Ідеї Нікколо Макіавеллі дали життя сучасній соціологічній теорії еліт (В. Парето, Г. Моска, Ч. Міллс) та вплинули на автора теорії менеджерської революції Дж. Бернхейма. На нього як на авторитет і попередника посилаються теоретики бюрократії (М. Вебер, Р. Міхельс), постіндустріального суспільства та політичного прогнозування (Д. Белл, Г. Кан та ін.).
Є чотири принципи Макіавеллі, які вплинули на розвиток сучасного управління: 1) авторитет або влада лідера коріниться в підтримці прихильників; 2) підлеглі повинні знати, чого вони можуть очікувати від свого лідера, і розуміти, чого він очікує від них; 3) лідер повинен мати волю до виживання; 4) лідер завжди є взірцем мудрості й справедливості для прихильників.
Якщо систематизувати різнорідні судження Нікколо Макіавеллі, його філософія управління набуває цілком сучасного звучання. Розглянемо їх.
Пристрасть до набуття та страх втратити. Правитель, який прагне досягти успіху у своїх починаннях, має узгоджувати свої дії із законами необхідності та поведінкою підлеглих. Сила на його боці, якщо він враховує психологію людей, знає їхні особливості, чесноти та вади. Очевидно, що діями людей поряд з іншими рисами керує честолюбство. Потрібно з’ясувати, хто честолюбніший і, отже, небезпечніший для влади: ті, хто прагне зберегти те, що має, чи ті, хто намагається здобути те, чого не має. Обидва мотиви, за якими стоїть пристрасть до руйнування, однаково шкідливі. Багаті, які мають у своєму розпорядженні важелі влади, і бідні, що прагнуть її захопити, за своєю поведінкою принципово подібні. Аморальність визначається не соціальним походженням, а участю у боротьбі за владу.
Переможців не судять. Там, де помиляються багато хто, не карають нікого. Карають здебільшого за дрібні провини, а за великі — винагороджують. Перемога не викликає сорому, якою б ціною вона не була здобута.
Воля до влади. Орієнтація на владу, прагнення її досягти містить потенційну загрозу для соціального порядку, гарантом якого може бути лише той, хто вже володіє владою. Прагнення піднятися нагору не залежить від особистих чеснот чи вад, воно діє у людях як об’єктивний закон. Успіх у просуванні залежить не стільки від орієнтації на владу, скільки від наявних ресурсів (грошей, зв’язків тощо). Маючи багато, багаті фактично зловживають наявними ресурсами, тож «багате» честолюбство небезпечніше за «бідне», бо збуджує у тих, хто не має влади, бажання оволодіти нею і всім, що з нею пов’язано — багатством і почестями.
Свобода як мотив людських вчинків. Поряд із владою безсумнівною цінністю для людей є свобода. Якщо владу здебільшого прагнуть захопити, то свободу — не втратити. Людина може змиритися з утратою влади чи честі, навіть політичної свободи, але ніколи не змириться з втратою майна.
Натовп іде за видимістю успіху. Натовп — це завжди більшість, але не всяка більшість є натовпом. Народ, який підкоряється волі необхідності чи розуму, не є натовпом. Натовпом керують переважно негативні пристрасті. Люди зазвичай невдячні, непостійні, брехливі, боязкі та жадібні. Щоб уникнути неприємних ситуацій, правитель має не плекати ілюзій і передбачати в людях зло. Натовп схильний сприймати видимість за дійсність, вважати, що досягнутий успіх виправдовує будь-які, навіть нечесні засоби, якщо вони в руках можновладців.
Страх і любов. Той, кого бояться, може керувати так само легко, як і той, кого люблять, адже людською поведінкою керують два головні мотиви — страх і любов. Страх міцніший, тоді як любов заснована на нестійкій основі — людській вдячності, яку легко зруйнувати.
Чесний помиляється частіше. Чесний правитель зазнає краху частіше, бо оцінює людей за власними мірками. Мудрий правитель вивчає реальність такою, якою вона є. Якщо він прагне влади, визнання чи лідерства, то для досягнення цього використовує символи любові, але утримати досягнуте може лише через страх. Існують два шляхи досягнення мети — закон і насильство; правитель має вміти користуватися обома.
