Присадибні ділянки, розкидані на пасторальному ландшафті, сім’ї, що живуть при світлі ліхтарів, і чоловіки в солом’яних капелюхах, що їздять на екіпажах із запряженими кіньми на фотографіях Джейка Майклса нагадують часи Дикого Заходу. Утім його фотографії не лише походять з епохи цифрових технологій, вони були зроблені за сотні миль від усім відомого світу в Белізі.
У крихітній країні Центральної Америки під назвою Беліз проживає майже 12 000 найбільш консервативних у світі менонітів — групи християн, які живуть у замкнутих громадах і уникають сучасних технологій, включаючи, у деяких випадках, електрику.
Починаючи з Європи 16-го століття, члени протестантської секти з того часу об’їхали весь світ у пошуках ізольованих сільськогосподарських угідь, аби уникнути переслідувань чи спроб інтегрувати їх у широке суспільство.
Колонії Белізу датуються кінцем 1950-х років, коли група з понад 3000 канадських менонітів іммігрувала туди з Мексики. Їх прибуття відбулося після угоди з урядом Белізу, який запропонував їм землю, свободу віросповідання та звільнення від деяких податків (і, як прихильники пацифізму, від військової служби).
Натомість країна насолоджувалася плодами їхнього сільського господарства. Сьогодні меноніти домінують на внутрішньому ринку птиці та молочних продуктів Белізу, попри те, що вони складають менш як 4 % населення.
Сподіваючись задокументувати їхній традиційний спосіб життя, Майклс відвідав три колонії менонітів на півночі Белізу — Індійський Крик, Верф та Маленький Беліз. І, всупереч явній відразі громад до сторонніх, він виявив їх напрочуд цікавими.
«Люди були набагато гостиннішими, ніж я очікував. Жителі розуміли мене, незважаючи на те, що моя іспанська не така чудова», — сказав він у телефонному інтерв’ю, пояснюючи, що рідною мовою групи є Plautdietsch (або менонітська нижньонімецька мова), хоча багато місцевих також розмовляє іспанською мовою Белізу. Багато часу я проводив без камери в руках. Витрачав час на спілкування та знайомство з кожним, перш ніж, перейти до фотозйомки».
Світ, що застряг у часі
Проводячи час у сімейних будинках менонітів та на величезних сільськогосподарських угіддях, Майклс відкрив для себе світ, що, ніби, застряг у часі (на цю ідею натякає назва його нової книги «Близько 1950 р.»). Але, окрім очевидних анахронізмів будинків без технологій та жінок, одягнених у капоти, отримані фотографії натякають на ідилічне життя, зосереджене на сім’ї та житті, вільного від атрибутів сучасності.
«Вся моя практика змінювалася з плином днів. Мій розум сповільнився, і я був більш живим, — сказав Джейк Майклс, — Я не намагаюся сказати, що їхнє життя просте, але гадаю, що час, проведений у Белізі дозволив мені сповільнитися».
Фотограф також побоювався романтизувати цей віддалений спосіб життя.
Меноніти Белізу мають рівень грамотності значно нижчий, ніж інші етнічні групи країни, і лише 5 % мають повну середню освіту. Громади в основному залежать від комерційного сільського господарства, колонії організовані не тільки навколо сім’ї та релігії, а і праці.
Фотографії Майклса детально описують ці економічні реалії. Вони зображують менонітів, які сортують боби в погано освітленому приміщенні або в пластикових фартухах на фабриці пакування папая. Інші зображення показують, що чоловіки відвідують найближчий аукціон і дим підіймається у яскраво-блакитне небо, коли земля розчищається для ведення сільського господарства.
«Зараз їхній світ набагато більше перетинається із сучасним, ніж раніше, — сказав Майклс. — Є кілька менонітів, які працюють у парі з людьми з Белізу, тому вони знають про зовнішній світ і про те, що відбувається. Є хороші аспекти життя, а є і важкі. Зрештою, люди все ще заробляють на життя… все ще мають роботу. Тож, я думаю, було важливо показати весь спектр їхнього існування».
Зображення контрастів
Як і меноніти в інших місцях, колонії Белізу мають, як консервативних, так і прогресивних членів, що призводить до різного ставлення до технологій. Дещо несподівано електронні гаджети, такі, як мобільні телефони та камери, час від часу з’являються на деяких фотографіях Майклса.
Це контраст, який він використовує для отримання потужного ефекту. Візьміть зображення молодої жінки в традиційному одязі, яка спрямовує маленький цифровий фотоапарат до власного об’єктива Майклса.
«Всі деталі фото створюють ефект давнини, ніби сама світлина зроблена ще в 1950-х років, але потім у її руках глядач помічає сучасну камеру», — сказав він, додавши, що поступове вторгнення технологій не обов’язково сприймається, як загроза.
І, хоча цей досвід не змусив Майклса відмовитися від технологій, він залишив незабутнє враження на своїх фотографіях.
Читайте також:
Фотографії Аліси Манн: енергія та амбіції південноафриканських мажореток
Earth Photo 2021 оголосили переможців
