Наші погляди й переконання не беруться нізвідки, хоча нам інколи хочеться вірити, що до всього ми дійшли самі. Наш хід думок або рішення може змінити фільм, книжка, підслухана розмова, чиясь порада, пост у фейсбуці чи навіть прогноз астролога в журналі. Але зараз ми хочемо зупинитись саме на книжках. Нашому виданню цікаво, які книги відіграли важливу роль в житті працівників креативних індустрій. І своїм досвідом з нами поділилась PR-менеджерка НЛО TV Ксенія Черняєва.
«Хочу і буду» Михайла Лабковського
Фото: Ірина Юрченко, blog.yakaboo.ua
Відомий психолог, по суті, не каже нічого нового в своєму бестселері. «Робити тільки те, що хочеться», «Відразу говорити про те, що не подобається», «Не відповідати, коли не запитують» – ці та інші його правила наче й очевидні, але все одно сприймаються як крижаний душ. Цю книгу я час від часу перечитую, аби нагадувати собі: моє життя належить лише мені, тож ніхто не має права диктувати мені «правильні» ходи чи наголошувати на моїх «неправильних» рішеннях.
«Мовні війни» Володимира Селезньова
Фото: vivat-book.com.ua
Ця книга у певний період мого життя стала для мене важливим аргументом, чому важливо перейти з російської на українську. Автор, посилаючись на наукові джерела, спростовує міф, що «українська мова – це та ж сама російська, тільки зіпсована польськими запозиченнями».
Протягом всієї книги простежується етап формування слів, їхній детальний розбір. Наприклад, ви знали, що слова бог, рай, пан, мідь і собака увійшли в нашу мову від скіфів та сарматів? Чи що до польської вже з української ввійшли такі слова як весілля, смерека, село та господар? Ба більше, в російській є величезна кількість слів, які увійшли туди з української. Тому, після прочитання «Мовних війн» взагалі не сумніваєшся, яка мова з’явилась раніше.
«1984» Джорджа Орвелла
Фото: vezha.vn.ua
Книга-антиутопія – одна з найстрашніших і найулюбленіших у моєму списку, – яку я прочитала одним подихом. Автор описує всю суть тоталітарної системи, де на прикладі однієї людини ми бачимо повну руйнацію – як фізичну, так і моральну. Письменник не залишає нас оптимістами – він не дає жодного шансу тоталітаризму, показуючи його найогидніші, найпотаємніші сторони, від яких кров стигне в жилах.
Хоча й Орвелл написав роман у 1949 році, твір й досі залишається актуальним. Це водночас і страшно, і захопливо… Не розумію, як автор міг передбачити створення такого режиму. На думку спадає одне пояснення: історія циклічна, а у людей досить коротка пам’ять.
«Атлант розправив плечі» Айн Ренд
Фото: bukio.com.ua
Я так багато чула про цю книгу, але через її масштабність (три великих томи) ніяк не наважувалась до неї підступитись. До того ж, на той час я не надто захоплювалась жанром антиутопії і вважала, що ця книга «про підприємницький досвід» просто не для мене. Яким же був мій подив, коли я «проковтнула» всі три томи за декілька тижнів!
Це приголомшлива трилогія, яка вкотре доводить: майбутнє за новаторами. За людьми, які не цураються того, що люблять гроші, але перш за все цінують якість. Після прочитання цієї книги мені й самій захотілось менше говорити і більше робити. Впевнена, що і ви зможете після знайомства з «Атлантом» відповісти на запитання «Хто такий Джон Ґолт?».
«Жіноче тіло в традиційній культурі українців» Ірини Ігнатенко
Фото: Катерина Орлова, medium.com
Я цікавлюсь історією, особливо етнографією. Коли ти розумієш, звідки походять ті чи інші українські вірування, прикмети та забобони, то можеш краще осягнути реалії сьогодення. Коли я починала читати цю книгу, то очікувала, що дізнаюсь про звичаї в українських селах на межі 19 і 20 століть: традиції, колядки та щедрівки, роль господині в сім’ї тощо. Проте, як виявилось, роль жінки в українській історії далека від ідеальних уявлень про ґаздинь та берегинь. Протягом багатьох століть жінка жила в циклічній системі: народилась, вийшла заміж, народила, ще декілька разів народила, померла. Бодай найменше відхилення від правил – і жінку чекала суспільна ганьба та безчестя. І навіть проходячи цей цикл без заперечень, вона не могла уникнути осуду лише через те, що народилась дівчинкою.
Раджу прочитати цю книгу дівчатам, які не вважають фемінізм чимось важливим та необхідним нині. Бо якщо той величезний шлях, що ми пройшли з того часу, нічого для вас не вартує, то не забувайте, що історія циклічна. А за свою свободу треба боротися.