Валерій Примост — український письменник, сценарист, креатор, сторітеллер. Як креативний директор працював по черзі у трьох міжнародних рекламних агенціях — TWG/Young&Rubicam, Linea 12/McCann-Erickson, Adventa Lowe Lintas, а також на ТБ-каналі 1+1; керував розробкою низки відомих рекламних кампаній для великих брендів.
Як письменник став відомим 1994 року, після того, як російською мовою вийшла книжка «Штабная сука», присвячена страшним реаліям служби в Радянській армії. Тоді BBC назвали його «молодим українським Солженіциним». 1996 року побачила світ книжка «Приднестровский беспредел» (рос.), яка розповідає про перебіг війни у Придністров’ї. 2010 року було надруковано нову книжку письменника — жіночий роман «Любовь & Слава» (рос.). 2013 вийшла друком книга «Єврей — це фах (нариси історії євреїв в Україні)». 2014 викладено в інтернеті нову книгу Валерія Примоста — «Украина у края». 2016 вийшла друком книга «Едіп Московський (нариси історії росіян)». 2017 вийшла друком книга «Незалежність очима ТСН».
Наше інтерв’ю з Валерієм — про письменство як одну з креативних індустрій, про місце і долю літератури в Україні та України — в світі. І трохи про особисте.
Традиційне запитання: як починався Ваш творчий шлях? Як виникло бажання писати, або, скажімо так, відчуття неможливості не писати? Як давно це трапилося?
Як казав Жванецький: «ПисАть, как и пИсать, надо тогда, когда уже не можешь». Я, власне, «не міг» завжди. Мама розповідає, що ще у початковій школі я придумував і писав якісь історії. Але справжній письменник завжди починається з суворого життєвого досвіду. В армії у мене була така собі «захалявна книжечка», де я писав коротенькі оповідання про армійське життя. А коли повернувся — написав першу свою книгу «Штабная сука»: жорстку оповідь про Радянську армію, якою я її побачив зсередини. Ну, і, як-то кажуть, панєслась… 🙂
…справжній письменник завжди починається з суворого життєвого досвіду
У вас багатий досвід роботи в рекламній галузі. Як співіснують письменник та рекламіст? Ці дві іпостасі доповнюють одна одну чи знаходяться в протистоянні?
Я працював у рекламі років 25-30, був креативним директором трьох міжнародних агенцій, креативним директором 1+1. Зробив достатньо кампаній для України і інших ринків. Але, зрештою, покинув цю галузь. Реклама — утилітарний інструмент для просування продуктів споживання, вона несамодостатня за своєю суттю, доволі поверхова драматургічно і стриножена цілим набором специфічних обмежень, що витікають з позиціонування тих продуктів споживання. На перший погляд, здається, що рекламіст і письменник чудово можуть співпрацювати в людині (все ж таки — все це сторітеллінг), але насправді рекламіст просто вбиває письменника, а перед смертю ще й добряче ґвалтує його. Нікого не цікавлять дійсно важливі і глибокі сенси, коли треба продати споживачеві черговий «революційний» крем чи соус. Перш за все, через те, що більшість споживачів (як і маркетологів з боку клієнта) і читачі розумних глибоких книжок — це дві аудиторії, які дуже мало перетинаються.
Хто або що Вас найбільше надихає на літературну творчість?
Я обожнюю вивчати світ з точки зору сторітеллінгу. Адже все, що нас оточує і видається таким надійним і монументальним — держава, релігія, нація, ідеології, принципи, Добро і Зло, і навіть гроші, — все це лише сторіз, які існують тільки в нашій уяві. Чому з усіх генуезців лише Колумб відкрив Новий Світ? Чому саме неписьменна селянська дівчина Жанна спромоглася врятувати Францію? Як і заради чого маленька Німеччина Гітлера запекло билася проти всього світу? На чому засновано феномен Apple? Як став культовою постаттю Ілон Маск? Яким чином колись ница і убога Південна Корея перетворилася на одну з найуспішніших держав світу, а багата людьми і ресурсами Україна все своє життя залишається колонією? Все це сторітеллінг, трясця 🙂 Людям вкладають певні історії в їхні голови, і вони відповідним чином змінюють світ навколо себе. Саме про це, до речі, мої нові книжки.
Ваші твори мають яскравий публіцистичний напрям. Зараз Ви присвячуєте себе в більшій мірі жанру нон-фікшн. Чи не свідчить це про смерть белетристики, як пророкують багато літературних діячів в усьому світі?
