Ми продовжуємо розповідати про людей, які допомагають артистам створювати та просувати їхній продукт, але при цьому залишаються поза увагою широкої аудиторії. Першою героїнею нашого спецпроекту була PR-директорка MOZGI GROUP Марина Зубенко. Тепер розказуємо історію режисерів Mozgi Production Максима Шелковнікова та Дениса Манохи, які от вже кілька останніх років знімають разом кліпи для INGRET, Michelle Andrade, «Время и Стекло» та інших виконавців.
Під час інтерв’ю хлопці зізнались, що читають коментарі під своїми кліпами на YouTube. Кажуть, це дозволяє їм не забувати, що фінальний отримувач продукту — не колеги по цеху, а глядач, який хоче бачити цікаву й естетично відзняту історію.
Про те, як зароджувався творчий тандем, де хлопці шукають натхнення та чому варто перевіряти локації перед зйомкою, — читайте далі.
Раціо й емоціо
Максим та Денис розпочинали разом як fashion-фотографи у видавничому домі «Вавилон», який опікується глянцевими виданнями «XXL», «Pink» та «l’Officiel». Саме тут вони створили першу спільну роботу — кампейн для їхнього друга з Бельгії. Хлопці зрозуміли, що у них виходить непогано ладнати, тож відзняли ще кілька експериментальних роликів.
Невдовзі Денис покинув видавничий дім та перейшов на фріланс. Шелковніков ще деякий час працював у «Вавилоні», а згодом його покликав в MOZGI GROUP Дмитро Архипович, тодішній режисер монтажу компанії.
— У нас з Дімою були крос-процеси: він щось знімав, підкидав мені, а я вже монтував. Згодом штат розширили і мене взяли на посаду режисера монтажу. Паралельно я знімав бекстейджі, making-ofи, документалки та все, що супроводжує кліпи, — каже Максим.
Максим Шелковніков
Незабаром MOZGI GROUP почали співпрацювати із Денисом, але саме як з фотографом. Тоді ж хлопці пригадали, що взагалі-то можуть знімати відео. Як на замовлення їм запропонували підготувати кліп для INGRET на композицію «Save my planet», з якою співачка брала участь у нацвідборі Євробачення 2018.
Здається, двом режисерам складно було б взаємодіяти на одному знімальному майданчику, але Денису і Максиму це вдається без проблем — вони розподілили між собою обов’язки. Маноха відповідає за візуальну складову та працює з акторами, Шелковніков переважно взаємодіє з технічною командою та контролює, щоб усе було гаразд з декораціями, світлом, камерами. Кожен з них може окремо вести якийсь процес, однак все обговорюють й ключові рішення приймають спільно.
— Ситуація, коли наші погляди можуть не зійтись, стається переважно до початку зйомок. Буває так, що ми приїжджаємо з абсолютно різними ідеями. Вислухавши один одного, оцінюємо, що «лажа», а що «нормально». Однак буває, що все виявляється «лажою», тож починаємо брейнштормити вже разом. А от на самому майданчику не до суперечностей: там вже все вирішено, — каже Денис.
Денис Маноха
На його думку, правило «Дві голови краще, ніж одна» в їхньому випадку спрацьовує однозначно:
— Можливо, прозвучить дивно, але за гороскопом я — Риба. Цілком відповідаю опису цього знаку зодіаку: трохи забудькуватий, часто літаю в хмарах, маю візуальне мислення. А Максим, він більш раціональний і допомагає мені триматись на землі. Саме ці відмінності дозволяють нам створювати те, що б ми ніколи не створили поодинці.
Унікальна сила режисера монтажу
Шелковніков часто поєднує в собі три ролі: буває не лише режисером, а й оператором-постановником та режисером монтажу.
— Завдяки таким навичкам можу одразу інтегрувати технічні моменти чи інші прийоми зйомки у сценарій, тому рідко доводиться щось змінювати після обговорення з технічною командою, — зазначає Максим.
Але, як зізнається режисер, йому було б цікаво попрацювати з іншими фахівцями, тож він не проти розширити штат. Поки що на постійній основі вони співпрацюють з декількома стилістами та технічною командою. Щодо операторів-постановників, то в індустрії є з-поміж кого обирати, а от режисерів монтажу на ринку бракує. Є п’ятірка хороших, але ті постійно в роботі.
— Вміння монтувати і склеювати кадри — це одне, а знати, як вибудувати цілісну історію з відзнятого матеріалу, — кардинально інше. Саме для цього і потрібен режисер монтажу, — пояснює Максим. — Якщо ми йому пропишемо, що за чим ставити, то нащо нам такий спеціаліст? Я й сам можу це зробити. Режисер монтажу має прочитати сценарій та сформувати власне бачення історії. Можливо, він це зробить краще, ніж ми собі уявляли на початку, чи взагалі інакше подасть історію. Це складно. А наскільки, я добре усвідомив, коли змонтував кілька робіт для Льоні Колосовського.
