думати, що в цьому є і наша заслуга.
А як взагалі співіснують поет і видавець в одній людині?
Для мене це ніколи не було проблемою. Ніякого протиріччя, ніякого внутрішнього конфлікту. Скоріше, гармонійний взаємовплив. При тому, що з одного боку, присвятити щоденно якийсь час творчості — це для мене майже фізична потреба (притому, що творчість може бути не лише поетична), з іншого боку — мені завжди була притаманна деяка раціональність. Я досить швидко зрозуміла певні речі, необхідні для мого бізнесу, і це було на диво нескладно. Зараз я вчуся бачити цілісну картину — мій бізнес і моя творчість в розрізі розвитку особистості і суспільства. Це вже якийсь новий рівень, нові обрії.
Крім того, я веду видавничу справу не сама, в мене є надійні і чудові партнери. Перш за все це Микола Шейко, який у 2012 році став директором видавництва. Це як на мене ідеальний менеджер, який блискуче орієнтується в усяких складних цифрах і одночасно покладається на мою інтуїцію. Ми створили на мою думку надефективний тандем.
Коли до вас надходить рукопис нової книги, на які аргументи ви спираєтесь, приймаючи рішення: «видавати – не видавати»? Що є ключовим аргументом: експертні висновки, та ж таки інтуїція чи щось інше?
На початку діяльності «Видавництва Старого Лева» я намагалася особисто читати кожен рукопис, який надходив у видавництво, але швидко зрозуміла, що на все інше у мене часу просто не буде. Крім того, шанс таким чином знайти щось гідне видання виявився досить невеликим. Тобто такий шлях був просто непродуктивний, і я швидко його відкинула. Замість цього я почала шукати авторів сама, використовуючи власні зв’язки та джерела інформації. Треба просто знати творче середовище, розуміти хто з митців на якому рівні знаходиться, хто може тобі підійти і за тематикою, і за жанром, і за талантом кінець кінцем.
Сьогодні ми маємо складені та затверджені видавничі пани задовго до початку року. Більшість книжок, які приходять до нас, мають або сталу репутацію, або дуже гарні рекомендації від експертів та колег, смакам та уподобанням яких ми повністю довіряємо. Експертами в нас можуть буди і відомі перекладачі, і іноземні агенти. Є навіть перелік авторів, з якими ми домовляємось про видання ще на стадії написання перших розділів майбутньої книжки. Тому що впевнені в їх рівні та в нашому успіху.
А коли виникла ідея розширити тематичні рамки видань, не обмежуватися дитячою літературою й починати видавати дорослі книжки?
Майже відразу. Коли постало питання про видання моїх власних поетичних збірок. Тому що виникав такий парадокс: я бачила, як найкраще оформити і видати свою власну книжку, але в іншому видавництві мені довелося би рахуватися зі смаками та баченням його керівництва, яке могло зовсім не співпадати з моїм. Тому спочатку ми видали декілька моїх збірок, а потім і збірок моїх колег-поеток, які мали свій неповторний голос в поезії, але потребували підтримки.
Потім, коли до нас прийшов Микола Шейко, від майже відразу виступив з ініціативою ризикнути з виданням дорослої літератури. І я не мала нічого проти. Починали ми з окремих книг, а сьогодні наклад «дорослої літератури» майже співставний з дитячою.
А які останні видання Ви можете назвати найбільш вдалими?
Якщо брати комерційний успіх та популярність, у дитячій літературі — це книга неймовірної, на мій погляд, письменниці Галини Вдовиченко «36,6 котів». Ця книжка моментально стала бестселером, навіть свого роду брендом. Сьогодні важко знайти іншого дитячого письменника, який би став без перебільшення культовою постаттю для дітей.
Що стосується дорослої літератури — мабуть, це дилогія Доржа Бату (Андрія Васильєва) про Франческу. Насправді «Франческа» — це унікальний феномен перш за все завдяки особистості автора — людини, яка сама творила своє життя, яка протягом життя пройшла низку неймовірних трансформацій. Така людина не може не привернути до себе уваги самим своїм життям, але він просто на очах еволюціонує як письменник. Ми дуже сподіваємось, що нова книга Андрія, яка буде презентована в травні на Книжковому Арсеналі, матиме ще більший успіх.
Інше ім’я, яке на мій погляд, стане більш ніж помітним в українській літературі і цілком можливо вийде і на світовий рівень — це Іларіон Павлюк. Його остання книга «Танець недоумка», — це на мій погляд прорив, справжня сенсація. Це фантастичний роман — і за жанром, і за рівнем. У внутрішньому рейтингу видавництва ця книга — №1.
