25 листопада Львівська міська рада розглядатиме петицію небайдужих громадян з вимогою перенести монумент Францу Ксаверу Моцарту, сину великого композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Франц Ксавер, професійний музикант і композитор, жив і працював у Львові й зробив чималий внесок у розвиток культурного простору міста.
Монумент Францу Ксаверу Моцарту — результат плідної колаборації української та австрійської культурної спільноти. Ініціатива увіковічення особистості Франца Ксавера, незаслужено забутої нашою культурною громадськістю, належить Оксані Линів, диригентці світового рівня, невтомній борчині за підвищення культурної ролі України у світі й культурного рівня своїх співвітчизників.
Автор пам’ятника — відомий австрійській скульптор Себастьян Швайкерт, який працює в сучасній нетрадиційній манері. Саме нетрадиційне рішення монументу і стало каменем спотикання, джерелом запеклої суперечки, аж поки не знайшлися ініціатори залучення державних структур до вирішення суто культурно-естетичних питань.
«Новина про можливе знесення пам’ятника Франу Ксаверу Моцарту без перебільшення жахає. І не лише мене. Я зараз працюю в Європі й можу засвідчити: це насторожує і лякає багатьох представників європейської культурної спільноти. Лякає і сам факт боротьби з пам’ятниками, і середньовічні методи, які використовуються до витворів мистецтва. Є інформація, що пам’ятник Францу Ксаверу Моцарту став інструментом внутрішньоміських політичних розбірок. Але крім маленької купки політиків істинні мотиви скандалу навколо пам’ятника нікого не цікавлять. І не повинні цікавити, бо сам факт розправи не може бути виправданий жодними мотивами. На щастя, цієї розправи з пам’ятником вимагає далеко не більшість львів’ян. Треба усвідомлювати, що від прийняття такого варварського рішення програємо всі ми. Тому що негативні наслідки, які постануть і для іміджу Львова, і для його туристичної привабливості, і для культурного іміджу всієї України, перекриють будь-яку політичну доцільність, прикриту яскравими патріотичними гаслами», — коментує інцидент з пам’ятником Оксана Линів.
Аргументи ЗА пам’ятник
Чи можна сказати, що конфлікт навколо пам’ятника розділив його прихильників та противників за культурним рівнем? Ми б не ризикнули таке стверджувати. Ми просто констатуємо факт, що на захист монументу висловилися відомі та визнані митці — як українські, так і закордонні. Ось лише декілька витягів зі звернень культурних діячів:
«Пам’ятна скульптура Моцарта-сина — це простягнута Львову рука. Це запрошення до Європи. Це подарунок із викликом: хай у Львові сперечаються, дивуються, лютують, звикають, і хай буде сумнів, діалог, незгода, збурення, а потім — і розуміння. Завалити того Моцарта? Це як відрубати простягнуту другом руку. Я певен, що це було б жахливою поразкою — і Львова, й України. Я закликаю всіх, від кого тепер залежить доля цього скульптурного унікума, не допустити його знищення і вигнання», — Юрій Андрухович, поет, прозаїк, перекладач, есеїст, культурний діяч.
«Скульптура Ксаверу Моцарту у Львові — перша на його честь у світі. Безперечно, це іміджева історія для міста і для країни. Демонтаж спровокує міжнародний розголос і негативно вплине на сприйняття України. Крім того, підстав прибирати пам’ятник немає, адже він встановлений у легітимний спосіб і акцептований експертним середовищем. Постмодерн у центрі Львова — унікальний феномен, який стане початком зародження нових ідей та смислів і задасть новий вектор руху міста», — Тетяна Філевська, в. о. Генерального директора Українського інституту.
«Цей жорстокий бруд, котрий виливали на пам’ятник, дуже мені нагадував радянські часи й вислови парторгів та секретарів КП. Котрі знали, яким має бути мистецтво для народу. Тому вони знищили масу творів українського постмодерну, включаючи праці всесвітньовідомого скульптора Архипенка та малярство Бойчукістів», — Лев Скоп, художник, мистецтвознавець.
