Перший в Україні проєкт, котрий поєднує гру на скрипці й танець. Ціле дійство, що відбувається на сцені та аудиторія, яку захоплює незвична класична музика у поєднанні з сучасним звучанням, українською автентикою та східними мотивами. Засновниця і фронт violin проєкту KaDi Касіян Діана розповідає про поєднання мов музики та хореографії, творчий шлях і новий жанр музики.
Як народився проєкт KaDi?
Із самого дитинства я захоплювалася британською скрипалькою Ванессою Мей більше, ніж класичними виконавцями. Звичайно, ані викладачі музичної школи, ані батьки, ба навіть музична сфера не ставилися до такого серйозно. Подейкували навіть, що Ванесса просто не вміє грати, тому й вирішила танцювати. А я лише з віком зрозуміла, наскільки добре вона насправді грає. Техніка у неї на високому рівні. Просто вона хотіла чимось відрізнятися і зрозуміла, що звичайним класичним виконанням не зможе стати індивідуальною. За це їй уклін, адже у 90-ті — це було дивом.
Згодом я забула про свої захоплення, класика забрала всі мої думки під час навчання в музичній школі, училищі та консерваторії. Утім, скованість виконання була для мене нетиповою. Мені завжди кортіло додати більше емоцій, експресії, рухів. Часто викладачі стримували мене й казали: «Діано, не рухайся. Стій рівно, ти ж не маятник». Мене це трішки засмучувало, і ще тоді я розуміла, що класична музика зі мною не назавжди. Я дивилася на скрипалів з електронними скрипками з деякою заздрістю, адже можливості купити собі таку не було. До того ж окрім електроінструменту треба було ще десь шукати, або записувати фонограми для пісень, а в той час це не було в такому легкому доступі, як зараз.
У консерваторії вільного часу взагалі не було. Постійно займалась, вчила програми на спеціальність та на інші музичні дисципліни. Уж після завершення консерваторії, я почала займатися латиноамериканськими танцями, де повернула собі впевненість, пластику та відчуття свого тіла. Після цих занять у мене й почали з’являтися ідеї, чому б не поєднати два напрямки, які мені дуже подобаються: танці та скрипку. Тоді я випадково побачила концерт американської скрипальки Ліндсі Старлінг. Я закохалася у її творчість. Ванесса Мей просто грала сучасну музику на скрипці й танцювала так, як відчувала, а Ліндсі Старлінг створила новий жанр, у якому на професійному рівні поєдналися хореографія та музика, мови тіла й душі. Відтоді в мене виникло бажання робити саме так і не інакше.
Спочатку я звернулася до свого друга джазового музиканта Іллі Єресько (студія звукозапису «На хаті Рекордс») зі своєю ідеєю. Розповіла про свій задум грати не просто класичну музику, а зробити її доступною та цікавою кожному. Люди просто хочуть отримувати насолоду візуальну й аудіальну, а не гадати, чи переможе музикант цей пасаж. Я розуміла, що хочу створити образну музику, яка б промальовувала ілюстрації в голові. Й ось ми почали працювати над створенням першого треку. Він запитав мене чи будемо створювати авторський трек чи обробку на класичний. І я згадала, як у дитинстві мама дуже любила слухати музику до балету «Шахерезада» на музику Римського-Корсакова. Так і народилась ідея мого першого твору та казкового напрямку За реалізацією ідеї з танцем, я звернулась до своєї подруги хореографа Сушки Анастасії, розповіла їй свій задум і запропонувала робити перформанс, казку на сцені. І вона мене підтримала, втілила цю музику в чудову постановку. Це була наша перша спроба, яка переросла в плідну роботу і на далі.
Згодом до нашого проєкту ще приєднався чудовий композитором Усейн Бейкіров. Який пише для нас багато чудової музики.
У чому полягає головна ціль проєкту?
