Одним з лауреатів, які отримали Премію Українського культурного фонду, став проєкт «Читати Київ». Його особливістю і двигуном стала небайдужість до рідного міста й до української культури. Саме цей поклик дозволив зробити так багато такими скромними ресурсами. Про те, як народилася ця ідея і як вона втілювалася в життя, розповіли співзановниці проєкту «Читати Київ» Вікторія Назаренко і Дарія Лисенко.
Як виникла ідея проєкту «Читати Київ»? Які у вас були мотиви до створення такого проєкту?
Дарія: Ми назвали свій проєкт «Читати Київ», відштовхуючись від літератури, але насправді, коли йдеш будь-яким містом ти мимоволі його «читаєш». Це пам’ятники, меморіальні таблички, арт-об’єкти, афіші, вивіски магазинів, реклама тощо. З усіх цых елементів складається, зокрема, і уявлення про місто, країну, самих себе.
Так от, української складової у столиці, на превеликий жаль, надзвичайно мало. Особливо це стосується національної пам’яті, української культурної складової. Де, наприклад, пам’ятники Василю Стусу або Миколі Зерову? Чому Київ — це й досі місто геніального, але все ж-таки російського письменника Михайла Булгакова та київської котлети? Київ (як і вся Україна) може пишатися безліччю постатей — від Валер’яна Підмогильного до Гео Шкурупія, — але вперто цього не робить. Як зробити так, щоб не вузьке коло знавців, а будь-який перехожий зміг зацікавитися бодай якимось сегментом нашої культури й полюбити її? Наприклад, літературою. Як це зробити ненав’язливо і водночас цікаво?
Одного дня, вкотре обговорюючи цю проблему з моєю колегою Вікторією, з якою ми працюємо разом у Національному художньому музеї України, мені раптом прийшла в голову ідея з конвертами, які письменники наче лишили для нас у місті з рядками своїх творів. Вікторія тут же підхопила цю думку, доповнивши її ще ідеєю, що ці рядки можуть стосуватися конкретних місцин на карті Києва.
Вікторія: За фахом я філологиня-україністка і ще з часів навчання в університеті я збирала вдалі цитати з прочитаних творів, навіть спеціальний зошит для цього завела. І вже тоді мене засмучувало й обурювало те, що стільки чудових рядків про мій улюблений Київ нікому не відомі. І це не лише Києва стосується: чи багато знає широкий загал про український Харків чи Одесу в літературі? Важливий пласт української урбаністичної культури відсутній в масовій свідомості. Внутрішня потреба вплинути на ситуацію і підштовхнула до ідеї проєкту.
Чи була якась конкретна книга чи конкретний автор, який надихнув вас на створення проєкту «Читати Київ»? З якими авторами ми зустрінемось, мандруючи розробленим вами маршрутом?
Дарія: Нас надихнув не якийсь один автор, не присутність чогось конкретного, а, скоріше, відсутність очевидного у київському просторі. Нам хочеться жити в українському Києві, який знає й любить своїх авторів, культурних діячів; який знає, що за право бути українцем багато з них поплатилися життям (усі біографії представлених авторів є на сайті проєкту). І ще хочеться позбавитися шаблону, що українська культура — виключно про село. Тому вибір був саме київської урбаністичної літератури ХХ-ХХІ століть. Написанням текстів і відбором авторів повністю займалася Вікторія.
Вікторія: У мене, звісно, є «улюбленці»: дуже люблю Максима Рильського та Миколу Зерова, свого часу відкриттям стала творчість Ірини Жиленко, а проза Павла Загребельного показала мені глибини української мови. Але Даша слушно запропонувала відбирати цитати за принципом «один автор — одна цитата». А далі, як-то кажуть, матеріал підказав. Наших письменників надихали як відомі київські локації на зразок Софії чи Володимирської гірки, так і менш очевидні, як, наприклад, стадіон «Динамо». Тож добірка охопила авторів від Івана Нечуя-Левицького до Юрія Андруховича. Серед наших авторів є кияни, а є й ті, хто лише зрідка навідувався до нашого міста. І це багатоголосся авторів якраз і дозволяє побачити по-новому Київ, відчути його інакше.
В чому ви вбачаєте головну мету та місію проєкту?
Дарія: Зробити 20 представлених письменників впізнаваними серед широкого загалу, викликати інтерес до української літератури, позбавитися шаблонного уявлення про українську літературу як винятково сільську.
Вікторія: Викликати інтерес до міста й тих, хто про нього писав. Дуже важливо також маркувати символічний простір Києва, насичувати його українськими культурними знаками. Це один зі способів зрозуміти самих себе, свою ідентичність.
Усі автори, твори яких представлені в нашому проєкті насамперед цікаві й талановиті. Це ще один спосіб промотувати українську культуру не лише тому, що вона українська, а тому, що вона крута, цікава й актуальна.
У вас багатий досвід знайомства з європейською культурою. Чи є проєкти в Європі, які послужили прикладом для проєкту «Читати Київ»?