— Сучасні технології дозволяють залізти до чужої голови поки лише за допомогою трепанації, але це не дуже корисно для монтажу та й роботи загалом, — жартує Денис. — У будь-якому разі, від бачення режисера монтажу залежить фінальний результат. Недарма ж фільми Хічкока перемонтовували декілька разів, щоб отримати потрібний ефект.
Інколи техніка важливіша
Щоб створити, наприклад, трихвилинний кліп, режисерам доводиться опрацьовувати 5-6 годин відзнятого матеріалу.
За якими ж критеріями відбираються кадри для кліпів? Насамперед звертають увагу на естетичність, емоційність та технічну складову. Зокрема, для «Свят! Свят! Свят!» (саундтрек до «Скаженого весілля-2») потрібно було знімати спецкадри, які мали добре між собою поєднувались з естетичної й технічної точки зору.
— Коли маємо справу зі спецкадрами, інколи навіть мусимо жертвувати естетикою. Візьмімо, наприклад, проїзд через три кімнати у кліпі «Свят! Свят! Свят!». Якби один з кадрів вийшов вище чи нижче, то це було б гірше, ніж невдалий дубль когось з акторів, — пояснює Максим.
Шкідливі поради для кліпмейкерів
Завжди погоджуйтесь з замовником, і тоді ви, скоріш за все, втратите ідею, яку закладали на початку, впевнений Денис Маноха.
— Робота з клієнтом — це діалоги, в результаті яких обидві сторони мають дійти консенсусу.
А от Максим радить режисерам не впадати в перфекціонізм, адже це дуже шкодить сценарію.
— Через «А давай ще додамо» виходять і невдалі результати: або щось не встигаєш, або настільки всього багато, що воно не влізає в хронометраж. Важливо вчасно зупинитися, правильно все розкадрувати та зняти роботу.
Некоректний таймінг— теж погана звичка, вважають режисери.
— Зазвичай знімальна команда вибивається з таймінгу мінімум на годину. Хоча нам з Максимом колись вдалось завершити дві роботи рівно в таймінг, а одне відео — навіть з випередженням на годину! Але це скоріше нонсенс, аніж правило, — визнає Денис.
Ідеї, які чекають свого часу
Якщо поспостерігати за музичною індустрією в Україні та й загалом у світі, можна помітити, що побільшало кліпів-історій — з повноцінними експозиціями, кульмінаціями та діалогами.
— Жанр ускладнюється, а за ним — і структура розповіді та техніка зйомки. Наприклад, відео, яке ще 5 років тому вважали повноцінним кліпом, зараз характеризують як лірик-відео, хоча колись для останнього було достатньо картинки й тексту», — пояснює Максим.
Аудиторія, перенасичена інформацією, стає більш вимогливою, вважає Маноха. Перебірливий глядач не буде дивитись все що завгодно, тому й кліпи стають більш схожими на фільми, кінострічки — на двотомники «Війни і миру», а серіалу часом взагалі нагадують літописи.
— У нас є 6-7 історій, які ми дуже хочемо зняти, — розповідає Денис. — Зокрема зараз в нашому арсеналі є ідея метафоричного шпигунського трилера та трішки хічкоківська історія про домогосподарку 60-х. Також ми вже думаємо про короткий метр, але це поки що абстрактні ідеї. У будь-якому разі для кожної історії є свій час.
Страх і переживання в Одесі
Хлопців переповнюють емоції, коли вони згадують про стресові зйомки кліпу «Лети» INGRET. Знімали відео два дні в Одесі. Перший знімальний день розпочався на світанку, оскільки режимного часу було обмаль. Прибули на судноремонтний завод, де розташовані довгі рибацькі пірси. Зняли одну мізансцену. Перейшли з технікою на інший пірс, щоб відзняти синхрон для INGRET, але все пішло не за планом: конструкція зненацька обвалилась.
— Вся споруда пішла під воду, а за нею — ми з Денисом та механік. Я не думав про техніку, коли летів донизу. Лише переживав: «О Боже, тут же напевно глибоко, а я погано плаваю». Але нічого, все обійшлось, — пригадує Максим.
— Коли чуєш «хрусь», то час завмирає — і ти різко починаєш падати, — додає Денис. — Ми були мокрі і продовжували знімати у білизні. Запасного сухого одягу не було, пам’ятаю, що Іра Горова привозила нам шкарпетки.
