Дорж Бату (Андрій Васильєв) – фігура незвичайна для літературного цеху. Письменник, який не вважає себе письменником. Людина, яка пише у вільний час, а на роботі коректує рух космічних кораблів. Бурят-монгол, який пише книжки українською, постійно живучи в США. Відомий тележурналіст, який докорінно та рішуче змінив своє життя. Така непересічна особистість варта особливої уваги, а з боку креативного ресурсу – і поготів. Дякуємо Доржу, який знайшов час відповісти на наші запитання.
Досьє:
Дорж Бату (Андрій Васильєв) — український письменник бурято-монгольського походження. Громадянин США. Автор бестселлерів “Франческа. Повелителька траєкторій” та “Франческа. Володарка офіцерського жетона”.
Народився і виріс в Бурятії, закінчив Бурятський державний університет. За освітою історик-сходознавець, спеціаліст з історії Китаю. Одружився з американською дизайнеркою українського походження Яриною Жук і 2002 року переїхав жити до України. Виховують двох доньок, Софію та Христину. Працював телевізійним журналістом на загальнонаціональних каналах «1+1» та «Інтер». Переїхавши до США, працював кореспондентом «ТСН» та «Голосу Америки», член Медіакорпусу ООН. Нині коригує траєкторії і контролює польоти космічних кораблів та сателітів у Національному управлінні аеронавтики і космосу. Веде блог на своїй сторінці у Facebook, де ділиться історіями з роботи в НАСА.
Традиційне питання: як починався Ваш творчий шлях? Коли у Вас вперше виникла потреба писати, жага до письменства?
Коли мені було років десять, я написав свій перший пригодницький роман. Він містив рівно три сторінки (на більше мене не вистачило), і називався “Подорож до Юпітера”. Юпітер мені подобався розміром і назвою. Більше я про нього нічого не знав. Відповідно, космонавти прилетіли, подивились на оце все, махнули рукою і полетіли на Венеру. Про Венеру я теж нічого тоді не знав, тому роман на цьому і завершився.
У Вас багатий журналістський досвід. Чого перш за все навчила Вас журналістика? Яка відстань відділяє журналіста від письменника?
Журналістика навчила мене швидко їсти, мало спати, багато писати, поєднувати непоєднувані речі і правильно вимовляти літеру “С”. Це лише на перший погляд журналіст і письменник роблять однакові речі – пишуть і розповідають. Насправді, журналіста і письменника розділяє відстань, що еквівалентна одній астрономічній одиниці.
В попередніх інтерв’ю Ви наголошували, що не вважаєте себе письменником. Проте весною вийде Ваша нова книга, вже третя. На Ваш погляд, де та межа, за якою пиьменник починає відчувати себе письменником?
Ну, він або відчуває, або не відчуває. У моєму розумінні, письменник – це той, хто заробляє собі на життя, пишучи книги. Я ж заробляю собі на життя математикою і корекцією траєкторій косімчних апаратів. Ну а через те, що я пишу, мене можна назвати автором. Я ж автор “Франчески”, чи не так?
На основній роботі ви займаєтеся переважно математичними розрахунками. Як пов’язана математика з творчістю, з креативом? Що дає математика Вам як письменнику? Чи є для Вас література другою професією (а може, все-таки першою)?
Математика напряму пов’язана з творчістю. Бо в математиці немає кордонів, рамок і обмежень. Крім того, математика структурована і впорядкована. Навколо нас може не бути витворів мистецтва, але математика завжди буде навколо нас.
Як автору математика мені дала структурований підхід. Література ж для мене не є ані першою, ані навіть другою професією. Скорше, це хобі.
Як взагалі поєднується робота в NASA з літературною творчістю? Наскільки гармонійно вони співіснують?
Моя теперішня робота чудово поєднується з літературою. Якщо Франческа не відволікає мене на перервах, я можу зосередитись на тексті. Ну і головне, щоб Книжковий Арсенал не співпав з важливою місією і мене відпустили в Україну.
Хто або що Вас найбільше надихає на літературну творчість?
Я ще не написав стільки книжок, щоб знати напевно, що, або хто мене надихає. На “Франческу” мене надихнула Франческа. На “Моцарта” Моцарт. На цикл про Вчителя мене надихнув мій Вчитель Чімітдорж-лама.
На Ваш погляд, які якості необхідні для успіху в літературі?
Дисципліна.
Ще одне традиційне питання: Ваш найприємніший і найнеприємніший етап в написанні книги?
У написанні книги немає неприємних етапів (інакше навіщо цим займатись взагалі?). Найхвилюючий етап – коли я чекаю перші ескізи від мого ілюстратора.
Ваш найкращий читач: хто він? Яким Ви його собі уявляєте?
В мене усі читачі найкращі. І моя уява не настільки бурхлива, щоб ї уявити їх усіх.
Ідеальний редактор: який він? Чи потрібен автору редактор взагалі?
На даний момент ідеальні редактори для мене це Олекса Негребецький і Оля Ренн з “Видавництва Старого Лева”. На “Франчесці” це були Негребецький і Оксана Антонів з ВСЛ. Я вам як бурят-монгол скажу. Редактор потрібен автору, як хороший вершник коню. Редактор і ногами під ребра дасть і направить. Деколи кінь буває норовистий, але тут вже все від редактора залежить. Занадто жорстокого кінь скидає на землю, а того, хто вімє вмовити – везе далі.
Знов-таки традиційне питання: Ваші улюблені письменники і твори. Чи вважаєте Ви когось з письменників (класиків чи сучасників) Вашим вчителем або нахтненником?
В мене немає улюблених письменників. Є близькі, а є чужі. Вчителя або натхненника також не маю. Дуже подобається Марк Твен, Купер з Кервудом, Хоца Намсараєв, Намжил Німбуєв, Всеволод Нестайко і Ілларіон Павлюк. З дитинства з особливою ніжністю ставлюсь до Шолом Алейхема.
Що Вас найбільше дратує – в літературі та в житті? Назвіть риси характеру, які ви не сприймаєте і ніколи не зрозумієте.
Насправді, мене нічого не дратує ані в житті, ані у літературі. Раніше – бувало. Зараз – ні. Я сприймаю і приймаю усі риси характеру спокійно, адже у кожному з нас є купа позитивних і негативних рис, який сенс щось виділяти? Я просто сприймаю людину такою, якою вона є. Якщо дивак, то дивак. Якщо мудак, то мудак.
Звичайний буденний день письменника Доржа Бату: опишіть його.
Не існує письменника Доржа Бату. Існує просто Дорж Бату, а звичайний день просто Доржа Бату мало кому цікавий, крім самого Доржа Бату.
І зовсім останнє традиційне питання: Що би Ви порадили початківцям, які роблять перші спроби в літературі?
Пишіть. Іншого шляху нема.
