Сучасних театралів можна поділити на дві великі групи: тих, хто любить сучасний театр, і тих, хто залишається вірним академічному стилю. Актор шоу «Мамахохотала» на каналі НЛО TV, «Дикого театру» та «Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра» Володимир Кравчук поєднує в своїй роботі одразу два ці напрями. Ми поговорили з Володимиром про виклики сучасного театру, знайомство з театром нового покоління та актуальні проблеми українських театральних акторів.
Володимире, які головні відмінності сучасного театру від класичного?
Можна сказати, що «класичний театр вже знайшов, а сучасний театр ще шукає». Мені особисто подобається брати участь у цьому процесі пошуку. Особливо, коли є якась рефлексія з сьогоднішнім днем.
До чого треба бути готовим глядачам, які вперше прийшли на виставу до сучасного українського театру?
Треба бути готовим до питань, на які ще не знаєш відповідей. До питань, на які всі ми намагаємось відповісти саме зараз. Баланс приватного й спільного, індивідуального й колективного, традицій та майбутнього.
Ти в першу чергу театральний чи кіноактор?
Я думаю, що в першу чергу я театральний актор. Саме з театру почалась моя кар’єра, саме на театральній сцені я вперше стався як актор. Але мені теж дуже цікаве кіно.
Чи важко тобі поєднувати гру в театрах, шоу «Мамахохотала» та зйомки у кіно?
Коли зйомки, виступи в театрі та шоу «Мамахохотала» припадають на один період — це дуже важко. Тобі не вистачає годин у добі. Починається нервова напруга та безсоння.
Чи можна стверджувати, що сучасний театр — не для всіх? Що він ближчий до нішового театру для поціновувачів?
Так, можна. Але й класичний театр також не для всіх. Я пам’ятаю, як мене у школі привели у класичний театр, і мені зовсім не сподобалось.
Чим тебе у свій час привабив «Дикий театр», а сьогодні й «Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра»? Розкажи про особливості цих театрів як для актора, так і для глядача?
«Дикий театр» привабив мене свободою та актуальністю, яку він пропонував для актора, глядача й режисера. Мені подобається творити в сучасному контексті. Таким самим «європейським вектором» мене наразі приваблює і тішить робота в «Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра».
З якими проблемами стикається український театральний актор?
Перш за все, з відсутністю актуального законодавства. Здається, що вся акторська діяльність ще досі керується нормами радянського законодавства, які зовсім не відповідають сучасним запитам у цій сфері. Також не вистачає незалежної потужної акторської профспілки, яка б стояла на захисті їхніх інтересів.
Які твої улюблені вистави і ролі у театрах?
У «Дикому театрі» люблю виставу «Кицюня», роль — Крісті. Вона мене дуже приваблює через свій шалений драйв, який я можу реалізувати на сцені, демонструючи цього персонажа. А у театрі «Драми і комедії на лівому березі Дніпра» — роль у виставі «Погані дороги».
Крім цього, зараз ми з режисером Стасом Жирковим готуємо виставу «Хлібне перемир’я» за п’єсою Сергія Жадана. Прем’єра відбудеться у вересні, але вже можу сказати, що мені несамовито подобається моя роль. Тож я дуже чекаю, коли зможу продемонструвати її глядачеві.
Чи були на твоїх виставах випадки, коли люди вставали з залу і йшли? Або якось неадекватно реагували на те, що відбувається на сцені?
Так, були. Я вважаю цілком нормальним, коли людина не висиджує на фільмі чи виставі, яка їй не подобається. Ми усі різні й маємо власні смаки. Тож покидання залу, звичайно, якщо воно не відверто демонстративне, — має право бути. Я насправді респектую таким глядачам.
А щодо неадекватної поведінки, таке інколи трапляється, наприклад, на виставі «Кицюня» у «Дикому театрі». У виставі є шалена енергія на сцені, а деякі персонажі є уособленням брутальних категоричних особистостей. Тож часом глядач так епатує цьому настрою, що сам стає персонажем цієї вистави. Одного разу людину з такою поведінкою довелось примусово вивести із зали.
На твою думку, театр — це популярний вид мистецтва в Україні зараз? Як зацікавити українського глядача і зробити театр альтернативою походу в кіно?
Я думаю, театр — це дійсно дуже популярний вид мистецтва. Він поки програє кінотеатру за обсягом аудиторії, але це лише з тієї причини, що не завжди задовольняє глядацькі потреби всіх категорій глядачів. Можливо, я не все відслідкував, але мені здається, що у нас сьогодні не існує вистав для підлітків. Саме актуальних вистав про сьогодення, які будуть зрозумілі молодшій аудиторії. Коли театр буде більш уважним до свого глядача та шукатиме можливості розширення аудиторії, тоді його популярність буде такою ж, як у кіно.
Чи треба привчати глядача до сучасного театру з раннього віку? Якщо так, як і зі скількох років ти плануєш знайомити сина з театральним мистецтвом?
Я думаю, що глядача потрібно привчати до театру з ранніх літ, але привчати саме до якісного, класного театру. Яким би він не був — сучасним чи класичним. Дуже добре, якщо театр може поставити глядачеві актуальні його віку запитання. Я б справді хотів, щоб у нас стало ще більше класного та сильного театру, який би міг задовольнити потреби глядача будь-якого віку.
Знайомити сина з театром буду також у ранньому віці. Можливо, спочатку це буде залаштункове життя, тобто не одразу будуть вистави, скоріше, репетиції. Думаю, через свій графік інколи буду сина брати з собою. Він «приречений» бачити різний театр з ранніх років 🙂
Яким ти бачиш майбутнє сучасного українського театру та театрального актора?
Мені здається, що театр майбутнього буде більш проєктним. Тобто, під кожну виставу буде відкритий кастинг, в якому на рівних умовах зможуть брати участь будь-які актори з різних міст України. Механізм реалізації вистав стане відкритим і прозорим. А майбутнє театрального актора, думаю, пов’язане з досвідом роботи в іноземних театрах, який він буде приносити та адаптувати на українській сцені.
Читайте також інтерв’ю з головною режисеркою імерсивного театру uzahvati Поліною Бараніченко. У першій частині інтерв’ю Поліна розповідає про особливості та принципи імерсивного театру та театр як креативну сферу. У другій частині — про взаємини театру з суспільством та державою, а також про вплив нових технологій на розвиток театрального мистецтва.
