За замовчуванням правовласником завжди є автор, тобто сукупність майнових прав (використовувати, дозволяти чи забороняти використання) належить автору, якщо різного роду обставини, які випливають з договірних та трудових відносин не змінюють правовласника.
Сьогодні, у Всесвітній день книг та авторського права, ми нагадуємо вам статтю представника Центру підтримки технологій та інновацій (TISC) в Україні, юрист у сфері інтелектуальної власності Сергія Брудняка. В ній Сергій детально розповідає, як на практиці відбувається розподіл авторських прав у випадку, коли для одного об’єкту інтелектуальної власності існують декілька авторів (правовласників).
Яких майнових прав стосується розподіл авторських прав між співавторами
Майнові авторські права надають можливість правовласнику використовувати, дозволяти та забороняти використання твору іншим особам. Питання розподілу прав та повноважень між співавторами щодо одного твору стосуватимуться якраз таки вказаних вище майнових прав. Тому для кращого розуміння розподілу прав між співавторами ми деталізуємо такі майнові права на способи їхнього здійснення:
- майнове право використовувати — реалізується через відтворення твору, його публічне сповіщення, демонстрацію, показ, оприлюднення твору, переклад твору, його адаптацію, розповсюдження твору, за допомогою першого продажу примірника, подання до загального відома тощо[1];
- майнове право дозволяти використання — реалізується через укладання письмових домовленостей (ліцензійних, авторських договорів) між автором (правовласником) та особою, яка зацікавлена у використанні твору (видавництво, продюсер, ЗМІ та медіа тощо), а також через отримання винагороди за таке використання;
- майнове право забороняти використання твору — реалізується через направлення претензійних вимог щодо припинення порушення та використання різноманітних адміністративних та судового способів захисту прав (заборони використання твору та вимоги матеріального відшкодування).
Як відбувається розподіл авторських прав без письмових домовленостей між співавторами
Спочатку ми розберемось, як саме відбувається розподіл авторських прав у випадку, коли такий розподіл невизначений у договорі, тобто немає ніяких письмових домовленостей між співавторами. У такому випадку розподіл авторських прав відбуватиметься наступним чином:
- майнове право використання твору в цілому, якщо твір є нерозривним цілим, за попереднього повідомлення інших авторів, належатиме кожному автору. Водночас «право використання» означає якраз самостійне використання твору, тобто самостійне опублікування, оприлюднення, відтворення та всі інші способи використання, перераховані вище. Право надати іншим дозвіл на використання твору на платній чи безоплатній основі — це вже наступний пункт;
- майнове право дозволяти використання твору для цілого та нерозривного твору належатиме усім авторам (саме всім, а не кожному). Це означає, що для підписання ліцензійного чи авторського договору на право використання твору на платній чи безоплатній основі, необхідно буде отримати згоду всіх авторів щодо умов такого договору та відповідний підпис кожного автора. Також за браком домовленостей винагорода за використання твору розподіляється між авторами в рівних частках, незалежно від обсягу роботи та вкладу окремих авторів;
- майнове право забороняти використання належатиме кожному авторові, тобто будь-хто з колективу авторів може здійснювати дії, щодо попередження порушників та захисту порушеного права. Єдиний виняток — під час судового захисту, суд може досліджувати питання наявності угоди між співавторами та залучати інших співавторів як третіх осіб[2] (що не заявляють самостійних вимог на предмет спору).
Якщо ж твір складається із самостійних частин, тобто не є нерозривним, а угоди між співавторами щодо розподілу прав також немає, тоді всі способи реалізації майнових прав щодо кожної окремої частини може здійснювати автор(-и) такої відокремленої та самостійної частини твору.
Договір між співавторами як спосіб організації відносин між авторами одного твору
Тепер поговоримо про договір між співавторами, який є найбільш оптимальним та зручним способом організації відносин між авторами одного твору. Відповідно до принципу свободи договору та декількох статей закону[3], які регулюють саме договори між співавторами, співавтори можуть домовитися між собою щодо можливості реалізації майнових прав та межі такої реалізації кожним автором. У такому договорі можуть передбачатися умови та можливості здійснення майнових прав кожним автором.
Найпоширенішим та зручним варіантом врегулювання відносин між співавторами, у випадку, коли авторський колектив налічує багато людей, є уповноваження однієї особи на підписання ліцензійних та авторських договорів, визначення розміру та розподілу винагороди від імені всього колективу авторів, а також уповноваження однієї особи здійснювати активні дії щодо захисту авторських прав та заборони неправомірного використання твору.
Також надзвичайно важливою умовою договору між співавторами є питання винагороди та обсягу виплат кожному авторові. Умова договору щодо розподілу винагороди може враховувати як особистий вклад кожного з авторів у створення твору, так і обсяг роботи та активних дій, які здійснюються певними авторами для активного просування та використання твору, а також щодо його захисту. Якщо колектив авторів не бажає передавати весь обсяг майнових прав іншим особам, а бажає надалі залишатися колективом не тільки авторів, а і правовласників, то умова щодо розподілу винагороди повинна бути чітко регламентована, оскільки:
- по-перше, ризик у майбутньому виникнення конфліктної ситуації щодо розподілу винагороди між авторами буде значно нижчий;
- по-друге (і найголовніше), особи, які братимуть такий твір до використання на платній основі, не будуть обтяжені додатковим питанням визначення розміру та проведення оплати кожному зі співавторів.
Також врегулювати питання відносин між співавторами можливо заздалегідь, ще до створення завершеної і «остаточної» версії твору. В такому випадку укладається договір про «спільне створення твору» (назва умовна та може змінюватися). Це фактично попередній договір щодо розподілу прав на твір у майбутньому, який додатково регулюватиме умови щодо можливого обсягу та участі кожного з авторів у створенні твору.
Висновки
Отже, якими б дружніми та довірливими не були відносини між співавторами, наявність договору про розподіл прав — рекомендований засіб мінімізації ризику виникнення конфліктних ситуацій у майбутньому. Також це спосіб спростити процедуру отримання винагороди за використання такого твору, його просування та процедуру захисту порушеного права.
Консультацію з питань можливості та способу укладання такого договору можна отримати в Центрі підтримки технологій та інновацій (TISC) — [email protected].
[1] ч.3 ст.15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»
[2] п.49 Постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
[3] ст.13 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»; ст. 436 Цивільного кодексу України.
Фото в заголовку: Hugo Aitken / Unsplash
Нагадаємо, що минулого місяця TISC Укрпатент презентував IP Guide для сфери інформаційних технологій. В ньому зібрані головні поради щодо захисту прав інтелектуальної власності для кращого розуміння її основних категорій та прикладного застосування у бізнесі.
