Інклюзія в мистецтві — свідчення зрілого, гуманного суспільства, в якому немає бар’єрів і перешкод для тих, хто прагне розвитку, нових вражень чи відпочинку на власний смак. Україні необхідно докласти ще чимало зусиль, щоб наблизитись до стандартів розвинених країн, але кілька останніх років свідчать про помітний поступ у сфері культурних проєктів для людей з інвалідністю.
Для того, щоб тенденція набула форми усталеного явища, необхідний системний підхід. Те ж стосується підтримки інклюзивних культурних проєктів. До 2019 року більшість із них створювались активістами, об’єднанням людей з інвалідністю за кошти, зібрані з усіх усюд. Актуалізувати тему допомагали іноземні культурні інституції, наприклад, Британська Рада в Україні, за ініціативи якої 2018 року відбувся Міжнародний форум «Unlimited: мистецтво без обмежень», а у 2020-у спільно з Ґете-Інститутом в Україні, Національним бюро програми ЄС «Креативна Європа» — Arts Access онлайн форум-фестиваль. Але головним рушієм інклюзивного мистецтва в нашій країні стала однойменна грантова програма Українського культурного фонду. За три роки фінансову підтримку на реалізацію ініціатив, що дають можливість людям з інвалідністю реалізовувати свої мистецькі таланти чи потреби, було надано понад 120 проєктам. Про один з них розкажемо більш детально.
«Доступний театр: аудіоопис вистав для незрячих та слабозорих глядачів» — проєкт, який реалізовує Любомир Покотило, аудіоописовий коментатор та один із засновників ініціативи «Slovom: аґенція аудіоопису». В його доробку — постійні аудіоописові коментарі міжнародних та національних футбольних турнірів на НСК «Олімпійський» з 2012 року, театральних вистав, створення тифлокоментарів до документальних і художніх фільмів, дитячих телепрограм.
«Робимо доступними культурні, освітні й спортивні події, щоб люди з порушеннями зору та незрячі не залишалися осторонь круговерті життя — так ми визначаємо напрям роботи нашої агенції, — розповідає Любомир Покотило. — Хоч ми вже доволі досвідчені у роботі з тифлокоментарями чи в коментуванні спортивних змагань, театральний проєкт став своєрідним викликом, адже вистави потребують постійної уваги і концентрації аудіоописового коментатора. Коли працюєш з фільмом, тобі добре відомий сюжет, а в театрі можуть бути сюрпризи, наприклад, акторські імпровізації, на які треба швидко реагувати, щоб глядач не втратив атмосферу, характер вистави».
Що таке аудіоопис чи тифлокоментар? Це окрема звукова доріжка з описами жестів, декорацій, одягу та зовнішнього вигляду персонажів, їхніх рухів. У планах проєкту — спільно з трьома київськими театрами забезпечити аудіосупровід дванадцятьох показів вистав протягом осені, а ще провести тренінги та інструктажі для персоналу театрів із запровадження інклюзивних послуг у цих закладах культури.
Одним з перших спектаклів проєкту стали «Легені» у Київському академічному театрі на Печерську. Цю надзвичайно емоційну, проникливу виставу поставив режисер Дмитро Захоженко за п’єсою британського драматурга Дункана Макміллана. Проста історія стосунків чоловіка й жінки у виконанні Олександра Васіна та Юлії Першути відгукується близькістю почуттів, які вирують між цими двома. Кохання, прагнення бути разом і страх перед обов’язками, неозвучені мрії й одна велика втрата, через яку вони шукатимуть щастя з іншими людьми… Чи зможуть вони почати заново? Глядач чекатиме й сподіватиметься на ствердну відповідь…
Завдяки аудіоопису люди з порушенням зору, які відвідали виставу, дізнались не лише про декорації чи вигляд персонажів, а й про їхні емоції, озвучені перекладачем у паузах, коли не лунали фрази акторів. В антракті, коли заведено ділитися враженнями, учасники проєкту наголошували на своїх дивовижних враженнях повного заглиблення у те, що відбувалось на сцені.
«Незрячі або слабозорі глядачі, як камертон того, що відбувається на сцені. Найлегше справити враження за допомогою візуальних ефектів, костюмів. Глядач з порушеннями слуху чи зору вимагає максимальної чесності, енергії. Це дуже чутливий і надзвичайно вдячний глядач. Тому акторам цікаво брати участь в інклюзивних спектаклях, але водночас і важко», — розповіла виконавиця однієї з головних ролей «Легенів» Юлія Першута.
Попереду покази вистав «Покоління Пепсі» та «Мистецтво домовлятись» Київського академічного театру на Печерську. До проєкту також долучились Київський національний академічний молодий театр з виставами «Загадкові варіації» та «Сватання на Гончарівці» й Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва зі спектаклями «Школа Року», «Шлюбний вексель, або Щастя за добу». А це означає, що мистецтво стане ще ближчим до тих, хто його потребує та любить, адже так і має бути у суспільстві турботи й поваги до інтересів одне одного.
Анастасія Герасимова
Читайте також:
«Чесне тілесне»: презентація зіну про тілесність
Suzuki переспівує моряцькі пісні, щоб їх можна було співати за кермом автомобіля