Дарія: Майже в кожному європейському містечку є будинок або кафе, де жив та куди навідувався якийсь із класиків. Це стандартна історія. Якщо подумати, то мене, певно, підсвідомо найбільше надихнуло місто Вараждин в Хорватії. Вараждин — зовсім невеличке місто, де одним із головних символів є ангел. І от по всьому місту заховані веселі, грайливі купідони, яких мимоволі починаєш шукати. Такий інтерактив, коли задіяне усе місто просто тому, що це цікаво, запам’ятовується. А нам якраз треба була інтерактивна складова.
Вікторія: Мені дуже сподобалося, як Дублін аж просякнутий Джойсом і його «Уліссом». У магазині, де, за сюжетом, Леопольд Блум купував лимонне мило, влаштовують джойсівські читання. На туристичну атракцію перетворили паб, в якому Джойс познайомився зі своєю дружиною. Щорічно 16 червня відзначають Блумсдей. Культура, в якій можливі такі явища, безперечно, жива й здорова. Мені особисто завжди подобалася така впізнаваність важливих текстів та їхнє проникання в повсякденне життя, в тому числі — життя вулиці.
Які унікальні творчі, креативні, технологічні рішення ви застосовували при створенні та розвитку проєкту?
Вікторія: Не можна сказати, що ми вигадали щось кардинально нове. Розміщенням QR-кодів на цікавих локаціях чи літературним маршрутом у нас уже нікого не здивуєш. Найцікавіше в проєкті, певно, саме поєднання міського простору та його об’єктів із конкретними текстами, простір і слово. Навіть не з постатями конкретних авторів, хоча про це також розповідаємо, а найперше — з текстами. Пізнати місто через тексти про нього, пізнати літературу через образ Києва у ній.
У вашій команді всього 4 співробітниці. Чи великий обсяг роботи доводиться вам виконувати за проєктом? Чи проєкт, скоріше, все-таки поклик душі, ніж основне заняття?
Дарія: Проєкт — це не основне заняття або поклик душі, а, скоріше, необхідний крок до створення українського Києва. Тобто відновлення пам’яті українців про важливих культурних діячів, зацікавлення українською сучасною культурою (в нас представлені і сучасні автори у проєкті). Ми були б раді, якби таких проєктів про літературу, мистецтво, моду, музику з’являлося більше й більше. І, звісно, не тільки в Києві, а в усій країні. За моїми відчуттями, «Читати Київ» це наша громадська діяльність, яка робить місто трішки кращим.
Насправді команда, яка зробила цей проєкт, значно більша, ніж 4 людини. Це Наталія Склярська з ГО «Соціальний Капітал», яка має величезний досвід в організації культурних подій. Наталія допомогла нам втілити «Читати Київ» у реальність. Це також команда GUGA Entertainment Group, завдяки яким ми маємо чудове відео онлайн-екскурсії, а також презентаційне відео і відео making-of. Є ще команда, яка працювала над сайтом проєкту. Це люди, які виготовляли таблички для інформаційних клумб тощо. Тобто роботи було дійсно багато, але кожен мав чітко окреслені задачі і терміни — це й є, певно, найголовніше у будь-якому проєкті.
В чому полягала роль УКФ в розвитку проєкту?
Дарія: Роль Українського культурного фонду в проєкті «Читати Київ», безперечно, головна. Якби не підтримка УКФ, не було б і проєкту. Також дуже вдячні фонду за високу відзнаку — премію УКФ у секторі «Культурна спадщина». Ця підтримка допоможе нам не тільки розказати ширшому колу про проєкт, а, сподіваємося, заохотить й інших реалізувати щось нове й цікаве. Адже для нас із Вікторією це був перший проєкт в житті. І тепер ми точно знаємо, що він виявився вдалим і головне — потрібний людям.
Вікторія: Окрім самої можливості втілити проєкт, ми ще й отримали надзвичайно важливий і потрібний досвід. Ми побачили весь шлях проєкту: від ідеї й оформлення до повного втілення й відгуків аудиторії. Це надзвичайно розширює мислення і бачення.
В кінці ми зазвичай запитуємо про творчі плани. Чи плануєте ви розвивати цей проєкт і надалі? Які інші маршрути заплановано, окрім «з Печерська до Подолу»?
Дарія: Наразі ми відновлюємо пошкоджені таблички, які зруйнували вандали. На відновлення цих табличок ми збирали гроші й принагідно висловлюємо подяку всім, хто долучився, щоб допомогти. Дуже б хотілося, ккрім англійської і української, додати й інші мови на сайт, щоб бути доступнішим іноземним читачам.
Вікторія: Хотілося б також проводити екскурсії за машрутами, де розташовані наші таблички. На жаль, під час локдауну це неможливо. Сподіваємося, що згодом і це зміниться на краще. Можливо, подумаємо про встановлення нових табличок, розширення проєкту таким чином. На щастя, хороших текстів про Київ для цього не бракує.
Питання ставив Олексій Фурман
Читайте також історії створення українського нішевого бренду прикрас ROOTS та студії подкастів IZONE Media.
