Поняття «професійне вигорання» за останні кілька років стало настільки популярним, що про нього не чув тільки ледачий. Але, на жаль, це не тільки тема для поста в соцмережах, а й реальна психологічна проблема. Іра Сльота, журналістка й інтерв’юерка, на особистому досвіді зіткнулася з професійним вигоранням і розповідає, як його не пропустити та «вилікувати» без наслідків.
Замість «Вікіпедії»: що таке професійне вигорання
Це схоже на відчуття під час перегляду фільму «День бабака», коли кожен день такий самий, як попередній. І навіть наступний. Ти не можеш змусити себе виконувати елементарну роботу, що вже там говорити про креатив і нові ідеї. Їх немає — як і сил на те, щоб зробити собі сніданок.
Вперше усвідомлено я зіткнулася з вигоранням у 2017 році. У мене було виснаження як в професійному, так і емоційному плані. Робочі завдання були різними, їх було багато: зустрічі, супровід гостей, організація заходів, написання статей, підготовка до конференцій, робота з претендентами та архівом. Якщо на початку мені це все подобалося, то пізніше робота ставала рутиною. Ті ж люди, ті ж завдання. Все зрозуміло й максимально стандартизовано.
І мене почало затягувати в емоційне болото. Начебто розумієш, що потрібно бігти, але не можеш — немає сил встати і йти. Бонусом з’явилося відчуття відсутності розвитку і примарні перспективи. Чи було жахливо? Так, звичайно. Нічого не радувало.
Я прокидалася вранці й робила все на автоматі. Тоді мені вдалося переконати себе, що все не так погано. Друзі говорили, що час у відпустку і стане легше, колеги ж просто пливли за течією. А я розуміла, що втрачаю себе і не бачу сенсу життя.
Як це сталося і причому тут ген «трудоголізму»
Я завжди була трудоголіком: працювати мені було в задоволення навіть в особистий час. Кожна моя робота була усвідомленим вибором, тому я встигла спробувати себе в різних професіях: ресторатором, політологом, експертом у сфері міграційних питань, помічником ректора, секретарем і помічником посла, дипломатом, журналістом і інтерв’юером. Чим більше було робочих завдань, тим комфортніше я себе відчувала.
У 2013 році вчені Мічиганського університету провели дослідження і з’ясували, що наше ставлення до роботи безпосередньо залежить від батьків. Тим самим підтвердивши існування гена «трудоголізму». Любов до роботи, як і можливість отримувати задоволення від великої кількості вирішених завдань безпосередньо залежить від того, наскільки наші предки любили працювати. У моїй родині трудоголізм почався з прабабусі. Можливо і раніше, але її історію я знаю точно. Вона працювала багато і на кількох роботах одночасно. Це передалося й мені. Дідусь, наприклад, міг одужати заради роботи за лічені години. Я ж іноді відчуваю себе мазохісткою, адже намагаюся брати на себе більше відповідальності та виконувати роботу максимально добре.
І, в принципі, було зрозуміло, що не вміючи відпочивати й делегувати, вигорання поступово мене б наздогнало. Але тоді я про це не думала.
Вигорання в креативній індустрії
Існують професії, які найбільш схильні до ризику вигорання. Коли ви постійно працюєте з людьми в режимі мультизадачності, існує ймовірність виникнення форс-мажорів і необхідності «гасити пожежі» — в прямому і переносному сенсі.
Точно можу сказати, що професійне вигорання не має статі, віку і тим більше країни. Але якщо ви той самий талант, який може все і завжди, ви самовіддані й готові працювати день і ніч заради досягнення високих результатів, рідко йдете у відпустку, намагаєтеся всім допомогти, страждаєте синдромом перфекціоніста, то рано чи пізно ризикуєте опинитися абсолютно без сил.
Зовсім недавно я брала інтерв’ю в одного українського письменника, який переїхав до США. Я запитала, що легше: писати книги або керувати космічними апаратами. Він сказав, що управляти апаратами набагато легше, адже це просто робота. Я з цим згідна. Адже там ти просто виконуєш ряд завдань і майже завжди дієш за шаблоном. А ось креатив вимагає постійної концентрації, наш мозок заточений так, що ми цілодобово, самі того не помічаючи, шукаємо ідеї, аналізуємо, пишемо, створюємо і трансформуємо.
Стоп-лист
У кожної людини вигорання відбувається по-своєму: залежить від товщини «броні» людини та від її емоційного сприйняття того, що відбувається. Найгірше людям вразливим, чутливим, емпатичним і мрійливим.
Професійне вигорання вже на підході, якщо ви відчуваєте:
- постійну напругу в зв’язку з роботою, навіть якщо немає для цього причини;
- зникнення задоволення від виконання своїх завдань;
- стрес;
- збій в організмі: почало сіпатися око, нервовий тик, безсоння тощо;
- виснаження: емоційне, професійне або що гірше — комбінація обох.
А що робити, якщо вже?
По-перше, не боятися. Усе нормально, з усіма буває. Можете повідомити про те, що вигоріли, близьким і на роботі, якщо колектив і керівництво ставляться до психологічних проблем із розумінням. Попросіть невеликий відпочинок і починайте «лікування».
Проаналізуйте ситуацію і зрозумійте, що призвело до вигорання. Часто це трапляється через трудоголізм і невміння підтримувати worklife balance. Я, наприклад, зробила чіткий графік роботи та відпочинку, де прямо прописувала за часом, коли мені потрібно прогулятися або сходити на тренування.
Додайте більше фарб у життя! Знайдіть хобі, де будете відпочивати душею. Танцюйте, малюйте, пишіть книги або вивчайте історію, якщо вам це відгукується. Головне — це побути в моменті, не думаючи про проблеми. Особливо на роботі.
Якщо все-таки вийшло виділити кілька днів на себе, зробіть діджитал-детокс. Побудьте вдома з серіалом і книгою, зберіться з друзями на пікнік, сходіть до батьків або на шопінг, а ввечері — у театр або новий ресторан. Тільки не перевіряйте робочі чати або канали з класними кейсами з вашої сфери.
Змініть щось у зовнішності. Так, зробити боб-каре після розставання — давно вже мейнстрим, але хто сказав, що це не працює? Нове татуювання, фарбування або стиль — усе це може допомогти отримати нові емоції й бачення себе.
А якщо вже зовсім не під силу, міняйте професію. Ніхто не змушує вас звільнятися в той же день, але якщо справа саме в ненависній роботі, не варто забирати у себе ж внутрішній ресурс. Шукайте нову роботу, поки все ще ходите на стару, або відкладіть гроші, відпочиньте, і спробуйте знайти місце мрії пізніше. Тільки влаштуйте собі нарешті ретрит!
Як допомогти колезі, який вигорає?
У першу чергу, важливо ділитися своїм досвідом. Потрібно, щоб колега розумів, що безвихідних ситуацій немає і починати все спочатку — теж варіант. Навчіть його делегувати свої завдання, зізнаватися, що немає сил чи мало часу. Покажіть, що ви команда і готові завжди прийти на допомогу. Ну і відправте йому цю статтю.
Фото на головній: Fabian Irsara
Читайте також:
Ефективні продажі в онлайні: 5 практичних рекомендацій.
