Креативна еволюція музеїв: від «храмів муз» до простору співтворчості

Замість передмови: вже скоро (віримо!) настане час, коли двері музеїв знову відкриються для нас. І ми знову повернемося до вічних цінностей, на які багаті наші скарбниці. Музейні артефакти, вік яких рахується сторіччями, не змінюються. Проте змінюємось ми, відвідувачі. Як саме повинні музеї змінитися, щоб відповідати вимогам поколінь століття? Які креативні і технологічні рішення вони можуть запропонувати вже зараз? Про це — новий цикл інтерв’ю, який розпочинає заступниця директорки Національного Художнього Музею України (NAMU) з питань розвитку Ольга Балашова.

Фото Bazilik Media

Наскільки ви відчуваєте необхідність докорінних змін та нових креативних рішень у музейній справі?

Необхідність таких змін очевидна, це питання сьогодні навіть не дискутується. Можна навести приклади інституцій в Україні, які вже роблять реальні кроки в цьому напрямку: наприклад, наш Національний художній музей, Одеський художній музей або Музей Ханенків. Це свого роду експериментальні майданчики, за якими дуже цікаво спостерігати. На твоїх очах змінюються підходи роботи як з експозицією, так і з аудиторією. Але цього явно недостатньо. Нам потрібен кардинальний перегляд усієї музейної системи в Україні.

Причому потрібно почати з головного — з питання «для чого нам взагалі потрібні музеї в ХХІ столітті?». Ми не маємо чіткої відповіді на це питання ані з боку професійної спільноти, ані з боку держави. Ми з ініціативною групою музеологів, яку очолює Марія Задорожна, зараз працюємо над тим, щоб сформулювати цю відповідь та покласти її в основу концепції докорінної перебудови музейної галузі в Україні. Ми маємо створити принципово нову систему культурної спадщини. Адже більшість музеїв у нас все ще працюють за старою радянською системою, хіба що трохи «припудреною».

За Вашими особистими спостереженнями та об’єктивними даними досліджень: наскільки змінився портрет відвідувача музею за останні роки з появою таких генерацій, як міленніали чи зети? Наскільки інший у них погляд на музейну справу, вимоги, очікування?

В музей загалом ходять ті самі люди, яких ви зустрічаєте на вулицях. Як змінюються погляди та лінія поведінки нових генерацій поза музейним приміщенням, так проявляються ці зміни і тут. Головна дя нас проблема — зацікавити нових відвідувачів (раніше нас з вами просто змушували відвідувати музеї, в школах, наприклад). Важливо сформувати в них внутрішню потребу відвідувати музеї, відчуття того, що вони тут набувають корисний для себе досвід. Ми з колегами багато думаємо над тим, як цей корисний досвід створити, як зробити так, щоб цінність відвідування музею для них стала очевидною, щоб їм хотілося сюди повертатися.

А як вони висловлюють свої вимоги? Як ви збираєте, вивчаєте їхні думки та побажання?

Ми розділяємо наших нинішніх та потенційних відвідувачів на кілька аудиторій. Перша аудиторія — це віддані прихильники музеїв, які часто тут бувають, не пропускають жодної виставки чи зміни експозиції. Це частіше за все міські жителі, які ходили в музеї з дитинства з батьками, а тепер приводять своїх дітей. Вони — ядро нашої аудиторії.

Друга аудиторія — це молодь, яка відкрила для себе музеї як джерело знань та цікавого досвіду. Ця аудиторія деякий час уникала музеїв, тому що була впевнена в сталості та застарілості цих закладів. Чому? Мабуть, тому, що музейна спільнота деякий час дуже мало приділяла уваги комунікаціям, перш за все, пошукам нових комунікаційних шляхів та засобів. Я маю на увазі перш за все інтонацію (tone of voice) у спілкуванні з ними. Наприклад, коли наш PR-відділ NAMU завдяки Валентині Клименко змінив підхід до комунікації в соцмережах, ми активно стали використовувати сучасну візуальну мову, залучаючи до співпраці найкращих дизайнерів — молодих відвідувачів стало значно більше.

