Якість води, продуктів, їжі, якість музики, оточення та спілкування… У Нижньому Селищі не тільки самі знають і живуть за своїми простими правилами, а й передають їх іншим, відтак, село стало таким собі центром розвитку на Закарпатті. Перебуваючи тут та спілкуючись із цими людьми, переконуєшся — що в реаліях сучасної України можна жити в селі так, аби тобі заздрили навіть у Києві й переїжджали сюди розводити кіз, корів і собак. У чому штука? Найперше, пояснили нам у Нижньому Селищі, треба захотіти, а потім об’єднатися задля спільної мети. Тоді вийде крутий результат…
Швейцарський сир Петра Пригари
Близько 9 років пройшло від ідеї до її втілення. Шукали партнерів і обладнання, Петро Пригара їздив у місцевість Глюєр до Швейцарію на навчання. Там він власноруч, без автоматизації, два місяці робив сир у літньому гірському господарстві. До речі, знаменитий сир Глюєр виготовляють з молока корів, які пасуться на альпійських луках, на висоті 1400 метрів.
Потім ще 4 місяці пан Петро вчився на заводі, виробничі потужності якого були у 100 разів більшими, ніж у попередній сироварні. Ще тиждень — у бактеріологічній лабораторії в Базелі, аби в тонкощах зрозуміти характер примхливого продукту.
«Ані в сучасній Україні, ані в колишньому Союзі сири за швейцарською технологією не виготовлялися», — розповідає Петро Пригара.
На сироварні працює менше 10 людей. Взимку вони переробляють до півтонни, а влітку — понад тонну молока щодня. Отримують з нього сири різних типів, відмінних і за смаком, і за консистенцією. Спробувати і подивитися як роблять сир по-швейцарськи, охоче приїздять туристи.
Швейцарські сири — особливий продукт, інколи дуже різкий на смак. До цього готові не всі українські споживачі. А от у Швейцарії таким сиром ласують разом з чаєм замість тістечок — на десерт.
Після років підготовки у березні 2003 року сироварню запущено.
Продукція Петра Пригари стала бажаною на всіх туристичних ярмарках, фестивалях, що проводяться в Закарпатті. А посольство Швейцарії навіть запросило карпатський продукт на виставку-продаж у Київ.
Донька Петра — Інна Пригара, яка працює над маркетинговою стратегією сироварні, навіть створила сорт власного сиру — «Менчул». Мати свій сир — це вважається «круто» для сировара.
Бювет і водогін на грантові кошти
Створення сироварні сприяло побудові водогону на початку 2000-х років. Побудували на кошти європейського гранту за умови, водою зможуть користуватися лише соціальні об’єкти в селі, а не приватні господарства.
Тому до водогону підключені, крім сироварні, сільський бювет, школа, садочок і пекарня, але не підключене жодне дворогосподарство.
Люди набирають собі воду в бюветі, до 2 тонн на день, особливо влітку, тоді перед бюветом навіть черги бувають, бо останніми роками у людей вода в криницях пропадає.
Зараз однією з найзатребуваніших екскурсій на Закарпатті є відвідування швейцарської сироварні. Аби збільшити потік туристів до селища і сироварні, місцева громада почала думати про розширення пропозиції туристичного продукту та інфраструктури.
Почали з організації музичного фестивалю «Селиська співанка», ідея якого вже вичерпала себе. У свій час на цей фест до нас приїжджали Даха Браха, Mad Heads, Олег Скрипка. Згодом стартували фестивалю дитячих театральних колективів «Птах», який організовують раз на 2 роки, аби він вийшов максимально якісним і насиченим.
Тут відбуваються яскраві народні гуляння та навіть запалюються зірки. Такі, як фольклорний ансамбль «Гудаки», фронтменом якого є австрієць Юрген Крефтнер. Зі своїми «Гудаками» він об’їздив пів-Європи ( «Гудаки» мають звання кращого фолк-гурту Європи за 2010 рік).
Гудаки та кооператив Юргена Крефтнера
Наприкінці 90-х Юрген Крефтнер у пошуках життєвого шляху вирішив розширити межі свого ідеального світу. За справжнім фольклором приїхав до України, побував на Закарпатті, закохався в українку і лишився. Саме з цього почалося створення з парою однодумців у Нижньому Селищі невеликої комуни «Лонго Май», осередку змін.
У Нижньому Селищі Юрген Крафтнер організував автентичний хостел з оригінальною системою очистки та фільтрації води та системою водозбору дощової води та багато іншого.
Єдина крамниця локальних продуктів те ресторан slow food
Поруч із сироварнею з’явилася перша і поки єдина на Закарпатті крамницю локальних продуктів «Селиський ракаш».
Також біля сироварні нещодавно відкрили ресторан за модним у Європі принципом slow food «Ґелета», де готують виключно із локальних продуктів (slow food — антиспоживацький рух, що сприяє вживанню місцевих продуктів і традиційної їжі. Був заснований Карло Петріні в Італії 1986 року).
Топанки й топанчарня
Стартує й нестандартний крафтовий бізнес — у селищі з’явиться майстерня з вичинки шкір — «Приватна топанчарня» (топанки — взуття, діал.). Головний тут — майстер-кожум’яка, колишній військовий Богдан Дерев’яга. Він вичинює шкури, робить із них ексклюзивне взуття, ремінці, череси (широкі традиційні пояси) та сумки.
Французьке м’ясо Ореста Дель Соля
Відомий на Закарпатті француз Орест Дель Соль — виробник крафтових м’ясних виробів, які закуповують дегустаційні зали та ресторани по всій країні. Орестова ферма «Зелений Гай» заснована в 2006 році та входить до асоціації кооперативів «Лонго Май» (у назві — давня провансальська приказка-побажання довгого життя) — мережі сільськогосподарських комун по всій Європі. Орест працює тут із дружиною Йоланою, для допомоги винаймають сусідів. На фермі вирощують свиней, тримають корів, а з молока кіз роблять м’який сир. Ферма органічна — це означає, що тварин вирощують природним шляхом і не годують біодобавками й антибіотиками.
Орест каже, що його свині повинні бути щасливі, тому створив їм для цього всі умови. «Перше, що має бути — це доступ до землі. Свині, природно, люблять рити, і вони це роблять не лише задля задоволення, вони їдять землю та отримують із неї необхідні мікроелементи», — каже Орест.
Якщо покласти їх на бетон — це все треба давати з хімії. А це не наш принцип.
Мріє пан Орест побудувати систему водопроводу та очищення води у селі.
Громада живе новими ідеями розвитку
Коли будувалася сироварня, у селі фактично працювала лише середня та музична школи, два продуктові магазини, амбулаторія та сільрада. Зараз тут, крім сироварні, є пекарня, кондитерський, м’ясопереробний та цех, де ліплять вареники, три ферми плюс четверта — равликова, є два будівельні магазини, міні-завод залізобетонних конструкцій.
Тут постійно відкривається щось нове: люди бачать позитивний приклад у і не бояться його повторити. Навіть підприємці з інших сіл відкривають бізнес саме тут.
Об’єднатися заради спільної мети
На запитання до активістів громади: як прийшли до такого успіху — кажуть, що треба захотіти, а потім об’єднатися задля спільної мети. Тоді вийде крутий результат — водогін, сироварня, ресторан, приватна ферма та будь-що інше, потрібне і корисне.
Читайте також:
Промоція за 5 копійок та громада-рекордсмен. Як Комінтернівське стало Доброславом