«Що найважливіше для нас в появі цієї скульптури у просторі Львова? Це те, що Україна перебуває в європейському контексті. Цей арт-об’єкт стає однією із ниточок, що тонко, але міцно єднають нас із Європою у просторі мистецтва, а це, як показують століття, найміцніші зв’язки, що витримують нищівні бурі соціальних і політичних змін. Окрім того, сучасне мистецтво — це вир різних стилів, як і вир різних думок, — кожен має своє бачення арт-об‘єкту. То в цьому ж і сила — чим більш різнобічне мистецтво, тим більше ідей та ініціатив», — гурт ДахаБраха.
«Втілення ідеї відомого скульптора надзвичайно вдало зображує непросте існування Франца Ксавера Моцарта, як сина надмогутнього батька. Її художньо-естетична цінність полягає якраз у провокації критики й протиріччя наївного смаку. Ваш суб’єкт, особа Франца Ксавера Моцарта, природно уникає дешевого і приємного зображення, і тому стає впізнаваним в особливий спосіб. Відмова від скульптури відповідає тому ж неприйняттю, від якого і страждав сам син Моцарта. Саме критика до форми арт-об‘єкту відкриває погляд на вкладену в нього суть. Таким чином, твір мистецтва виконує своє завдання на відміну від нерефлексивного, споживаючого задоволення в декоративно-прикладному кітчі», — доктор Звен Фрідріх, директор музею Ріхарда Ваґнера, Haus Wahnfried, Байройт, Німеччина.
«Життя вчить, що треба виходити за межі „дитячого“ сприйняття мистецтва у парадигмі подобається/не подобається. Більш конструктивно ставити собі питання — чи це мене розвиває? Можливо, неоднозначні витвори мистецтва допоможуть українському суспільству зрозуміти, що на складні виклики життя годі шукати простих і однозначних відповідей. Виклики, це шлях до зусиль у розвитку, а не до агресії.Мої стосунки з Францом Ксавером були непростими. Завдяки йому я теж пройшов певний шлях розвитку. Але наразі — це моя найулюбленіша скульптура у Львові!Для розуміння достатньо підійти ближче, доторкнутися, розгледіти ніжність і витонченість, сховану під грубим панциром. І все вийде!)», — Ігор Гармаш, регіональний представник Українського центру культурних досліджень Міністерства культури та інформаційної політики України, тренер Академії культурного лідера, голова правління ГО «Центр мистецтв «Арт-Простір».
«Культурний ландшафт Львова делікатно та доречно доповнено скульптурою Себастіана Швайкерта, покликаною провістити нове з повагою та чуйністю до минулого. Її демонтаж став би порушенням цього тендітного, щойно встановленого зв’язку й спричинив би занурення Львова, піонера культурних процесів України, в стан культурного анабіозу та позачасся. Допустити цього ніяк не можна», — Іван Козленко, колишній Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка
«Коли ми нарешті дізналися про великого музичного діяча Франца Ксавера Моцарта, який так багато зробив для розвитку музичного життя у Львові, вирішили привласнити його і причесати на свій лад, щоб був, як усі. Але він не причісується. Ну аж ніяк. І ось таким не вписаним у рамки нашого уявлення про те, як має бути, постав пам’ятник Себастьяна Швайкерта. Ми можемо вічність сперечатися стосовно того, чи такий має бути пам’ятник синові Амадея, чи інакший. Але таким його побачив сучасний австрійський митець, втіливши у свій витвір чимало сенсів і алегорій. Так, цей пам’ятник гротескний, але він точно не нудний, не прилизано традиційний і не схожий на величезну кількість скульптур-близнюків. Я гадаю, що геніальний батько точно оцінив би сміливість такого творчого рішення», — Мар’яна Савка, поетеса, дитяча письменниця, літературознавиця, публіцистка, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева».
Також за збереження пам’ятника на місті його встановлення висловилися режисер Влад Троїцький, письменник Дорж Бату, керівник музичного каналу віденського радіо (Австрія) Урсула Маґнес, письменник Богдан Коломийчук, автор роману «Моцарт із Лемберга», відомий німецький режисер Міхаєль Штурм, відомий австрійський актор та співак Філіпп Хохмаєр, композиторка Алла Загайкевич, та багато-багато інших. Звернення культурних діячів на підтримку збереження пам’ятника продовжують надходити й сьогодні.