Сьогодні Національний художній музей став дуже популярним місцем — улюбленим місцем інстаграм-блогерів, які понад усе цінують «картинку». Вони відкрили для себе незвичний, унікальний та красивий простір. Занурення відбувається поступово. Спочатку — простір (захоплюють яскраві кольори стін, незвичний дизайн меблів у вестибюлі), потім — зацікавленість творами та художниками, далі — заглиблене розуміння специфіки українського мистецтва, бажання знати його історію. Цей процес потребує часу і терпіння, але він йде, і ми з радістю та надією за ним спостерігаємо.

Аудиторія, яку я вважаю найскладнішою, — це підлітки. От вони до нас доходять рідко. З іншого боку, це цікавий та навіть захоплюючий виклик — як залучити юних бунтарів до музеїв. Спілкуючись з підлітками, я прямо запитувала їх про те, як же зробити музеї цікавими саме для них. І дійшла сміливого, навіть революційного, висновку: музеї мають перестати бути «храмами муз», щоб зацікавити підлітків, а мають перетворитися на інтерактивні мультидисциплінарні розважальні центри.

Але питання в тому, як перетворити музей на щось більше, ніж просто зібрання матеріальних артефактів і при цьому не згубити історичну та наукову цінність такого зібрання? На це питання я якраз і шукаю відповідь у команді однодумців. Адже ми розуміємо, що неможливо відмовитися від того, для чого музей власне і створений, — для глибинного контакту людини з мистецтвом, для можливості примножувати важливе для сьогодення знання про минуле, осмислюючи та аналізуючи художні твори та мистецькі явища. Саме до видобутку цього знання ми прагнемо долучити юні покоління відвідувачів.

Фото Bazilik Media

Якщо чесно, ми ще до кінця не визначилися: або спокійно чекати, поки вони підростуть, і їх світ дещо розшириться та ускладниться, аби вони могли оцінити можливості взаємодії з художніми творами, або активніше долучати нові рішення, нові технологічні засоби і робити їх цікавими, переходячи на зрозумілу для молодих людей мову.

Одна з таких спроб — це акустична інтервенція «Підслуханий музей» Олексія Шмурака та Олега Шпудейка (Heinali). Саунд-артисти створили своєрідний саундтрек до зали пейзажу ХІХ століття, озвучивши всі зображені на картині звуки та шуми. Додавання звуку створює новий вимір сприйняття, свого роду інтерактивний простір, значно об’ємніший за просту картину. І цей проєкт привернув увагу підлітків — їм стало цікаво довго розглядати картини з зображенням природи, які не здавалися їм аж настільки цікавими, це дозволило їм глибше зануритися в експоновані роботи.

Є музеї, які нещодавно створені з нуля і тому мають повний карт-бланш на експерименти з експозицією, просуванням, стилем екскурсій, заходами. З іншого боку, є музеї з віковою історією, сталою концепцією, експозицією, яка лише доповнюється, але принципово не змінюється десятиріччями. 

Наскільки важко перебудувати роботу таких музеїв у відповідності зі смаками, уподобаннями та вимогами нової генерації відвідувачів? Чи є у Вас приклади вдалих креативних рішень які дозволили би поєднати ці речі?

Так, перш за все я вважаю дуже вдалою нашу співпрацю з креативною агенцією Banda, яка створила айдентику музею. Ця айдентика, з одного боку, базується на важливій для нас традиції (особливо це відчутно в спеціально розробленому Дмитром Растворцевим шрифту NAMU, який має 9 варіантів накреслень, кожен з яких прямо апелює до певного історичного періоду, реперзентованого в нашій колекції), а з іншого — є цілком сучасною і навіть модною.