Зізнаюся вам, що ті дві нові книжки жанру нон-фікшн, які я щойно закінчив, напевне, останні мої книжки нон-фікшн в найближчому майбутньому 🙂 В планах вже є декілька фікшн-книжок на різні теми.
Щодо смерті белетристики, то це навряд чи. Ніщо так не цікавить людину, як історії інших людей, якщо вони правильно драматургічно вибудовані — історії героїв, у яких читач впізнає себе самого і захоплено слідкує за їхніми пригодами і випробуваннями. Адже всі ми хочемо бути кращими за нас теперішніх, бути не тими, ким ми є, а тими, ким можемо бути. І наша віра в те, що це можливо, надихає нас і дарує нам відчуття власної обраності (навіть якщо ми й не чинимо у реальному житті так само мужньо, стійко і самовіддано, як наші улюблені герої).
Художні драматичні історії не можуть померти — адже саме вони створили нас як вид, і якщо вони колись помруть, то помремо і ми. Просто міняються форми, жанри цих історій. Наприклад, шалений сплеск серіалів — хіба це не перехід художніх історій у нову форму? Серіал сьогодні — головний літературний жанр епохи. Але хіба не створюються найкращі серіали на основі великих книжок?
Література як частина української культури. Як Ви оцінюєте її стан сьогодні і шо треба зробити для підвищення її рівня?
Література — завжди віддзеркалення суспільства, яке її породило. Українське суспільство — здебільшого відстале, локально мисляче, анархічне, дуже традиційне, воно страждає від гострого відчуття власної меншовартості і від панічного страху перед великим динамічним світом за парканом. Архаїчна магічна свідомість українського суспільства не змінилася за останні років триста. Те, що продукує українське суспільство, не цікавить нікого у великому світі: перш за все, через те, що націю (а відповідно, і літературу цієї нації) роблять великою відчуття власної обраності і планетарна місія — змінити світ на краще. Саме тому такі прекрасні китайська класична література, англійська література Нового часу, європейська і американська література 19-20 століть. І саме тому українська література залишається «українською» і не стане «світовою» — допоки сама Україна не стане хоча б лідером Європи і реально не візьметься за зміну світу на краще. Але хіба в України є якась місія? Хіба українці відчувають себе «обраними»? Давайте відповімо чесно — самі собі.
…саме тому українська література залишається «українською» і не стане «світовою» — допоки сама Україна не стане хоча б лідером Європи і реально не візьметься за зміну світу на краще
На Ваш погляд, які якості, крім таланту, необхідні письменнику для успіху в літературі?
Тут спершу треба визначитись із поняттям «успіх». Для певних типів «успіху» талант якраз не є обов’язковим, мало того, він навіть заважає.
Якщо ж серйозно, то справжній письменник має відчувати віяння часу, тримати руку на пульсі нації. Щоб чітко знати, що, як і коли сказати читачам і куди їх за собою повести. Адже справжній письменник має вести за собою людей. Він взагалі може змінити цілий світ лише однією своєю книгою — ви ж пам’ятаєте про силу сторітеллінгу. Не вірите? То згадайте хоча б «Новий Заповіт»)) Чи, фіг з ним, «Капітал» або «Майн кампф». А ще, як будь-який інший лідер, письменник має чітко усвідомлювати мету, до якої веде людей, і це має бути мета по зміненню світу на краще — не більше і не менше. І не просто усвідомлювати, а й бути готовим пожертвувати всім, що має, заради цієї мети.
Бути справжнім письменником — це приблизно як бути революціонером на барикаді. І навіть більш небезпечно: адже талановитий відважний письменник із великою метою небезпечніший за тисячі революціонерів із револьверами і бомбами. І ті, кому треба, це чудово розуміють.
… талановитий відважний письменник із великою метою небезпечніший за тисячі революціонерів із револьверами і бомбами
Ваш ідеальний читач: хто він? Яким Ви його собі уявляєте?
Освічений і допитливий. Той, хто хоче розібратися з медійними міфами, які вкладено в голови мас, і зрозуміти, як насправді все працює. Той, хто бачить далі звичайних повсякденних справ і потреб. Хто усвідомлює свою обраність, хоче знайти свою місію і прагне змінити світ на краще. Коротше, хтось, схожий на мене 🙂 Адже кожен справжній письменник, насправді, пише перш за все для себе.
