Засновниця платформи для спілкування медіа й експертів HelpSMI Анастасія Ширіна вважає книги розвагою й джерелом особистою натхнення, а не роботою, яку треба потроху виконувати щодня. Через це до професійної літератури вона звертається тоді, коли хоче опанувати якусь навичку. А от для душі читає класику та книжки з психології.
«Люблю поринати у світ, створений автором, намагатися розшифрувати його (її) особистість між рядками, вчитися вічної мудрості, яка ніколи не втратить своєї актуальності. Для мене ще й важливий стиль викладу думок, особливо у науково-популярній літературі. Переконана, що найрозумніші люди вміють увесь багаж своїх знань і досвіду донести до тебе просто й структуровано, щоб в голові після прочитання склалася єдина картинка», — зазначає засновниця HelpSMI.
Пропонуємо ознайомитись з 5 книжками, які найбільше вразили Анастасію.
«Дон Кіхот», Мігель де Сервантес Сааведра
Фото: livemaster.ru
Цей роман відомого іспанського письменника став для мене першим і головним джерелом всесвітньої мудрості. Скарби там на кожній сторінці. Книгу треба читати повільно і вдумливо, з повагою до головного героя й усіх діючих осіб. Хоча Сервантес і змалював Дон Кіхота, як божевільного, але це було зроблено заради оригінальності викладу думок, щоб твір вийшов ненудним і не сухо повчальним. Під час читання роману будете усміхатися, іноді навіть сміятися, краще зрозумієте, як вести себе з людьми і зможете вирватися із сірого повсякдення у вимір високих почуттів.
Найбільше мене вразила поезія, органічно вплетена у тіло твору. Ось кілька рядків, які захоплюють мудрістю і красою:
Якщо ти потрапиш, книго,
До розумного у руки,
Вже тобі не скаже дурень,
Що говориш ти дурниці.
А якщо тебе на лихо
Візьме який-небудь йолоп,
То почуєш ти від нього
Різні несусвітні речі,
Хоч йому завжди здається,
Що у нього теж є розум.
Моя вчителька літератури (а вона була фанаткою своєї справи, відданим філологом) одного разу сказала: щоб набратися мудрості і розуму на все життя, достатньо прочитати всього три книги — Біблію, «Дон Кіхота» і «Божественну комедію». Зробіть це і впевнено крокуйте далі, займаючись тим, чого душа прагне.
«Байки Харківські», Григорій Сковорода
Фото: Art Studio AGRAFKA
З дитинства дуже поважаю і люблю Григорія Сковороду — він був справжнім філософом, цінував життя і намагався у ньому розібратися, займався просвітництвом і, головне, — жив по совісті, залишаючись вірним своїм ідеалам. Із 30 його мудрих байок виділяю три: №4 («Голова і Тулуб»), №8 («Голова і Тулуб») — хоч і назви однакові, але йдеться про різні речі, і №27 («Бджола та Шершень»). Перша присвячена тим, хто «честь свою на самій пишності заснував» і не дбає про духовне збагачення. Друга — це повчальна історія для керівників та їхніх підлеглих. Між цими групами людей часто є прихована взаємна неповага, кожна з них вважає себе вищою, потрібнішою за іншу. Однак насправді вони залежать одна від одної. Так, голова живе за рахунок праці тулуба, але той натомість має від неї «око як світло» і «раду».
Двадцять сьома байка розповідає про два типи людей, які зовсім по-різному живуть, мають різні переконання, а тому, зустрівшись, зовсім не розуміють один одного і кожен вважає іншого за дурня. Бджола — це мудра людина, яка займається улюбленою справою і не прагне ні матеріальної винагороди, ні визнання оточення. Для неї щастя — сам робочий процес. Шершень же має примітивне мислення, тому ніяк не може зрозуміти Бджолу. Він задається питаннями: навіщо так тяжко працювати, виробляючи мед, коли тобі самій того меду майже ніколи не дістається? Із цієї байки я зрозуміла одне: є люди, які живуть «хлібом єдиним», а є ті, хто знаходить втіху у самій діяльності. Щоб життя приносило задоволення і було немарно нами прожите, важливо знайти улюблену роботу. Таку, яку ви робили б, навіть якщо б вам за неї не платили і на горизонті не маячило б ніяке підвищення. Коли вас насичує радістю сам процес кожного дня — хіба можна розчаруватися чи програти?
