У січні цього року «Блакитний хлопчик» відкриється в Національній галереї в Лондоні, що стане першою за 100 років поїздкою до Великобританії.
Сто років тому «Блакитний хлопчик» Томаса Гейнсборо (1770) стала найдорожчою картиною у світі, коли американські колекціонери Генрі та Арабелла Хантінгтон придбали шедевр за нечувану тоді суму в 728 000 доларів.
З покупкою картина — яку Гейнсборо вперше виставив під назвою «Портрет молодого джентльмена» — досягла нової вершини слави по обидва боки Атлантики. Перед тим, як відправитися з Лондона в новий будинок у Каліфорнії, віртуозне зображення підлітка Гейнсборо, одягненого в мерехтливий блакитний атласний костюм, три тижні демонструвалося в Національній галереї як своєрідне патріотичне прощання.
Надано бібліотекою Хантінгтона.
Протягом століття після цієї рекордної покупки «Блакитний хлопчик» (прізвисько, яке він отримав у 1798 році) пережив нескінченне наслідування, згадки з’являються у всьому, від фотосесії 1927 року Марлен Дітріх до посилання на костюм у «Джанго звільнений» Квентіна Тарантіно. На початку цього року Кехінд Вайлі, який у дитинстві брав уроки мистецтва в бібліотеці Хантінгтона, представив свій «Портрет молодого джентльмена» — відповідь на знакову картину Гейнсборо, яку було доручено повісити навпроти Гейнсборо в бібліотеці. Бачення Вайлі хлопчика-підлітка в кросівках і шортах серед завитків синіх рослин одночасно є одою і критикою свого аналога 18-го століття.
Тепер, у січні цього року, вперше після від’їзду з Великобританії століття тому, Блакитний хлопчик повернеться до Національної галереї Лондона на знакову виставку, яка продемонструє картину разом із роботами Ентоні Ван Дейка та інших художників, у яких Гейнсборо черпав натхнення.
Напередодні цієї історичної виставки команда artnet вирішили уважніше поглянути на «Блакитного хлопчика» Гейнсборо і знайшла три захоплюючі факти, які можуть просто змінити те, як ви його бачите.
Гейнсборо намалював це як спростування
Хоча цей мерехтливий синій костюм, безумовно, є найулюбленішим аспектом портрета Гейнсборо, він також робив його таким нетрадиційним у свій час. «Блакитний хлопчик» у Королівській академії в 1770 році в той час, коли його засновник Джошуа Рейнольдс брав приклади від великих римських і флорентійських художників, які підкреслювали теплі тони червоного. Гейнсборо, з іншого боку, підходив до живопису буквально прохолодніше, роблячи акцент на синіх і зелених тонах у своїх портретах.
Одна особливо невтомна чутка свідчить, що Гейнсборо намалював «Блакитного хлопчика», щоб прямо спростувати «Восьму розмову» Рейнольдса, в якому академік заявив, що сині тони краще використовувати як акцентні кольори.
«На мою думку, слід обов’язково помітити, щоб маси світла на картині завжди були теплого, ніжного кольору, жовтого, червоного чи жовтувато-білого, а синій, сірий чи зелені кольори майже повністю не поширюються на ці маси й використовуються лише для підтримки або відтінку цих теплих кольорів», — написав Рейнольдс.
«Блакитний хлопчик» справді втілює оригінальний і сучасний підхід Гейнсборо до портретного живопису, який суперечив Рейнольдсу. Синій колір, коли він використовувався переважно в будь-якій картині до цього моменту, був майже повністю віднесений до фону полотен. Тут, однак, Гейнсборо розміщує це спереду і в центрі. Сучасність підходу Гейнсборо ще більше підкреслюється його використанням прусського синього — першого штучно виготовленого кольору, який вперше був виготовлений у 1704 році.
Картина відображає тенденцію 18-го століття до старомодного одягу
Історики костюмів захочуть відзначити, що знаменитий ансамбль Blue Boy не відповідає моді 1770-х років, але більше підходив до стилів 40-х років. «Блакитний хлопчик», здається, одягнений прямо з портрета героя Гейнсборо, Ентоні Ван Дейка, і насправді багато хто інтерпретував картину як данину Гейнсборо Ван Дейку, особливо його мерехтливий подвійний портрет молодого герцога Джорджа Вільєрса та лорда Френсіса Вільєрса.
Портрет Ван Дейка був відомий у свій час своїм блиском і чутливістю, і відомо, що картина мала великий вплив на ряд художників 18-го століття, включаючи Гейнсборо. Вплив Ван Дейка на «Блакитного хлопчика» проявляється не тільки в позі молодого суб’єкта, а й у яскравому костюмі.
Хоча для Гейнсборо, який був проти ностальгічної класицизації, могло здатися дивним малювання свого предмета в анахронічному одязі, насправді це було дуже сучасно. Одягання в старомодні маскарадні костюми для портретів було популярною тенденцією в Англії 1770-х років.
Собака замаскована під поверхнею картини
Приблизно через 250 років після його створення яскраві блиски та відтінки «Блакитного хлопчика» потьмяніли та згасли. З метою відновлення картини до її повної блакитної привабливості, Huntington нещодавно завершив проєкт «Блакитного хлопчика», 18-місячний проєкт реставрації, який очолювали консерватор Крістіна О’Коннелл і куратор Мелінда МакКерді. Всеосяжна і неймовірно добре задокументована реставрація відкрила захоплююче уявлення про процес Гейнсборо.
Найбільше відвертими (принаймні для любителів собак) були рентгенівські знімки, які показали, що Гейнсборо насправді включив пухнасте біле цуценя зліва від хлопчика. Пізніше художник приховав і замінив собаку купою каміння. (Гейнсборо також, очевидно, зафарбував ескіз літнього чоловіка на портреті). У той час як рентгенівський знімок 1994 року вперше виявив собаку за картиною, нові зображення інфрачервоної рефлектографії дали зрозуміти, як Гейнсборо прикривав собаку.
«Ми бачимо, як він дуже навмисно додав шари поверх нього, щоб приховати його в ландшафті. Він перетворив лапи собаки на каміння», — сказав О’Коннелл Los Angeles Times. Історики вважають, що це може бути англійський водяний спанієль.
Надано королівським фондом колекції.
Навіщо розлучатися з найкращим другом людини? Хоча ніхто не впевнений, Гейнсборо міг подумати про естетичний внесок собаки в портрет. У 1995 році в інтерв’ю Los Angeles Times куратор Шеллі Беннетт висловила припущення щодо рішення: «Це працює композиційно. Напевно, це була лише концепція, — сказала вона. — Я думаю, що пес був таким милим, таким чарівним, що підірвало аристократичні задуми картини. А може, Гейнсборо думав, що весь той пух бився з капелюхом хлопчика».
Можливо, Гейнсборо відчував, що він занадто уважно дивився на Ван Дейка, чиї портрети королівських дітей так часто включали їхніх собачих супутників.
Читайте також:
Сеул, кросівки й кінець сталевих монолітів: злети і падіння світу мистецтва у 2021 році