Хороший редактор: який він? Чи потрібен автору редактор взагалі?
Потрібен. Хоча б для того, щоб виступити у ролі «голосу здорового глузду» поруч із письменником, який часто існує у власному ілюзорному світі. А ідеальний редактор — той, хто бачить ліс за деревами, бачить сенси книги через неправильно розставлені коми 🙂
Знов-таки традиційне питання: Ваші улюблені письменники і твори. Чи вважаєте Ви когось з письменників (класиків чи сучасників) Вашим вчителем або нахтненником?
Першою книгою, яку я самотужки прочитав у дитинстві, була «Іліада» Гомера. Додамо туди ж «Одісею», а також «Махабхарату», «Епос про Гільгамеша» і низку інших класичних героїчних епосів. З давніх давен (ще шумерських) учні у школах всіх часів і цивілізацій мали заучувати напам’ять уривки з таких творів. Знаєте, чому? Щоб у їхній підсвідомості закладалися правильні моделі поведінки.
Підліткові роки — епоха Дюма, Верна, Сабатіні. З молодості я виніс Хемінгуея, Ремарка, братів Стругацьких, Бредбері, Андерсона. З пізніших часів — Борхеса, Кортасара, Воннегута. Джордж Мартін — просто чудовий у своєму таланті створювати переконливі і захопливі світи. Акунін класно працює з історичним тлом у абсолютно сучасній манері. А зараз я читаю, здебільшого, нон-фікшн: Джареда Даймонда, Джеймса Баррата, Діка Свааба, Юваля Ноя Харарі, Уїльяма Бернстайна, Лоуренса Харрісона. Чудово «заходять» класичні нон-фікшн автори, на кшталт Ханса Дельбрюка. І це — лише невеличкий перелік. Впевнений, що вже за годинку пригадаю ще когось і рефлексуватиму, що не назвав 🙂
З давніх давен (ще шумерських) учні у школах всіх часів і цивілізацій мали заучувати напам’ять уривки з епосу. Знаєте, чому? Щоб у їхній підсвідомості закладалися правильні моделі поведінки.
Що Вас найбільше дратує — в літературі та в житті? Назвіть риси характеру, які ви не сприймаєте і ніколи не зрозумієте.
Невігластво. Від нього — всі проблеми. Крім того, боягузство (фізичне і інтелектуальне), заздрісність, дріб’язковість, обмеженість, невиправдану грубість, брехливе лицемірство. Все інше якось можна терпіти.
Звичайний буденний день письменника Валерія Примоста: як він виглядає?
Та нічого особливого 🙂 Зробив собі кави, сів за стіл і пишу. Доооовго. В паузах читаю чи дивлюсь щось цікавеньке. Як закінчив писати, спілкуюся з тими, кого люблю, або з колегами. Часу мало. Нащо його витрачати на неважливі речі?
І трохи про глобальне. Чи можна назвати літературу креативною індустрією? Як шалений приплив нових технологій може позначитися на творчості письменника? Чи є взагалі у літератури майбутнє, чи з виходом на сцену нових поколінь (покоління Z, як приклад), книгу з часом замінять відосики, подкасти та VR/AR?
Література — звичайно, креативна індустрія. Але поки не в Україні. І цьому є цілий набір причин. Що до нових технологій, то головний їхній сенс — розширення можливостей однієї людини, професіонала. Тобто нові технології дозволяють автору/письменнику розповідати свої історії все більш ефектно. Будь-хто зараз може зняти на телефон цілий фільм або серіал, багато хто здатен анімувати свої сюжети (наприклад, на ігрових движках — навіть жанр такий є «машиніма»). Але для того, щоб вашу відео- чи аудіо-історії споживали, треба, щоб вона була класно придумана і написана. Як я казав вище: форми змінюються, а вічні сенси, що спираються на драматургічну структуру, залишаються незмінними. Адже і наш вид — все ще той самий, що й у часи Неолітичної революції. Звичайно, коли ми перетворимося на біокібернетичні гібриди, може змінитися і драматургія, закладена у нашій підсвідомості. Але це вже зовсім інша історія 🙂
…форми змінюються, а вічні сенси, що спираються на драматургічну структуру, залишаються незмінними.
Питання ставив Олексій Фурман
Інший погляд на креатив и культуру – в гострому інтерв’ю Костянтина Дорошенка.
Більше про ремесло і натхнення письменника – в інтерв’ю Марії Міняйло