«How to Win Friends and Influence People» by Dale Carnegie
Фото: dansilvestre.com
Ця книга допомагає мені у взаємовідносинах з людьми. Перше, що я винесла із праці Карнегі, — неважливих і «маленьких» людей не буває. Всі важливі і кожен з них може вплинути на ваше життя. Тому, якщо є змога, приділяйте увагу кожному зі свого оточення. Коли я працювала у поважній організації комунікатором, то одного разу від усієї душі привітала нашу прибиральницю з днем народження. Вона тоді принесла неперевершений homemade торт для всіх колег. Я не очікувала такого смаку. Це було зроблено з душею. Звичайно, що всі її привітали. Але я особисто підійшла до неї після свята і ще раз від себе похвалила торт. Запитала, скільки часу вона на нього витратила. Чи готова поділитися рецептом? Підкреслила, що мені з десертами важко вгодити, але її торт відтепер — мій фаворит. Я помітила: таку близьку розмову мала з нею тільки я. Всі інші привітали, подарували квіти від колективу, поїли і розійшлися. Аж ось загубила я свою гарну каблучку, з великим блакитним топазом. Її мені декілька років тому на річницю подарував чоловік. Дуже засмутилася. Мало того, що це коштовність, так вона ще і значення має. Усім колегам сказала — подивіться, може знайдете (я тоді вже в декреті була і в офіс кожного дня не ходила, пішла підписувати заяву і загубила каблучку). Всі ніби подивилися. Ніде нічого. Коли оголосили пошуки, на зміні була інша прибиральниця. Вона нічого не знайшла. А наступного дня прийшла вже ця, з якою я спілкувалася. Дівчата з ресепшену передали їй, що я дуже засмучена, вже втрачаю надію повернути каблучку. Вона добряче понишпорила і ввечері мені передзвонили — прибиральниця знайшла загублену річ під шторою. Тобто вона була єдиною, хто оглянув для мене «кожний камінь». Ось вам приклад реальної винагороди за теплоту і увагу, яку ви даруєте людям, а також за щирі компліменти, висловлені їм. Коли ви це даєте людям, вони готові пройти extra mile заради вас.
Другий момент із цієї книги, який мені добре запам’ятався, — не буває конструктивної критики. Тобто вона може бути скільки завгодно справедливою, об’єктивною, але вона ображає всіх без винятку. Не варто критикувати людей, стосунками з якими дійсно дорожиш. Вона їх принижує і боляче по них б’є. Я от над цим працюю, бо я людина дуже відверта і не можу тримати в собі невдоволення. Але мені здається, що мій колишній начальник в Палаті, спічрайтером якого я була, цю книжку також прочитав і цей урок засвоїв. Адже за роки роботи там він жодного разу не сказав, що я десь помилилася чи щось зробила не так. Тільки «дякую» і «де ти навчилась так писати англійською?».
«Captivate» by Vanessa Van Edwards
Фото: sustainabilityandbeauty.wordpress.com
Ванесса — визнана у всьому світі behavioural investigator. Має власну потужну дослідницьку організацію, яка перевіряє психологічні і соціологічні теорії на практиці. Її працівники аналізують топові TED talks, вивчають феномен харизми, пропонують покрокові інструкції до розшифрування особистості і подальшого маніпулювання цією особистістю для досягнення ваших цілей. Чесно кажучи, більшість із цих інструкцій дуже детальні і технічні. На мою думку, якщо і «хакати » якусь людину цими методами, то вона має бути ну дуже важливою для вас. Але гадаю, у багатьох з нас є людина, від якої, наприклад, залежить, отримаєте ви підвищення чи ні, або хтось мріє привернути увагу молодого чоловіка (дівчини). Цю книгу раджу читати дуже уважно, повільно і вдумливо. Тема доволі лірична — я б охарактеризувала її як «hunt for the heart», але авторка підійшла до неї як науковець. Навіть таку тонку матерію — харизму — вона розбирає на тканини, клітини і вакуолі і про кожен з цих елементів щось корисне розказує.