Нова айдентика привернула увагу як спеціалістів, так і широкого загалу, тому що вона вдало і гармонійно запакувала сутнісний рівень існування музею (перехід від епохи до епохи, еволюцію художнього процесу) в сучасну візуально привабливу медійну форму. Зараз у музеї проходить виставка Мирослава Ягоди, комунікацію якої ми теж робили разом із Banda, і вона знову викликала найпозитивнішу реакцію саме молодої аудиторії.

Ми взагалі прагнемо поєднувати засоби сучасного мистецтва та вікові традиції. Так було побудовано виставку «Явлення. Пам’ятки бартського монастиря». Самі ікони було написано в XVII-XVIII сторіччях, але сценографію виставки робив сучасний медіахудожник Іван Світличний. Йому вдалося створити таке середовище, яке саме по собі було самодостатньою інсталяцією, тобто витвором мистецтва, але водночас працювало на загальний кураторський задум Галини Бєлікової.

Дуже крутий кейс осучаснення колекції музеї зробили наші колеги в Одеському художньому музеї, коли створили серію футболок, що підіймають питання прав жінок. Музейні твори у поєданні з креативними написами комунікують надзвичайно важливі для сучасних українських реалій сенси. Цей проект отримав заслужену перемогу у конкурсі фонду Олени Пінчук.

Високі технології в музейній справі — це мода чи необхідність? Яку роль Ви приділяєте технологіям в роботі музеїв? Які технології вже використовуєте?

Ми постійно намагаємося це робити і постійно шукаємо партнерів для реалізації мистецьких високотехнологічних проєктів. Як приклад — інтерактивна інсталяція Алевтини Кахідзе, зроблена в рамках міжнародної ініціативи HeForShe. Ця ініціатива пропагує інтелектуальний та соціальний розвиток жінок. У рамках цієї ж ініціативи студенти КАМА зробили інтерактивний мепінг на основі робіт художниць, який можна побачити, коли підіймаєшся по сходах на другий поверх музею.

На традиційну Ніч Музеїв у 2018-му ми робили спеціальний проєкт із додатком доповненої реальності. Ви могли скачати додаток на свій телефон і при наведенні камери смартфона на ту чи іншу картину вона «оживала» і ви потрапляли в світ картини, ставали нібито її персонажем. Крім того, ви отримували додаткову інформацію про художника і його твір, у деяких випадках могли просто послухати аудіотрек, як у випадку з зображенням козака-бандуриста.

Зараз я спільно з компанією Beehiveor готую проєкт дослідження перебування людини в музеї за допомогою технології eye-tracking, який ми плануємо подати на конкурс УКФ. Побачивши, як людина поводить себе в експозиції, на що більше або менше звертає увагу, ми зможемо надати їй цікаву інформацію, зробити досвід перебування в музеї більш цінним. Результати такого дослідження цілком можливо дозволять нам переосмислити музейний простір та взаємодію з відвідувачем.

Як Ви бачите перспективу розвитку, майбутнє музеїв України? Якими вони будуть через 10 або 20 років?

Я не просто хочу це побачити — я мрію особисто долучитися до повного перезапуску всієї музейної системи, яка назріла вже сьогодні. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені — зокрема, розпочалася розробка стратегії перебудови і розвитку системи культурної спадщини України взагалі і музейної сфери зокрема. Головна ідея: музеї із закладів культури і сховищ, якими вони дійшли до нас з радянських часів, мають перетворитися на інституції, які безпосередньо працюють з пам’яттю. Реконструюють, актуалізують, створюють атмосферу переживання тих чи інших історичних періодів і дають можливість кожному набути певний актуальний для себе досвід. Саме ця ідея є підвалиною нової стратегії, до групи розробників якої я теж маю честь належати.