По-перше, я хочу привернути увагу не тільки до вокалу, але й до інструментальної музики. Мені прикро, що музиканти часто не отримують визнання. Адже ми можемо бути на рівні з вокалістами. Музика може бути самодостатньою і без вокалу. Нещодавно я подавала свій кліп на музичний телеканал, але його не взяли, тільки через те, що він без вокалу. Тому насправді наші музичні телеканали не є музичними, а пісенними. В Америці Ліндсі Старлінг досягла неймовірного рівня і може зрівнятися з Бейонсе. А в Україні до інструментальної музики поки інакше відношення. Але ми спробуємо це змінити.
По-друге, я хочу робити не просто виступи, а цілі шоу, вистави. Кожен номер, це окрема історія, перевтілення в новий образ. І в майбутньому я планую поєднати це все в одне ціле і зробити грандіозне шоу.
Які складнощі виникали під час просування такої незвичної для
українського глядача ідеї?
Дійсно, в Україні аналогів подібних проєктів немає і я сподіваюся, що ми зможемо зайняти власну нішу. Основна складність зараз полягає в тому, що для людей це щось зовсім нове, і потрібен час, щоб вони почали розуміти та смакувати нашим жанром. І звичайно ще є маленька складність у тому, що в мене є великі плани та амбіцій, а от можливостей для реалізації ще не так багато.
Розкажіть про найулюбленіший номер у вашій кар’єрі.
Виступів загалом у мене було дуже багато. З 6 років я мала сольні виступи у філармонії. Можна сказати, що на великій сцені, я вже дуже давно. Найцікавішим, певно, був виступ у Вітебську на Слов’янському базарі. Для мене це взагалі була честь, адже ми відкривали концерт, присвячений Дню України, де були лише українські виконавці. Енергетика була нереальна. Я отримала колосальне задоволення від самого концерту, і від того, що тисячі людей захоплено дивились наш виступ.
Скільки часу ви приділяєте репетиціям?
Підготовка до виступу завжди проводиться в шаленому темпі, емоціях і нервах. Я повинна бути всюди з головою, у кожній сфері, котра торкається проєкту: дизайн костюмів, розробка аранжування, створення постановки. Основні репетиції відбуваються вдома. Спершу я витрачаю доволі часу на вивчення треку, партії скрипки, потім намагаюся завчити хореографічні рухи, і наприкінці синхронізую музику й рухи.
Щодо костюмів, у мене є декілька кравчинь, які допомагають у створенні дизайну, тому що це не просто. Адже одяг має бути яскравим, зручним, тематичним, і просто красивим. Утім, попри мою залученість у всі сфери створення виступів, я завжди прислуховуюся до думок моєї команди. Без них я була б просто скрипалькою.
Наскільки складно поєднувати хореографію та точність гри на скрипці?
Це дуже складно. Скажу чесно, ідеально зіграти і станцювати неможливо. Це така специфіка. Інколи хореографія дуже відрізняється від музики, яка, наприклад, йде в сильну долю, а музика в синкопу. У мене бували моменти, коли я годинами стояла над одним тактом і не могла зрозуміти, на яку долю йде нога, а на яку смичок. Свої треки я завжди вчу разом із хореографією, і коли мене інколи просять зіграти без неї, мені складно. Це настільки вже стає одним цілим, що важко роз’єднати.
Музика, використана у ваших виступах не попсова, чому?
Я не можу забути свого консерваторного минулого і не хочу примітизувати повністю скрипку, хочу нести в маси якісну музику, але трохи спрощену, ніж класичну, аби вона стала більш доступною. В моєму репертуарі є обробки класики та авторські треки. Не знаю, як назвати мій жанр, адже це симбіоз народної, класичної, сучасної музики. Але це точно не попса.
Топ 3 якості хорошого артиста
Щирість, працьовитість, професіоналізм.
До чого ви прагнете? Які творчі вершини хочете підкорити?
Найголовніша мрія — закохати людей в наш проєкт, та підкорити Український шоу-бізнес. По-друге, хочу, аби проєкт вийшов на міжнародний рівень, адже він має повне право на це. У нас немає мовної прив’язаності до певної країни, тому можемо підкорювати світ. І, звісно ж, хотіла б зробити спільний проєкт із Ліндсі Старлінг.
Спілкувалася Катерина Леляк
Читайте також:
Випробування на справжність: режисерка Тетяна Тізенберг