Аби миттєво сподобатись людині більше за інших присутніх, дивіться на неї пильно без докорів сумління. Виявляється, ми здебільшого уникаємо eye contact, навіть коли говоримо віч-на-віч, бо в такі миті почуваємо себе вразливими. То телефон запілікав, то в чашку з кавою обов’язково треба зазирнути, то на когось стороннього зиркнути, — словом, помічаємо все на світі, але не співрозмовника. А дарма. Коли хтось довго дивиться на нас, починаємо думати, що ми йому (їй) дуже подобаємося, і невдовзі проявляємо взаємність. Тож ті поодинокі люди, які наважуються на eye contact, таким чином можуть швидко виділитись на фоні усіх інших.
Ще цікавий момент — під час виступів на сцені або звичайної розмови треба завжди показувати свої руки, аби слухачі чи співбесідники тобі більше довіряли і могли розслабитися. З давніх-давен люди остерігаються один одного, бо ж зловмисник міг підійти у будь-яку мить, забрати коштовності, вдарити чи навіть вбити. Тож коли малознайома людина щось нам говорить, а руки тримає в кишенях чи за спиною, то на підсвідомому рівні ми її боїмося. Про які домовленості, довіру чи відносини може йтись? Science of people lab також опитували респондентів стосовно того, що їм найбільше не подобається в інших. Як гадаєте, який із варіантів: коли людина дуже мовчазна? балакуча? несправжня? постійно вихваляється? З великим відривом тут лідирує несправжність. І подальші їхні дослідження довели, що ми інстинктивно розрізняємо, коли людина веде себе щиро і показує справжні емоції, а коли її усмішка «натягнута».
«Men Are from Mars, Women are from Venus» by John Gray
Фото: squareup.com
Коли я зустріла свого чоловіка, мені здавалось, що це чоловіча версія мене. Схожі думки, характер, один знак Зодіаку… Але згодом, після весілля, коли почали постійно жити разом, зрозуміла — ця людина зовсім відрізняється від мене. Чоловіки користуються такими схемами поведінки, які жінкам важко збагнути (and vice versa). Вони в них є і нікуди не дінуться. Їх треба «понять и простить», інакше у спільному житті буде багато образ і сварок. Хоч у книзі є певні стереотипи, але там можна віднайти неочікувану інформацію, яка виводить стосунки партнерів на інший рівень і збільшує їхні шанси на щасливий шлюб.
Наприклад, подружжя посварилось. Чоловіков пішов у окрему кімнату, відкрив ноутбук і працює. А дружина відчуває, що стосунки не з’ясовані до кінця. Та йому вже, здається, все одно. Поки жінка не знаходить собі місця, він спокійно продовжує роботу над якимось проектом. Їй здається, що йому байдуже на їхні стосунки, оскільки він не продовжує розмови, не цікавиться ні її думкою, ні почуттями. Така поведінка, виявляється, типова для чоловіків, коли у них закінчуються аргументи під час конфлікту з партнеркою. Чоловік пішов ніби працювати, але насправді усамітнився, щоб знайти рішення, як виправити ситуацію. Поки він цього не зробить, то й буде в тій кімнаті сидіти. У складні моменти, говорить Джон Грей, чоловіки ніби йдуть у власну печеру, далеко від усіх, щоб поміркувати і знайти вихід із ситуації. Але жінки діють інакше. Вони у такі миті потребують розмов, уваги, піклування і теплоти, аж поки весь біль до останньої краплі не вийде. Якщо вони цього не отримують — почувають себе самотніми і нещасними. Якщо чоловік у такій ситуації не ховатиметься у «печері», а натомість буде розмовляти, піклуватись про дружину, аж поки їй не полегшає, то стосунки будуть врятовані. Або якщо дружина дасть йому якийсь час побути у «печері» , приборкає свої почуття, спробує відволіктися від проблеми, то через годину-дві чи наступного дня вона побачить перед собою знову свого коханого чоловіка, але цього разу він буде більш уважним, готовим говорити і слухати, давати обіцянки.
Праця Джона Грея дає відповіді на багато запитань. Читайте разом і вчіться любити один одного. Навіть якщо на практиці буде виходити не завжди, хоча б прийде розуміння наших із вами особливостей, а з ним — і більша толерантність.
Читайте також:
Книги, которые впечатляют. Опыт копирайтера MOZGI GROUP Ирины Артемовой
5 книг, которые рекомендует прочитать мастер-тренер по фитнесу Ксения Литвинова
