Фотографиня Пуломі Басу сподівається, що її зображення кривавої війни в Індії не просто підвищать обізнаність людей — вона хоче, щоби фотографії, які навмисно стирають межу між правдою та вигадкою, спонукали глядачів вживати заходів щодо раси, статі та екологічної справедливості.
«Я насправді не роблю гарних знімків, — сказала Пуломі Басу. — Я впевнена, що вони можуть бути поетичними. Легкість, яка йде поруч із темрявою — ось, що подобається мені у власних роботах».
Хоча Басу мешкає у Великобританії, її родина походить з індійського штату Західна Бенгалія, батьківщини комуністичного партизанського руху наксалітів та маоїстів. Вона є однією з чотирьох фотографів, що увійшли до шорт-листа престижної премії Фонду фотографії Deutsche Börse, а роботи фіналістів наразі експонуються в Лондонській галереї фотографів до вересня.
Проєкт Басу «Centralia» розпочався, коли вона знайшла коробку з фотографіями та документами свого покійного батька, де детально описано його арешт за співчуття лівим партизанам Наксаліту, яких уряд Індії вважає терористами. Ця знахідка і стала початком десятирічної подорожі, яка привела фотографиню до центральної та східної Індії (території протистоянь), щоби пролити світло на людей, які воюють. За даними Міністерства внутрішніх справ Індії десятки тисяч людей загинули під час цього довгострокового конфлікту.

Басу пізнала там одну істину: «На війні, правда — перша жертва». Репортажні образи, що розкривають насильство і смерть із серця конфлікту; інсценізовані портрети; кінематографічні експозиції та свідченнями людей, які потрапили в бойові дії, — усе це фотографиня об’єднала, щоби створити твір «документальної фантастики», який ставить під сумнів те, як подібні конфлікти зображуються та спотворюються, особливо в західних ЗМІ.
Цьогорічний шорт-лист та виставка Deutsche Börse, до якої також увійшли провідні художники з Китаю, Алжиру та Мексики, зображають чотири дуже різні підходи. Але кожен абітурієнт намагався змішати фотографію з іншими видами мистецтва, за словами куратора Анни Даннеманн.
«Цього року ідея полягає в створенні чотирьох абсолютно різних кімнат художника, — сказала Анна Даннеманн. — Кожен із цих художників — не просто фотограф, це справжні мультимедійні художники. Вони використовують фотографію, інсталяції, фільми, об’єкти, документи по-справжньому особливим і дуже цікавим способом. І всі вони створюють дуже багатошарові роботи, які розкривають теми, що актуальні зараз».
Комплексна тематика
Даннеманн наголосила, що робота Басу є символом багатошарової складності, виявленої в шорт-листі цього року. Її робота привертає увагу як людей, постраждалих від конфлікту, так і навколишнього середовища — включаючи випалені ліси та палаючі шахти залізної руди. Проєкт стосується тем природного знищення, гендерного насильства та тяжкого становища однієї з найбільш маргіналізованих громад країни.
На одному зображенні без заголовків показано дві жінки, які тікали напіводягнені від невидимої загрози. Басу пояснює, що ці знімки були зроблені під час наближення військової вантажівки. За словами Басу, багато жінок-партизанок, яких вона зустріла, приєдналися до бійки після того, як стали свідками або зазнали сексуального насильства з боку воєнних.
Наксалітське повстання, задокументоване в «Centralia», триває з 1960-х років, але конфлікт був поновлений на початку 2000-х років після розширення видобутку корисних копалин у багатих ресурсами штатах Chhattisgarh та Jharkhand, що призвело до втрати земель фермерами та племенами, котрі жили там десятиліттями.



Багато з партизанських бійців, яких зустрічала Басу, походять із корінних громад Адівасі й належать до однієї з найбільш маргіналізованих груп в кастовій системі — далітів. На виставці Deutsche Börse фотографиня розповіла про жінок-бійців, загиблих під час повстання в науково-фантастичному фільмі, який об’єднав подібні екологічні конфлікти в Бразилії, Філіппінах та Колумбії, а також протести щодо расової рівності в США та Великобританії.
Хоча Басу каже, що ні вона, ні відвідувачі виставки, швидше за все, не зупинять насильство в цьому тривалому конфлікті, вона сподівається, що глядачі зрозуміють повстання, як феміністичний конфлікт проти сексуального насильства та екологічну боротьбу за збереження зв’язку корінного населення з землею і природою.
Читайте також:
Фотографії Аліси Манн: енергія та амбіції південноафриканських мажореток
Джейк Майклс: фотоісторія прихованої спільноти менонітів Белізу
Історія нігерійської краси «A Ti De»: від знімків предків до сучасності