Незважаючи на прикрощі, зйомки того дня тривали й надалі. Щоправда, вже на іншій локації — у протестантській церкві. Через техніку безпеки режисерам довелось поміняти камеру, хоча вода на неї практично не потрапила.
Але після цього випадку хлопці, коли приїжджають на локацію, передусім оцінюють її стійкість.
(Не) в пошуках стилю
Режисери визнають: вони ще у пошуках «свого» стилю. Поки що творчий тандем експериментує в усіх жанрах: то захоплюється кіношною естетикою, то впадає в мінімал.
— Мені здається, що ми й самі не усвідомимо, коли знайдемо свій стиль. Зі сторони це більш помітно. У мене так з фотографією було. Гадав, що знімаю надзвичайно дивну фігню, але знайомі з часом почали впізнавати мої світлини без підпису. Але добре, що нас поки не сприймають як режисерів одного жанру, тож можемо й надалі експериментувати, — каже Денис.
На його думку, з-поміж українських кліпмейкерів, яких можна впізнати за стилем, це Леонід Колосовский, Таню Муіньо та Саша Самсонова, яка 5 років тому переїхала до Лос-Анджелесу.
— У Льоні dramatic story, він практикує складний сторітеллінг. Таню притаманна специфічна манера зйомки. Її стилістика — це домішка ретро та відсилки до популярної культури (в хорошому сенсі). Самсонова — це еродрама, хоча її роботи не завжди сюжетні.
— До речі, мені дуже сподобалось, як Таню Муіньо зробила «Каждый раз» для MONATIK, — додає Максим. — Кліп зняли на Кубі. Я ніколи не був у цій країні, але саме так її і уявляв. Вийшло дуже атмосферно.
Два кліпи за півмісяця
На запитання «Яким своїм кліпом пишаєтесь найбільше на цю мить?» хлопці одностайно відповіли: «Время и Стекло» — «Дим». Кажуть, це одна з найулюбленіших їхніх робіт.
— Ми не очікували, що цей кліп вийде таким, елегантним та стриманим. І як виявилось, на наше здивування, цього було більш ніж достатньо, зважаючи на відгуки і кількість переглядів, — каже Шелковніков.
— Кліп прекрасно показує естетику, в якій ми з Максимом працювали раніше і яку ми намагаємось вкладати в кожну нашу роботу, — додає Денис. —Така собі данина модній фотографії.
Що цікаво, режисери створили «Дим» за два тижні і паралельно випустили лірик-відео на пісню Michelle Andrade «Corazon». За словами Максима, це екстремальні терміни за мірками виробництва, адже зазвичай на один кліп має припадати один місяць.
— Через шалений темп, ненормований робочий графік творчі люди можуть опинитись на межі емоційного вигорання. Іноді потрібно робити паузу, щоб зарядитись та надихнутись, — радить він.
— До нормального стану приводить команда та підготовка до чергового кліпу, — вважає Маноха. — Для мене загалом важливо бути в тонусі, бо я ще продовжую займатись фотопроектами. Не хотів би обирати між кліпмейкінгом та фотографією, адже мені однаково подобаються ці види творчості.
Кліпи як «сума візуального досвіду»
Натхнення для своїх робіт хлопці шукають в кінематографі та галереях. Зокрема Денис захоплюється стрічками канадського режисера Ксав’є Долана, який, на його думку, круто працює з кольором й акторською грою та вдається до не дуже класичних кадрувань. Ще він виділяє Гільєрмо дель Торо за альтернативну естетику та бачення. Максима ж надихає данський кінорежисер Ніколас Віндінг Рефн, хоча у того достатньо «трешові роботи», а також Майкл Бей та Крістофер Нолан.
Тож не дивно, що у роботах Шелковнікова та Манохи можна знайти відсилки до фільмів та зображувального мистецтва. Наприклад, у кліпі Michelle Andrade на пісню «Tranquila» є натяк на зав’язку у стрічці «Форсаж».
— Насправді там все дуже віддалено, але все одно знайшлись люди, які це зчитали. Хтось так і написав: «О, це ж сучасний “Форсаж”», що дуже приємно нас вразило, — каже Максим.
А от коли знімали «Обіцяю» для Насті Каменських, то надихались картинами живописців: Густава Клімта, Леонардо да Вінчі, Сандро Ботічеллі, Яна Вермера та інших.
— У цьому кліпі глядачі розпізнали майже всі твори, крім декількох робіт. Ми знали, що так буде, оскільки вони менш відомі поза художньою сферою, — відказує Денис.
У будь-якому разі хлопці не намагаються точно відтворити те, що було в оригіналі. Цитати роблять фрагментарно. Насправді глядачі і не зобов’язані помічати всі відсилки, впевнені режисери.
Матеріал підготувала Вікторія Теравська