Лідер не має бути надмірно щедрим. Щедрість не повинна завдавати шкоди. Лідер не повинен боятися й осуду за вади, без яких неможливо втримати владу. Є чесноти, що ведуть до загибелі, і вади, що забезпечують безпеку та добробут. Коли на кону порядок і стабільність, правитель не повинен боятися жорстокості. Карати слід стільки, скільки потрібно, бо страти стосуються окремих осіб, а безлад — усіх.
Корисніше тримати в страху. Ідеально — поєднувати страх і любов, але оскільки це майже неможливо, вигідніше підтримувати страх. Проте він не має перерости в ненависть. Головне — не зазіхати на майно та особисті права підданих.
Щедрість — залежність. Передбачливий правитель не має виконувати всі обіцянки, лише ті, невиконання яких шкодить йому. Бути добрим — означає залежати від підлеглих. А залежність породжує нерішучість, слабкодухість і легковажність. Народ передусім зневажає слабкодухих.
Винагороджуй поступово, карай одразу. Добрі справи краще робити поступово, щоб було час для вдячності. Покарання ж слід здійснювати швидко й у повному обсязі. Миттєва жорстокість викликає менше роздратування, ніж розтягнута.
Якості лева і лисиці. Правитель має поєднувати силу та чесність лева з хитрістю та вдаваністю лисиці. Краще бути наполегливим, ніж надто обережним.
Люди можуть бажати будь-чого, але не завжди можуть цього досягти. Між бажаним і реальним виникає напруга, яка робить їх заздрісними чи жадібними. Заздрість породжує ворогів, наполегливість — прихильників.
Незадоволення — стимул руху. Ми прагнемо більшого, але боїмося втратити наявне. Це може стати гальмом розвитку, коли зло постає у масці добра, а добро використовується на шкоду.
Бажання набувати — природне. Добре, коли це робиться у міру сил. Погано, коли — без заслуг.
Особистість і безликість. Улюбленців долі мало, більшість — безлика маса. Лицемірство — маска неличностей. Люди за своєю природою — лицеміри.
Принцип відносності. Усі, незалежно від моральності, прагнуть слави й багатства. Одні діють обачно, інші — сміливо; одні — хитро, інші — силою. Різні шляхи можуть вести до успіху, якщо вони відповідають обставинам.
Відносність і принцип розмежування. Вибір засобів має відповідати ситуації, оцінка результатів — засобам, а все разом — узгоджуватися між собою. Політика — сфера відносного, мораль — абсолютного. Політику не можна судити з моральних позицій. Це пов’язано з ідеєю поділу влади на політичну та духовну.
Кругообіг форм правління. Існує циклічний розвиток форм правління: демократія — олігархія — аристократія — монархія. Монархія легко перетворюється на тиранію, аристократія — на олігархію тощо. Цикл нагадує взаємоперехід добра і зла. Є три добрі форми правління (монархія, аристократія, народовладдя) та три погані (тиранія, олігархія, анархія). Вони легко переходять одна в одну.
Принцип ухвалення рішень. Неможливо усунути одну незручність, щоб не виникла інша. Лідер має обирати рішення з меншими недоліками, адже бездоганних рішень не існує.
-
Ідеї Нікколо Макіавеллі сприяли розвитку соціально-філософських і соціологічних учень, особливо теорії соціального управління. Основні принципи його філософії суттєво вплинули на сучасний менеджмент. Його концепція відокремлює політику від моралі.
-
Прагнення до влади властиве людям, але участь у боротьбі за неї — аморальна. Макіавеллі описує технологію влади, залишаючи читачеві право використати її на власний розсуд.
-
Концепція циклічного розвитку форм правління має колоподібний і маятниковий характер: монархія — аристократія — демократія; монархія перетворюється на тиранію, аристократія — на олігархію, демократія — на анархію.
Використані репродукції картин Ієроніма Босха
Головна ілюстрація: shutterstock.com