Ми не звикли ототожнювати державу з емоціями, мораллю, духовністю. У нашому розумінні — це машина, якою керує спортивний інтерес та твердість характеру. Щоправда, зараз настали інші часи.
Навіть державні посадовці говорять про необхідність покращення моральної складової у суспільстві. Все більше людей пересвідчується, що сильне та стале відчуття ідентичності, розвиток культури — це ті якості, які роблять країну успішною, заможною, розвиненою.
Зокрема, голова правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Володимир Ставнюк висловив ряд доволі цікавих думок з цього приводу. Підпорядкована йому інституція працює певною мірою саме на користь інноваційної та заможної України.
У рамках проєкту «Філософський Сад» автор проєкту, засновник Відкритого Університету U Дем’ян Ом та Володимир Ставнюк обговорили сучасний стан розвитку країни та поговорили про взаємодію людини та держави. А також дозволили собі помріяти, яким буде ідеальний соціум. Що з цього вийшло? Коротко — читайте «Тези»**, а детальніше — слухайте подкаст.
Держава та її клієнти
Хто він — клієнт держави? Однозначно, мова йде про людину. Навряд чи хтось сперечатиметься, що будь-який сегмент життєдіяльності соціуму починається з неї. Бізнес та культура, освіта й наука, навіть політика — все починається з homo sapiens.
Україна — не виняток. Ми живемо в унікальній, потужній, перспективній країні. Аби ця перспективність переросла у справжній успіх, державі необхідно стати сервісом для своїх жителів. Тобто установою, що надає послуги і вирішує проблеми та виклики громадян.
Уявімо, що країна — одна велика будівля, де мешкають тисячі чи навіть мільйони громадян. Що ж таке держава у цьому випадку? Давайте фантазувати далі. Отже, посередині цієї будівлі розташовано великий комп’ютер, який може практично все. Якщо вам потрібно отримати чи оплатити квитанції, викликати лікаря, звернутися за юридичною порадою, захистом чи розвагою — ви звертаєтеся до цього комп’ютера. Потрібно лише натиснути кнопку — і вуаля!
Держава і є свого роду комп’ютером. У нього необхідно вкласти багато сил і часу, відстежувати, аби окремі деталі комп’ютера не заіржавіли і, звичайно ж, необхідно довіряти пристрою.
Головним бенефіціаром держави має бути проста людина. Аби кожен відчував себе добре у країні, в якій народився.
Це потрібно робити саме з огляду на те, що українські генії (яких, на жаль, не так багато, як хотілося б) поки що шукають успіху за кордоном. Ми спостерігаємо такий собі brain drain, тобто, втрату хороших мізків. Саме тому держава як VIP-сервіс для своїх громадян має створити такі механізми взаємодії, які допомагатимуть генерувати нові ідеї для бізнесу та розвитку країни.
Ми повинні пишатися собою
Існує доволі сумна практика: не кожен українець пишається своєю національністю і готовий її озвучувати. Навіть, коли мова йде про людей видатного розуму, які досягли успіху за кордоном.
Українці транслюють свою національну ідентичність і через асоціативний ряд, який сформувався у багатьох розвинених країнах. Якби ви запитали пересічного іноземця всього кілька років тому: «Що ти знаєш про Україну?», вам би, вочевидь, розповіли про Чорнобиль, Радянський Союз, Росію і, можливо, про українських дівчат.
Саме цей стереотип грає злий жарт з українцями за кордоном. Коли людина потрапляє за межі України, то швидко оцінює ситуацію та розуміє, що не хоче асоціюватися із вищезазначеним переліком стереотипів.
Дії багатьох політиків також заважають гордо заявити: «Я — українець» або «Я — українка!».
Щоб Україна стала успішною, а кожен громадянин залюбки пишався своєю національною ідентичністю, необхідно більше історій успіху.