Ще я би відмітила книгу Оксани Луцишиної «Іван і Феба». Це унікальний зріз нашого життя — і суспільний, і часовий. По суті ця книжка — енциклопедія реалій України 90-х, починаючи з «Революції на граніті» — адже багато з нас сформувалося саме в ті часи. Це книга про співвідношення особистої свободи та суспільної відповідальності кожного з нас, про те що пріоритети в цьому співвідношенні кожен для себе виставляє сам. Читаючи цю книгу, ти розумієш, наскільки все змінилося з того часу, а головне — наскільки змінилися ми самі.
Ну, і книга Олега Сенцова — я просто не можу про неї не згадати. Як ми вичитували та узгоджували рукописи з автором, який сидів у російській в’язниці, і якого звільнили якраз перед презентацією цієї книжки — це дивна і велична історія, варта окремої книжки.
Взагалі про книги я можу розповідати безкінечно. Єдине що можу стверджувати впевнено — випадкових видань у нас нема.
Чому? Тому що така в нас команда. Люди, творці, книг і команда видавництва, безсумнівно — це наш найвищий капітал. Команда, яка щоденно робить величезну роботу, більшість з якої читач не може побачити — це і гордість, і цінність. Тим більше, що ці люди поєднані не лише єдиною справою, але й єдиним світоглядом.
Сьогодні Старий Лев — більше ніж видавництво, це культурний простір, який включає в себе і дитячий садочок, і мережу книжкових кав’ярень…
От про кав’ярні хотілося би почути окремо. Зараз спостерігається не дуже весела тенденція — книжкова торгівля скорочує обсяги, багато крамниць просто зачиняється. Причин може бути декілька — від економічних до технологічних. Але водночас ми спостерігаємо іншу тенденцію — видавництва самі починають відкривати власні книгарні. Що спонукає на такі кроки і чим Книгарні старого Лева відрізняються від інших?
Ця тенденція виникла не від хорошого життя. На жаль, на книжковому ринку я не спостерігаю ані синергії, ані взагалі якихось прагнень до пошуків нового, до вдосконалення цього бізнесу. Я не бачу загалом стратегічного розуміння суб’єктів книжкового ринку: куди ми йдемо і як нам розвиватися. Є тільки запекла конкуренція між мережами, причому не завжди чесна. В такій ситуації варто думати перш за все про себе, про збереження та розвиток власної справи. Так ми створили мережу власних книгарень, в якій продумали абсолютно все до дрібниць — інтер’єр, атмосферу, стиль спілкування працівників… Ви одразу впізнаєте «Книгарню Старого Лева» всюди в Україні, де її надибаєте — у Львові, у Києві, в Одесі… Всюди ви почуватимете себе однаково комфортно і затишно. Зараз ми розробляємо умови франшизи, за якими інші підприємці зможуть відкривати книгарні під нашим брендом, але вони повинні будуть неодмінно дотримуватись тих самих вироблених нами стандартів.
Ми бачимо в цьому перспективу, тому що відкриваємо не просто книжкову крамницю, а атмосферний заклад, трохи коворкінг, трохи бібліотеку, трохи простір для усамітнення та медитації. Ми переконалися — в таких осередках є потреба, вони швидко набувають популярності. Тому що людині мало просто прийти й купити книжку — їй треба поринути в атмосферу, в особливе середовище створене для креативного мислення. Взагалі найкращі результати виникають на стику, скажімо, книжкової крамниці, кав’ярні та коворкінгу.
Видавництво як креативна індустрія: чи бачите ви свою справу таким чином?
Тільки так і бачу. Я не можу стверджувати це про всю книговидавничу галузь — там є різні підходи та різні мотиви. Але що стосується «Видавництва Старого Лева», то ми працюємо саме в парадигмі креативної індустрії. Ми залучаємо до співпраці людей з дуже різних сфер. Ми працюємо з усіма віковими аудиторіями, а це дуже різний підхід та шляхи комунікації. Ми можемо сміливо сказати, що «Видавництво Старого Лева» перетворюється на платформу, спираючись на яку, ми хочемо реально змінювати суспільство своїми специфічними особливими засобами.
Якими? Перш за все ми прагнемо давати і дітям, і дорослим максимально досконалий продукт — і змістовно, і візуально. Так ми прагнемо прищепити людям однакові базові цінності. Наша мета — люди з великим запасом внутрішньої свободи, якими неможливо маніпулювати. Внутрішня свобода кожної людини і вміння цією свободою користуватися — ось в чому ми вбачаємо нашу головну місію.
Інтерв’ю найпопулярнішого на сьогодні автора «Видавництва Старого Лева» Доржа Бату (Андрія Васильєва) читайте на нашому ресурсі.