Аргументи ПРОТИ
До недавнього часу своє несприйняття монументу його противники висловлювали здебільшого в соцмережах. Від прихильників пам’ятника їх відрізняла перш за все категоричність висновків та безапеляційність суджень.
«Коротко про пам’ятник сину Моцарта у Львові. Я вважаю, що він буде помітним місцем на карті міста. Про це писав ще класик: „Розумієте, Мурзiк Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше — своїм калом, по-друге — питками та казнями, і уродами“. А тут — три в одному…», — написав у Фейсбуці кандидат історичних наук, громадський діяч, військовий Тарас Гривул.
«З першого погляду воно здається, що це пам’ятник першій українській чупакабрі (й зблизька теж). Але це зовсім не так. Це пам’ятник сину Моцарта, Ксавер Моцарт жив у Львові, а тут показаний у своєму тяжкому становленні в житті… Ставити серед міста постмодерну деконструкцію, якої ти й більшість не розумієш, тільки тому, що вона з Відня і провінції дали заглянути в „мистецтво“ — це чистий рагулізм», — зазначає підприємець і громадський діяч Роман Куницький. (Цитати взяті з ресурсу Укрінформ).
Противники наголошували в основному на тому, що пам’ятник паплюжить міський простір та унікальну атмосферу Львова. Правда, мало хто пояснював, в чому полягає унікальність атмосфери, та чим саме монумент її паплюжить. Інший аргумент: на площі Маланюка має стояти пам’ятник Маланюку, а не невідомо що невідомо кому. Були й більш образливі та різкі висловлювання на кшталт «Нам чужого витвору не треба!» (при тому, що до новітніх монументів, створених місцевими митцями, теж багато запитань, їм в основному закидають загальний несмак та вірність традиції совкових істуканів). Були прямі закиди ініціаторам встановлення монументу: їх звинувачували в корисних мотивах та прагненні самопіару. Примітно також, що багато противників монументу використовують слово «ми», нібито висловлюючи позицію всіх львів’ян. Чи так це насправді? Чи все-таки це знову совкова традиція «Ми всі як один гнівно засуджуємо…»?
Врешті-решт львівська мисткиня, екскурсовод Наталія Криничанка подала е-петицію до міської ради за «Демонтаж пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту на площі Євгена Маланюка», як такого, що спотворює історичний та мистецький простір Львова. Електронне звернення виставили для голосування по обіді 30 серпня.
«Це нормальна швидка реакція на те, що відбувається. Я абсолютно свідомо до цього ставлюся і зовсім не шкодую про це, мій вибір є виважений, і я вважаю, що треба продовжувати почате, тому що львів’яни мають право на свою думку, яка зараз зневажена, — каже Криничанка. І додає: — Демонтувати це чудо дуже реально, оскільки, я зрозуміла, що це не є щось дійсно базове, ґрунтовне і зроблене на віки, я думаю, що це бутафорна річ, яка має мету не увіковічити ім’я Моцарта меншого (тут теж є певне питання моральності), а це робиться з певними бізнес-інтересами, заради піару… Головне, щоб встигнути це зробити законним шляхом. Я думаю, треба авторам проєкту добре охороняти цей пам’ятник, бо буде багато зазіхань з боку простих людей, які зможуть зреагувати абсолютно в незаконний спосіб», — ділиться з Укрінформом своїм баченням пані Криничанка.
Новина про можливу ліквідацію пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту вже набула розголосу в Європі. Про цю загрозу інформують своїх читачів та глядачів провідний німецький часопис Die Welt та телерадіокорпорація Deutsche Welle, профільні музичні та культурні видання.
За процедурою від подачі до розгляду петиції має пройти 60 днів. 25 листопада якраз закінчується цей термін. Що переможе: прагнення піднятися до європейського мистецького рівня чи звичний містечковий снобізм? Скоро побачимо.
Читайте також:
«Мій головний заклик – замисліться!». Режисер Дмитро Богославський про ідею та меседж вистави «Людина з Броварів»
