Тема останньої серії Темплтона схожа на попередні картини та зображення, де він цинічно дивиться на «провінційні звичаї та ритуали» свого оточення в окрузі Оріндж, місці, яке він описує як «політичне середовище, що постійно поляризується». Часто тривожні та сугестивні твори, на перший погляд, ідилічні.
При ближчому розгляді ми помічаємо такі деталі, як викинуті релігійні памфлети або вивіски, які підкреслюють, як системи вірувань пронизують наше життя. Немає кордонів між публічним і приватним. Його суб’єкти не мають чіткої мети, а також стосунки, очевидно, грають. Зневажливе ставлення до заміського життя та його недоліки — це те, що Темплтон малює так яскраво, що це мало не б’є вас по обличчю.
У його зображеному світі дорослі та підлітки намагаються пристосуватися до банальності структурованого, однорідного світу своїх батьків. Це те, що перегукується з його власним дитинством: «Я знайшов панк-музику та скейтбординг, які змінили мій світогляд і розчарували мого діда», — каже Темплтон.
«Тоді я одружився з жінкою змішаної раси, батько якої був із Мексики. Я дуже хотів втекти з цього провінційного регіону, але через повороти долі залишився тут і пустив коріння серед нескінченних кварталів житла». Лише зміна пір року, а весна є найголовнішою подією, приносить Темплтону той цикл змін, якого він завжди прагнув, забезпечуючи бажану втечу від банальності життя.
У стилі його великомасштабних творів ми бачимо лінійні композиції, які уособлюють ідеально сплановані бетонні пейзажі Західного узбережжя, тоді як його менші картини пропонують більш інтимну якість. У цій серії, безперечно, є якийсь реалізм, що визначило його практику дотепер. Але в цих нових роботах не вистачає фантастичних елементів і замість них вводяться глибокі тіні, що позначає відхід від його зазвичай гіпернасиченої палітри кольорів. Реалістичні, прості заміські сцени не відрізняються як за відчутністю, так і за стилем: на думку спадають буденні фотографії з книги Еда Руші «Двадцять бензоколонок» (1963).
Найбільш відомий своїми фотографіями, документуванням людей та вуличним життям на місцевому та глобальному рівні, інтимними портретами його дружини та картинами, які зображують «психологічну складність американського передмістя», Ед Темплтон вперше отримав визнання як вундеркінд-підліток на скейтборді в кінці 1980-х років, він став професійним скейтбордистом і почав малювати в 1990 році. У 1994 році, гастролюючи по світу на змаганнях, він захопився фотографією, щоб задокументувати неймовірну скейт-культуру, в якій брав участь. Того ж року він заснував компанію для скейтбордів Toy Machine, де включив свої твори мистецтва та графіку в деки для скейтборду та рекламу.
Темплтон використовує фотографію, архівні матеріали, живопис і малюнок, щоб досліджувати потворність, банальність і красу звичного повсякденного світу, часто надаючи своїм портретам глибокий суб’єктивний емоційний вираз. Як пояснює митець, усі його сюжети походять із його власного життя: «Все, що я коли-небудь знімав, просто проходило по тому шляху, яким я пройшов, чи то катання на ковзанах, чи подорожі, чи вулична фотографія».
Весняний цикл Еда Темплтона триватиме з 22 січня по 5 березня 2022 року в галереї Roberts Projects в Лос-Анджелесі. Щоб дізнатися більше про художника, відвідайте ed-templeton.com.
Читайте також:
«Нашій країні є чим захоплювати й дивувати світ»: історія тревел-шоу Discover Destination UA