Взагалі в світовій практиці існують два підходи комунікації музеїв  відвідувачами. Перший — більш традиційний, маркетинговий: знижки, безкоштовні дні, піар-заходи — все, що нам добре відомо. Але сьогодні все більшої популярності набуває інший шлях — партисипативний, тобто шлях долучення відвідувачів до особистої участі в роботі музею, тобто до співтворчості, співконструювання. Відвідувач такого музею — не споглядач, а творець. Він бачить не лише саму історію (а кожна експозиція музею — це теж своєрідний сторітеллінг), він бачить, як ця історія розкроєна та зшита. Він чітко відслідковує ваємодію між артефактами та контекстом, у якому вони були створені та демонструються сьогодні. Крім того, так окремий художній твір не відривається від історичного контексту — адже не  таємниця, що більшість художніх творів було створено на замовлення і відповідали якимось вимогам та потребам замовника. А значить — їх не можна вважати автономними творами мистецтва, вони завжди реперезнетують певну історичну епоху. На мою думку, дуже важливо, аби відвідувач міг усвідомлено сприймати не лише самі твори, але й бачити всі стосунки, всі потаємні силові лінії, всі мотиви народження того чи іншого художнього твору або явища.

Фото Bazilik Media

Музей майбутнього, на мій погляд, це простір діалогу, в якому відвідувач не просто споглядає створену для абстрактного середньостатистичного глядача експозицію, а здатен якимось чином, збагатити її, привнести у неї свій досвід. Він відчуває співучасть, співпричетність. У підсумку відвідини музею мають бути не просто фактом біографії, а важливим доповненням до життєвого досвіду кожного з нас. 

Якщо подивитися ширше, музей –—це не храм, а скоріше Агора, місце, де проговорюються, дискутуються якісь важливі для суспільства речі, де ти отримуєш і усвідомлюєш інформацію, яка допомагає тобі жити, відчувати і мислити. Музей має бути центром інтелектуального тяжіння і для особистості, і для спільноти. Але в центрі музейної експозиції був, є і залишатиметься реальний артефакт, твір, матеріальний об’єкт, бо музей — це місце, де долається ентропія. Все інше, включаючи і надсучасні технології, — лише інструментарій наближення певної історичної дійсності до далеких нащадків.

Спілкувався Олексій Фурман

Нещодавно ми розповідали історію українців, які розробили мобільний додаток швидкої допомоги 112.IN.UA. Як працює додаток, в яких випадках користуватись і як турбота про людей з інвалідністю рухає світ вперед — в інтерв’ю з Романом Левом, співвласником і CFO компанії Make ІТ і співзасновником додатку.

Про історію «Видавництва Старого Лева», його місію, принципи, концепцію і майбутнє ми спілкувалися з засновницею та ідейною натхненницею, поетесою, співачкою, композиторкою, художницею і загалом креаторкою без компромісів і кордонів Мар’яною Савкою.

Теги:

ТОБІ СПОДОБАЄТЬСЯ

Хто зі світових знаменитостей має вищу освіту (і на кого вони вчилися)?

Портал DegreeQuery проаналізував освіту 125 світових знаменитостей, серед яких були зірки Голлівуду, спортсмени, музиканти, моделі, письменники...

Рідлі Скотт запрошує всіх долучатися до створення сіквелу «Життя за один день»

У 2010 році Рідлі Скотт та Кевін Макдональд створили за допомогою краудсорсингу документальний фільм, який показував один день життя на Землі.

Біг, плавання та секс у новій кампанії від Fedoriv Agency для «Моршинської»

Сімнадцять відеороликів, об’єднаних слоганом «Природа твого тіла», 35 годин зйомок на десяти локаціях, команда з понад 100 людей, швейцарський режисер, ...

Гурт Twenty One Pilots запустив нескінченний музичний кліп

Ті, хто останнім часом зазирали на канал Twenty One Pilots на YouTube, бачили, що трансляція потоку мінливих зображень, дійсно все ще триває.

В Україні розпочали ґрунтовне дослідження музичної індустрії

Скільки насправді заробляють музиканти? Яким є експортний потенціал української музики? Як працює наш музичний ринок у реальному житті та яких ...

Піаніст Павло Гінтов про креативність музиканта-виконавця і майбутнє класичної музики

Український піаніст Павло Гінтов сьогодні добре відомий в багатьох країнах світу. В його доробку — призи й нагороди на міжнародних ...