На вулицях повинні висіти не парадні портрети політиків, а зображення українців, які зробили щось для країни та світу в цілому. Уявіть: гуляєш містом, а тут — оп — і фото Василя, який прославився завдяки розробленому додатку. На наступному білборді у нас фото Миколи та Марічки, які відомі на весь світ завдяки крутому стартапу… І так далі.
Завдяки цьому люди побачать історії успіху, до того ж — відчують, що країна також пишається ними. Успіх конкретних осіб вийде на рівень всенародного. Так імідж цілої країни формуватиметься завдяки бренду особистості.
Коли з Україною асоціюватиметься не тільки перелік стереотипів, а й дещо крутіше – відкриття, винаходи, культурні шедеври чи технологічні досягнення, — громадяни з гордістю відчуватимуть себе частиною нації та за будь-якої нагоди заявлятимуть: «Я з України!».
Проте — це тривалий і складний шлях для держави. Дійсно, наша освіта поки є відірваною від реального життя. Університети не встигають за змінами, які відбуваються у світі. Доступ до величезної кількості інформації призводить до втрати орієнтирів. Українці замикаються у спільнотах, спілкуючись із обмеженою кількістю представників свого середовища, та й з тими — переважно в Facebook.
Як прокачати себе?
Для того, аби вийти за межі того самого Facebook, потрібно самовдосконалюватися. А щоб прокачувати свої знання та навички, потрібна мотивація та амбітні цілі. Дуже допоможе у такій справі і відсутність умовних бар’єрів.
Для загального розвитку дуже ефективною є міжнародна співпраця. Якщо поєднувати іноземних експертів в межах робочих груп, відбуватиметься плідний обмін знаннями та ідеями. А це призведе до створення інновацій. Крім цього, така співпраця позитивно відобразиться на навичках персоналу.
Існує думка, що кожна нація у світі має однакове співвідношення геніїв, військових, управлінців і людей, які готові бути споживачами. Якщо відповідні групи людей дізнаються про історії успіху та вивчають міжнародний досвід, уже завтра вони зможуть реалізувати свої ідеї та амбіції у себе вдома.
Відтак, це надихне вітчизняних геніїв реалізуватися в Україні, а не за кордоном, генеруючи потужні ідеї на аутсорсі.
Як іще можна прокачувати себе? Безупинно вчитися і діяти.
Зазначимо, що людина та держава — взаємозалежні одне від одного суспільні категорії. Адже саме люди творять державу, яка згодом покращить або не покращить їхній добробут. Кожна прочитана книга — це не тільки інвестиція у власний розум та розвиток, а ще й внесок у розквіт держави.
[с]
Більше про державу як сервіс та взаємодію людини та держави в подкасті «Філософський Сад».
Також цей текст доступний російською мовою за цим посиланням.
Усі матеріали проєкту «Філософський Сад» — лонгріди і подкасти — доступні тут.
*Партнерський матеріал
**«Тези» — це враження наших редакторів після прослуховування подкасту. Це синтез смислів, які кристалізувалися з бесіди двох людей, спроба показати смислові, сутнісні акценти. У короткому тексті. «Тези» — це не цитати, а авторські висловлювання редакторів, написані як загальне враження від розмови. «Тези» відповідають на запитання «НАВІЩО говорили?» і «ЯКИХ ТЕМ торкнулися ці люди?», подкасти — на запитання «ЩО в точності говорили?», «ЯК саме говорили?».
***Познайомитись з людьми, які працюють над проєктом, можна тут. Дякуємо за небайдужість та часткову підтримку проєкту програму «Культурна Столиця» Дніпра i програму розвитку місцевого самоврядування та висвітлення діяльності Дніпровської міської ради.
«Філософський Сад» прямо зараз отримав продовження — триває краудфандінг на англійську версію тез для публікації на європейських платформах. Ми хочемо, щоб голоси українських мислителів зазвучали на міжнародному ринку культурних і креативних індустрій.
Багато героїв «Філософського Саду» стали запрошеними тьюторами Відкритого Університету U — нових програм з філософії, дизайну, проєктного менеджменту для культурних і креативних індустрій.
